Блог Михайла Назаренка

Острозька Біблія

Острозька Біблія — перше повне видання всіх книг Св. Письма церковнослов’янською мовою, здійснене в Острозі 1581 року заходами князя Костянтина Острозького і підготовлене гуртком учених при Острозькій школі. Надрукована друкарем Іваном Федоровичем (Федоровим), на папері з філігранями Буської папірні і містить 628 аркушів, з численними заставками, кінцівками та ініціалами.
Перегорнувши сторінку з історії з’явлення «Апостола» Івана Федорова, ми наблизилися до іншої вікопомної друкованої пам’ятки, що зробила релігійно-мистецький прорив в історії українського народу – Острозької Біблії. Як вона прийшла в його життя і чи наблизила до розуміння Божих істин, ми і поведемо нашу мову.

Острозька Біблія – видатна пам’ятка української культури. Один з авторів не безпідставно назвав її “королевою української книги”. Вийшовши  друком на початку 80-их рр. ХVІ століття в лоні Острозької академії у місті Острог на Волині, звідки походить її назва, вона отримала значне поширення серед православних слов’ян, а також молдаван та румунів. Це видання шанували й представники неправославних віровизнань, віддаючи належне ерудиції острозьких книжників. Шанобливе ставлення до цієї Біблії як з боку православних, так і представників інших християнських конфесій стало однією з причин того, що збереглося чимало примірників цього видання. При гіпотетичному накладі 1000-1500 примірників до нашого часу дійшло понад 260, Вони зберігаються в музеях, бібліотеках, архівах не лише України, а й також Австрії, Білорусі, Болгарії,Ватикану, Великобританії, Голландії, Греції, Естонії, Канади, Киргизії,  Литви, Німеччини, Польщі, Москви, Румунії, Сербії, США,Угорщини, Чехії, Франції, Фінляндії  та Узбекистану. [1]

Роль духовенства. — Духовне суперництво. — Ідентичність мов церковної та літературної [2]

Друга половина XVI віку була переломним часом в історії українського духовного життя. Реформаційні рухи, що потрясли Європу, сильно захопили Польщу, а через неї й український народ, особливо на його західних землях. Реформація принесла українському народові багато нових ідей, здійснення яких відразу підвищувало нашу духовну культуру; не всі ці ідеї були зовсім новими, але їх широке становлення й швидке поширення до самих народних низів були зовсім нові і принесли нам загальне зацікавлення тими питаннями, про які давніше тільки марили окремі одиниці.
Духовна культура українського народу в XV віці не стояла високо. Головне джерело цієї культури — церква й у першій половині XVI віку була в ненормальному стані: вища ієрархія, цебто провід церковний, хворіла на всі гріхи смертельні; в житті духовенства частенько траплялися випадки, що зовсім не личили духовному станові. На очах вірних явно робилися такі вчинки, які голосною луною котилися серед усього народу. Правда, не був це стан самої тільки право-славної церкви, бо ще гіршим був стан церкви католицької – православна ієрархія лише наслідувала звичаї католицьких ієрархів.
І в такий час ударила на Польщу Реформація. Грунт був тут надзвичайно підготовлений, а тому реформаційні ідеї відразу поширилися по всій Польщі й Литві, захоплюючи найширші кола громадянства, а в першу чергу – інтелігенцію. Те саме сталося, звичайно, і з українським народом. Усі верстви найперше кинулися до критики недобрих звичаїв духовенства, а показна частина інтелі- генції відпала від своєї церкви. Це був болючий удар для Української Церкви, і його грізне значення відразу відчуло й зрозуміло духовенство. Оздоровлення церковного життя пішло такою швидкою ходою, що скоро довело не тільки до оздоровлення церковних відносин, але й високо піднесло українську духовну культуру.
У цей час католицька церква, видужавши від своїх недомагань, повела плановий наступ на Українську Церкву (східну, чи «руську»). Українське духовенство й увесь народ скоро переконалися, що здержати цього наступу без доброї освіти вони не будуть в силі, бо противник побивав їх найперше вищістю своїх духовних сил. І з того часу зачинається великий всенародний рух, щоб підняти культуру народу. Скрізь засновуються так звані церковні братства, що багато зробили в справі оборони своєї церкви. Не тільки по великих містах, але й по малих закутках братства засновують свої школи, які дуже багато допомогли для піднесення рідної культури. Засновано декілька друкарень, що стали могутнім оборонцем своєї церкви й джерелом культури.
Цього ж часу під впливом Реформації впала колишня така міцна ідея про ідентичність мов церкви й літератури, наслідком чого постала нова українська літературна мова, яка вже сміло спиралася на живу народну мову. З’являється ціла низка перекладів Св. Письма на живу мову, в церкві вводять проповідь народною мовою, і цією ж мовою видаються окремі книжки.
Коротко кажучи: український культурно-національний рух у другій поло- вині XVI віку досяг такої сили й розмірів, яких не знає наша попередня історія.
Соціальний тогочасний лад провадив до того, що культурні українські центри поставали головним чином навколо великих тодішніх магнатів. У другій половині XVI віку дуже важливим культурним центром для цілого українського народу було місто Острог, столиця могутнього князя Костянтина Острозького. Князь Костянтин (1526 — 13.II. 1608) був українським патріотом, мав величезні маєтки і був одним з найбільш впливових осіб у Речі Посполитій.

