Проза

Різдвяна історія

Ану, відійдіть від мене, дворняжки! Фу! Фу! І яке ваше собаче діло, куди я йду? Ну добре, тримайте, свято все ж таки. Та і в мене радість – відхопив на ринку ковбаски практично задарма! І борошна на 20 гривень вийшло стільки, що вистачить на всіх, і ще й залишиться! Курочку ми вже обскубали, залишається лише пиріг спекти (тут вже дружина постарається) і все готове. Різдво – свято веселе, і сьогодні ми його відсвяткуємо на славу! Тим більше, що в цій справі, в Різдві, мається на увазі, я взяв безпосередню участь.
А було це так. Я мав невеликий готель біля дороги. Втомлені подорожні завжди з радістю ночували в мене, а я з радістю приймав їх. Їм відпочинок, мені – гроші. Життя текло своїм руслом, не дивлячись на безпорядки в Єрусалимі, не дивлячись на римський гніт і все решту. Але одного разу в мене заночували абсолютно незвичайні гості. На вигляд нічого незвичного – сімейна пара, приїхали з півночі на перепис, втомилися як собаки, дружині до всього ще і народжувати скоро. А у мене якраз всі місця зайняті. Що робити? Куди поселити? Відвів я їх у хлів, до корів і овець – звичайно палати так собі, але ж не на вулиці – під дахом, і тепло, і сінце є, де можна прилягти. Відвів я їх туди, а самого справи чекають – коридори підмести, гроші порахувати, дітей погодувати. Загалом, роботи не початий край.
Врешті, втомлений, вийшов на вулицю – подихати свіжим повітрям у тиші, а то в мене вдома від пожильців ні передихнути, ні відпочити не можна. І тут бачу – щось не те: ніч сьогодні безхмарна, а світло – хоч голки збирай. Ну, думаю, містика: вже і небо світитися стало. Та ні, звичайне нічне небо. Звідкіля ж світло? Обертаюся – на небі зірка засяяла нова, та не така, як усі – біленькі крапочки на чорному небі – а промениста, голубувата і трішки золотом виблискує. І яскрава – хоч примружуйся, коли дивишся. Та ще й світить прямо над хлівом. Можливо, Бог мені сказати щось хоче? А-а-а, ось у чому справа: я ж забув подоїти корову! Дружина прихворіла, і цю справу я взяв на себе, тому відро в руки, і вперед. Підходжу до хліва – а звідти чую, наче б то плаче новонароджений малюк. Ну, думаю, знову містика! Що це ще за немовлята в мене в хліві?
Заходжу – дійсно, лежить немовля, прямо в яслах прилаштувалося. Поруч – мати. Втомлена, і зовсім ще молода. Ну, і як годиться, безкінечно щаслива, надивитися на дитину не може. Поруч – чоловік: задоволений, на дружину мило дивиться. А на дитину – так, ніби на ангела дивиться. Тварини мої поруч стоять, з цікавістю в ясла позирають. І якось дивно я себе почуваю: ніби до царя в палати прийшов без запрошення. Ну, про сім’ю зрозуміло – я їх сам розмістив у цьому хліві, адже більше ніде. Про дитину теж – народилася тільки-що. Але все ж дивно: незвичайна якась дитина. І зірка нова, прямо на ясла світить.
Тут звідкіля не візьмись – заходять прямо в хлів пастухи зі села і стають на коліна перед яслами. Кажуть, прийшли поклонитися юдейському царю, який народився в цю ніч, і що про це сповістили ангели. Я так нічого і не зрозумів, але пастухів не вигнав, хай поклоняються, шкоди ж від цього мені не буде. А молока не дав, мені ще дітей годувати.
Потім поїхали вони від мене і стали наймати хатину в місті. Чоловік виявився теслею, і кілька разів я сам до нього ходив по справі. Одного разу (після того чи то рік, чи менше – не пам’ятаю вже) підійшов до мого подвір’я цілий караван верблюдів, ослів, коней, слуг і на чолі троє, одягнутих не по-нашому. Говорять, що то якість мудреці зі Сходу прийшли поклонитися новонародженому Царю. Ну, я їм дорогу показав до сімейки цієї, вони і пішли…
А через два дні після цього прокотилася по нашій околиці біда: цар наказав знайти і вбити усіх немовлят, молодших двох років. Кілька днів навколо чувся тупіт копит, солдатська лайка, дитячі крики і плач матерів. Мою сім’ю це горе обійшло, а у інших просто немає слів. Важкий тоді був час для нас.
Але найдовша ніч рано чи пізно завершується, і найчорніші хмари колись розходяться. Помер божевільний цар, і ми зітхнули вільно: припинилися нічні візити солдат і плач матерів. Новий цар не був кращим за попереднього, але вбивство дітей припинилося. Нова зірка, яка так неочікувано з’явилася, так само загадково зникла. Я постарів, діти виросли… Коли все набридало, знову хотілося чогось незвичайного… Але небо залишалося таким же темним, а нових зірок у найближчому майбутньому не передбачалося.
Одного разу, років через тридцять після цих подій, я прокинувся від дивного шуму на вулиці. Це були не просто галасливі пожильці, чи голодні корови. Здається, там хтось влаштував черговий мітинг. Поспати не дадуть! Вийшов я назовні. А там пів країни зібралося: Ісус, проповідник із Галілеї, проходить через наші краї і йде до Єрусалиму. А ось і він сам – звичайний такий собі чоловік, кажуть, він теслею у себе десь там у Галілеї був. Але коли придивитися пильніше, то виявилося, що Ісус був не просто проповідником. По-перше, проповіді його були дуже простими. Говорив він про те, що потрібно любити, турбуватися, не робити комусь того, чого собі не бажаєш. Ще говорив, що Бог – це як батько, який любить усіх людей і всім бажає добра. Ще він говорив, що прийшло Царство Боже, тобто пора всім покаятися і вірити в Бога.
Якби ми всі тоді того Ісуса послухали, то жити стало б легше. Але справа навіть не в тому. Подивишся на нього – відчуття таке, ніби ніч проминула і займається зірка. Не дивно, що заради нього, як мені розповідали, і податкові інспектори залишали свої діла і роздавали награбоване людям. Не дивно, що сліпі починають бачити, мертві воскресають. Коли Ісус проходить поруч.
Опинившись серед натовпу, я зустрівся з однією бабусею, її лице мені здалося знайомим. Десь я вже бачив цю жінку. Я заговорив з нею, і ось, що вона мені розповіла. Ісус, виявляється, її син. А народився він не в Галілеї, а в цих краях:
– Тоді нам потрібно було встигнути за документами, а в готелі не було місця. Тому господар відвів нас до хліва, де я народила. Немовля навіть поклали до ясел. Саме народження Ісуса було неймовірним: мені явився ангел і сказав, що в мене народиться Месія, який спасе нас. А потім Йосипу, моєму чоловіку, теж було видіння, щоб не дивувався тому, що трапиться.