І ото «в се время люто й плача достойно», коли пішов сильний наступ на Українську Церкву, виступає князь Костянтин в обороні прав свого народу, а передовсім – в обороні його батьківської віри. В Острозі закладається найкраща на той час вища українська школа з друкарнею, які полишили в історії української культури XVI віку найсвітліші сторінки.
Найбільшою прогалиною в українськім церковнім житті була відсутність повної Біблії з добрих текстів.
На церкву нападали римо-католики, нападали й різні реформісти, доказуючи свою науку прикладами з Біблії. Перевірити їх правдивість чи неправди- вість українці частенько не могли з тієї причини, що повної Біблії не мали; правда, такої Біблії не мав тоді ані один з інших православних народів.

Повний текст Біблії. — Заходи князя Острозького. — Передмова до Біблії. — Різні списки

Думка видати повну Біблію постала  давно в князя Костянтина Острозького, бо потреба в ній була пекуча, і на неї вказували князеві з усіх сторін. Не треба забувати, що стара наша культура базувалася найбільше на Біблії, без неї не було взагалі духовного життя, тому брак повного Св. Письма відчувався тоді на кожнім кроці, особливо ж у нас, коли почалася релігійна боротьба й полеміка.
Згідно з грецьким звичаєм православні слов’яни тоді ще не мали повної Біблії в одній книзі; перекладеною була-таки ціла Біблія, але звичайно вживали тільки окремі її книжки. Рукописні книжки були не однакової вартості, а часто з великими помилками, на що в’їдливо вказували противники в релігійній полеміці. Отож треба було подбати не тільки про повну Біблію, але й про те, щоб сам текст цієї Біблії був авторитетний.
Думаю, що справою видання повної Біблії найбільше боліла тоді Острозька школа, і під її впливом працював і князь Костянтин. Найперше треба було роз- добути добрий текст Біблії, а це на той час була справа нелегка. Ходили чутки –  їх підтримували й московські емігранти на Волині, наприклад князь Андрій Курбський, – ніби повну Біблію в добрих давніх списках має Москва. Князь Острозький вживає найрізніших способів добути з Москви бажану книгу. І тільки по довгих трудах цар Іван Грозний прислав до Острога давно бажаного рукописа, списаного з так званої Геннадієвої Біблії 1499 p.
Дуже мальовнично розповідає про ці свої заходи сам князь Костянтин у передмові до Біблії 1581 р. (уривки з неї подаю в українськім перекладі). «Бачив я, — скаржиться князь, — як вороги та вовки з усіх боків напирають на церкву Христову та без милосердя жеруть її, — і жалість пройняла мене. Бо кого ж з благовірних та богорозумних не пройме жаль, коли він бачить убогість церкви Христової, що ось хилиться впасти? І ніхто не може стати проти запеклості во- рога через таку обмаль духовної зброї, якою є Слово Боже. І чиє серце не зм’якне, хто не заплаче, бачачи розрух церкви Христової, бачачи переможену хвалу її, бачачи, як дикі вовки немилосердно розкрадають і розганяють стадо Христове? Різні вороги й найрізніше лукавство оточили нас…
Початок цієї справи був такий. З волі Божої задумав був я діло оце. Але довго не міг я почати його, бо не знайшов потрібних на це робітників; також і книги, що зветься Біблія, не мав я повного списку; більше того — навіть по всіх сторонах роду нашого, де чути мову слов’янську, не знайдено ані одного доброго (повного) списку серед усіх книг Старого Завіту. І тільки в благочести- вого й православного государя й великого князя Івана Васильовича Московського ласкавим проханням я випросив собі й одержав через боговибраного мужа Михайла Гарабурду, писаря Великого князівства Литовського, повну Біблію… Крім цього здобув я також багато й інших Біблій, різного письма та різними мовами».

Це був перший, підготовчий, час — збирання добрих списків біблійних книг. Збирали не тільки рукописи церковнослов’янські, але й польські, чеські й інші. Велику надію покладали на московський список з Біблії 1499 р., бо з Москви переказали, ніби це переклад з грецької ще з часів Володимира Великого, зроблений більше 500 літ тому.
Таким чином, були вже добрі рукописи й потрібні вчені люди, навіть най- шли й друкаря, відомого диякона Івана Федоровича, що втік з Москви до Литви. І острозькі вчені з запалом узялися за роботу. На жаль, скоро зустріло їх велике розчарування: виявилося, що зібрані книжки не мають одного тексту, що в них повно відмінностей, багато помилок… Таким самим був і тяжко роздобутий з Москви список з Біблії 1499 р.
І князь упав у розпуку. «Виявилося, — пише він у передмові, — що списки ці незгідні, — вони не тільки мали відміни, але часом і спокуси, через що впав я був у великий смуток. До того з намови диявольської знайшлося багато ворогів, що руйнували мені задумане, а помічників та робітників мав я дуже мало. І впав був я у сумнів. І міркував я в серці своїм, чи починати, чи перестати, але таки з Божої волі кращі думки перемогли гірші, бо я знав, що неможливе людині — можливе Богові».
Зачалася друга доба в підготовленні до видання Біблії. Виявилося ясно, що то ще не все – зібрати які-небудь рукописи для повної Біблії, а головне – зібрати добрі рукописи. Тепер князь Острозький вдається в протилежний бік за  потрібними рукописами – шле своїх посланців до південних слов’ян, болгар та сербів,  до греків, а також не минає «далеких земель вселенної — як землі Римської, так і Кандійські острови». Своїми посланцями та листами, пише князь Острозький, «дійшов я навіть до самого вселенського патріарха Єремії, скрізь ласкаво просячи собі людей, що добре знають Св. Письмо грецьке й слов’янське, та списків, добре виправлених і не зіпсутих. І ласкавий Бог допоміг мені: книжок та вчених людей для своєї справи здобув я подосталь».

Вибір тексту. — Переклад. — Який список був основний?