Більше про те як народився Спаситель:

Та це ж в мене в готелі було! Народився Спаситель світу, довгожданий Цар, сам Бог прийшов тоді до мене. Чи це не чудо? А я навіть не знайшов Йому місця у себе в хаті! Відіслав Бога в хлів, подалі від очей, хоч з радістю прийняв би у себе вдома закордонних мудреців. Я не дав Йому молока, хоч для високопоставлених гостей їжа у мене знайшлася б. Який жаль! До мене прийшов Господь, а я не помітив Його. Слава Богу, що тепер маю можливість виправитися! Звичайно, що з цього дня Ісус завжди був у мене очікуваним гостем. У мене в хаті Він декілька разів навчав, поки не пішов у Єрусалим. В Єрусалимі Його вбили. Але учні Його розповіли мені, що бачили Його живим.
Пам’ятаючи Ісуса, я не здивувався: він міг померти, але не міг не воскреснути. Тим більше, що з його приходом минула темна ніч і розійшлися темні хмари. Займається зоря, з’являється сяйво, і не варто ховатися від довгоочікуваного світла.

Заславський Віктор.

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Анатолій Якобчук

Засновник і редактор Всеукраїнської християнської газети «Слово про Слово». Одружений, разом з дружиною Оленою виховує 3 дітей. Член Асоціації журналістів, видавців і мовників, "Новомедіа".

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to top button