І Острозька академія засіла за тяжку працю виготовлення біблійних текстів для їх видання. Це була перша, широко поставлена комісія для виправлення церковнослов’янської Біблії. Комісія працювала кілька років, працювала науковими методами, які тоді усталила західна богословська наука. На початку вирішено головне питання: який саме текст узяти за джерело — чи жидівський, чи грецький 72 толковників. І ось із запрошеними людьми, розповідає князь Острозький, «а також із багатьма іншими, що добре знають Св. Письмо, довго я радився, і загальною радою та одноголосним бажанням вибрали ми давній грецький список 72 перекладачів — і я наказав незмінно в усім наслідувати цей список».
Грецьку Біблію від найдавнішого часу вважали в православній церкві за основне джерело Св. Письма; з цієї ж мови робили всі наші церковнослов’янські переклади. Тому й Острозька академія не могла відірватися від такого традиційного погляду і канонізувала власне грецький текст. Як показала пізніша історія, це був основний недолік праці острозьких коректорів – гебрейському текстові вони не надавали великого значення і цей свій погляд переказали дальшим поколінням. [3]»
«Дослідники звертають увагу на те, що мова Біблії в своїй основі була старослов’янською (чи церковнослов’янською). На це було ряд причин. Передусім варто мати на увазі, що дане видання було розраховане не лише на Україну, а й на весь православно-слов’янський світ. Тут і далі мовою церкви та елітарної культури виступала старослов’янська мова (навіть незважаючи на те, що вона не була належним чином унормована). Значення цієї мови зросло в умовах ХVІ ст., коли загострилося конфесійне протистояння. Православні зазнавали значного тиску з боку мусульман, католиків і протестантів. Наступ конфесійних противників вівся й на використання старослов’янської мови. Наприклад, єзуїт Петро Скарга у своєму полемічному трактаті “Про єдність церкви божої…” звертав увагу на те, що дана мова є малопридатною для її використання в богословській сфері. В таких умовах для православних консерватизм, у т.ч. й у мовному питанні, став своєрідним бастіоном – особливо в плані захисту від католицизму й протестантизму.
Також варто мати на увазі, що в той час не існувало добрих перекладів біб- лійних текстів народними слов’янськими мовами. Відповідно, не було людей, які б могли якісно робити цю справу. Очевидно, певну роль відіграв і суб’єктивний чинник. Іван Федорович, роль якого у виданні Острозької Біблії, була далеко не останньою, належав до своєрідних православно-слов’янських “інтернаціоналістів”. Він не був закорінений у якусь місцеву традицію і вважав себе “громадянином” православно-слов’янського світу. Тому він використовував цю мову в своїх друках.
І все ж мова Острозької Бібліії дещо різнилася від “клясичних” текстів старослов’янською мовою. “Острізькі коректори, – цілком справедливо зазначав І.Огієнко, – добре знали, що широке громадянство не розуміє вже старої церковно-слов’янської мови, а тому часто змінювали незрозумілі слова на ясніші, а давні форми на нові. Через це Острізька Біблія поширила до деякої міри нову редакцію церковної мови, трохи наближену до живої»[4].
«Наукові досліди окремих біблійних книг дають нам можливість говорити про методи праці острозької комісії в справі виготовлення біблійних текстів. За основу взяли грецький текст 72 перекладачів — мали друковані видання й деякі рукописи його; звичайно, з теперішнього наукового погляду це замалий апарат, а до того в XVI віці не знали ще тих власне текстів, з яких роблено найдавніші церковнослов’янські тексти (так звана Лукіанівська редакція). Через це порівняння яких-небудь слов’янських текстів з випадковими текстами грецькими не могло дати добрих результатів; правда, в XVI віці цієї тези ще зовсім не знали. Отож усі книги Св. Письма рівняли з їх грецьким текстом.
Які саме церковнослов’янські тексти зібрав князь Костянтин, докладно сказати не можемо. Але ціну давнім пергаментовим рукописам тоді вже знали і тому, певне, їх шукали для Острозького видання; як знаємо, в XVI віці протест- анти, що працювали на українських землях, високо ставили старі церковнослов’янські тексти. Аналіз тексту Біблії 1581 р. показує, що, наприклад, для книг Буття, Ісуса Навіна та Есфірі острозькі правщики сильно використали найдавніший кирило-мефодіївський текст. Але, на жаль, острозька комісія давніх церковнослов’янських текстів мала дуже небагато, і тому вся Біблія щодо слов’янського тексту не вийшла давньою.
Аналіз мови Острозької Біблії показує, що мова ця в різних біблійних книжках не однакова, а це свідчить, що Біблію складено зі списків різного віку й різних земель; навіть правопис та наголос не однакові в різних книгах цієї Біблії. Слід добре знати, що острозькі редактори Біблії не шкодували своїх сил, щоб вибрати найкращі списки, але з того, що мали. Вони їх сильно виправляли, але надати всій Біблії одноцільного характеру ніяк не змогли. Багато списків було південнослов’янських, що й видно з мови та з правопису, які часто лишали- ся невиправлені.
Безумовно, не всі біблійні книги розшукано для острозького видання, тому довелося використати й з того списка Геннадієвої Біблії 1499 р., що його прислали з Москви. Як відомо, чимало книг з наказу архиєпископа Новгородського Геннадія перекладено з латинської Вульгати; цікаво, що книги ці (Товит, Юдит, 1 і 2 Параліпоменон та Ездри й Неємії, Плач) острозькі редактори або перекла- дали з грецького, або сильно виправляли згідно з ним; і тільки книгу Ездри, що її не було в грецькім тексті, переклали (погано) з Вульгати. З Вульгати ж виправили й деякі інші книги.

У нашій науці дуже поширена думка про те, ніби в основі Острозької Біблії 1581 р. лежить московська Геннадієва Біблія 1499 р. Думку цю подав ще сам князь Костянтин, бо в передмові згадує про цю Біблію. Але аналіз передмови нічого не говорить про те, що власне московський список покладено в основу Острозького видання. Навпаки, порівняння Геннадієвої Біблії 1499 р. з Біблією Острозькою крізь показує, що московський список не став основою для Біблії 1581 р. — його використовували (де більше, де менше), як і інші церковносло- в’янські, особливо південнослов’янські, джерела. Найкращий дослідник біблій- них текстів, професор Петроградської духовної академії Ів. Євсєєв пише про це так: «Значение Геннадиевской Библии как основы Острожской Библии приходится значительно ослабить. Острожскими исправителями проявлены были значительные самостоятельные поиски текстов и самостоятельные их сверки».
Усе це, очевидно, тільки підносить наукову вартість Острозької Біблії і підносить на ціні також ту працю, яку поклали коло неї острозькі коректори.

Поява Біблії. — Її становище в церкві та історії. — Коштовність видання

По довгій і тяжкій праці нарешті 12 серпня 1581 р. Острозька Біблія вийшла друком у світ.[5] Це була величезна подія не тільки в історії української культури, але і в культурі загальнослов’янській, бо це ж була найперша кирилів- ська друкована Біблія. Нову книжку з захопленням вітав цілий слов’янський світ, і вона швидко поширилася не тільки серед українського народу, але далеко й поза ним. На довгі часи, на 170 літ, Острозька Біблія на цілім слов’янськім сві- ті стала найбільше шанованою книжкою, скрізь користувалась великою пова- гою й ніде не мала конкурента. У чому ж саме значення Острозької Біблії?
Острозька Біблія появилася саме тоді, коли вона найбільш була потрібна. З усіх сторін піднялися були тоді грізні хмари на нашу Українську Церкву, і це Острозька Біблія дала в руки оборонців її найміцнішу духовну зброю. Знаємо, що текст цієї Біблії шанували католики й протестанти, а це доказ, що для свого часу її редагували згідно з останніми вимогами богословської науки. Кожен вірний знайшов у цім виданні найповніший текст, до того ще звірений з грецьким оригіналом. Цієї послуги Острозької Біблії ніколи не забував не тільки український народ, але й усе слов’янство.
Острозьку Біблію видрукували церковнослов’янською мовою, хоч тоді, як знаємо, серед українського народу був певний рух за переклад Св. Письма на живу мову. Острозька академія зрозуміла загрозливий стан не тільки своєї церкви, але й церкви усіх слов’ян і тому вирішила дати книжку загальнослов’янську, дати таку Біблію, яку прийняли б без застережень усі слов’яни. А через це не могло бути й мови про видання Біблії з такою метою живою місцевою мовою. Можливо, що до церковнослов’янської мови заохочували князя Костянтина й московські емігранти, що тоді перебували на Волині, але тільки заохочували, бо ж, як знаємо, Костянтин рано, ще на початку 60-х років XVI віку, почав уже шукати добрі церковнослов’янські тексти, очевидно ж, не для того, щоб з них перекладати на живу мову, бо для цього досить було б перекладати просто з мови грецької. У передмові князь Костянтин просить прийняти Біблію всіх слов’ян, прийняти «не яко річ земну, але як дар небесний». І він не помилився: значення Острозької Біблії скоро вийшло за межі свого власного народу — вона стала душею церковного життя усього православного (й уніатського) слов’янства.
Отож через це в історії церковнослов’янської мови Острозька Біблія займає поважне місце. Острозькі коректори добре знали, що широке громадянство не розуміє вже старої церковнослов’янської мови, а тому часто замінювали незрозумілі слова на ясніші, а давні форми — на нові. Через це Острозька Біблія поширила до деякої міри нову редакцію церковної мови, трохи наближену до живої. Правда, друкар-московитин поставив скрізь у Біблії 1581 р. московські наголоси; але є там і наголоси українські — може, рештки невиправленого або їх внесли українці-складачі, помічники друкаря Івана Федоровича.
Умови тодішнього друку й стан православних церков не давали змоги на- друкувати повну Біблію. Болгарія й Сербія ледве животіли під турецьким яр- мом, і навіть матеріально не могли вони видрукувати такої коштовної книги, як Біблія. Неслов’янська Молдавія, хоч і вживала церковнослов’янську мову в церкві, була мало зацікавлена цією справою. Культурний розвиток в Москві був то- ді такий низький, що там наукове, добре видання Біблії постати не могло. Отож сама історія вибрала український народ, як найкультурніший на той час серед усіх православних слов’ян, на цю велику працю – видання повної друкованої Біблії.
Костянтин Острозький не пошкодував видатків на видання цариці книжок. Друкар Іван Федорович зі своїми українськими помічниками доклав усіх заходів, щоб видрукувати Біблію з технічної сторони якнайкраще. Виготовлено окремі черенки – дрібненькі, але дуже чіткі, і ними складено книгу, поділивши її на 5 частин – разом 628 листків великого розміру. Прикрас у книзі мало, певне,  через її величний зміст. Подібних видань убоге кирилівське друкарство тоді ще не знало. Але, очевидно, без порівняння більше видатків пішло на виготовлення потрібних текстів та на їх відшукування. У тодішнім слов’янськім православнім світі такі кошти міг дати тільки такий магнат, як князь Костянтин Острозький.

Несподівана доля Біблії. – Її виправлення. – Теперішній погляд. – Недоліки Острозької Біблії

Острозькій Біблії випала доля, якої ніколи не сподівався ані князь Костянтин, ані всі острозькі коректори. Першу Острозьку Біблію надрукували найбільшим на той час накладом «Її примірники знайшли поширення на православно-слов’янських землях. Серед її власників був  видатний український гравер, мідеритник та офортист Олекса́ндр Тарасевич, у чернецтві Антоній (близько 1640, Глуськ — 1727, Київ),  також архимандрит Києво-Печерської лаври,  український релігійний діяч доби Гетьманщини, противник втручання Москви в українські церковні справи, покровитель мистецтва Йоанникій Сенютович(народився у середині 17 ст. – помер 1729, Сосниця). Серед збережених видань є книга, що належала останньому польському королю Станіславу Августу Понятовському.»[6]
«Видання першої у світі повної православної Біблії значно укріпило позиції православ’я в Речі Посполитій. Наклад Біблії становив майже півтори тисячі примірників, які розійшлись українсько-білоруськими землями, потрапляли до Московського царства, до болгар і сербів. Крім того за кордоном Острозька Біблія представляла слов’янську книжність, її дарували іноземним послам, державним та церковним діячам, зокрема – Папі Григорію ХІІІ, англій- ському послу Джону Горсею, шведському королю Густаву Адольфу.  У 2000 р. її подарували Папі Івану Павлові ІІ під час його візиту в Україну. До наших днів дійшло понад 300 примірників Острозької Біблії.»[7]
«Дещо перероблене видання цієї книги планував здійснити київський митрополит Петро Могила. У 1638-1639 рр. над її текстом працював колектив уче- них ченців на чолі із Сильвестром Косівим. У цей же час Петро Могила доручив ченцю-граверу Іллі виготовити близько 500 ілюстрацій для майбутнього видан- ня Біблії. Багато з них були зроблені в першій половині 40-их роках  XVIІ століт- тя. На жаль, обставини не дали змоги здійснити це ілюстроване перевидання Острозької Біблії. У 1647 р. Петро Могила помер. Потім настали часи Хмельниччини й “руїни”. Гравер Ілля, вирішивши, що видання Біблії не буде здійснене, припинив виготовлення ілюстрацій. До нас дійшло близько 130 його гравюр на біблійні теми»[8].
Згодом текст її став як би канонічним церковним текстом. Спричинилася до цього Російська Церква. Острозьку Біблію з заслуженою пошаною прийняли всі слов’янські церкви, так що скоро цієї книжки й дістати не було де. Значно пізніше, десь по 1660 р., задумали видрукувати повну Біблію й у Москві, «скудости ради велия сих божественных книг зде, в велицей России» (передмова до Біблії 1663 р.); цар Олексій Михайлович і духовний собор, бачачи брак Біблій, задумали видати Біблію, добре перевірену за грецьким текстом. Але задум цей виконати в Москві тоді не було змоги, бо «переводов добрых не изобретено, подобне и преводником греческим не мнозем сущем обретатися».
Через усе це вирішили в кінці передрукувати Біблію «вскоре с готового перевода князя Константина Острожского печати неизменно, кроме орфогра- фии и неких вмале имен и речений нужнейших, явственных погрешений» (там же). Таким чином, передрукували без змін увесь текст Біблії 1581 р., виправили тільки правопис та рештки українського наголосу змінили на російський. На- віть передмову до нової Біблії склали на зразок передмови острозької, змінивши тільки вираз «народ русский» на «народ великороссийский». Так вийшла в світ московська Біблія 1663 р., що звичайно зветься «первопечатной» (але назва не відповідає історії, бо першодрукованою слід звати тільки Біблію Острозьку). « Цікаво відзначити, що видання “пєрвопєчатной” Біблії було здійснено без благословення тодішнього московського патріарха Никона. Зроблено це було за наполяганням царя, а також згодою митрополитів та єпископів.»[9]
З бігом часу в Москві виробився погляд на текст Біблії 1663 р. як на текст постійний і незмінний. Правда, освічене духовенство знало історію цієї Біблії й бачило її недоліки, але тексту її не виправляли. «У 1674 р. собор Російської православної церкви постановив здійснити переклад Біблії на основі грецьких текстів. Займався цією справою виходець із України Епіфаній Славинецький. Однак цю справу він так і не довів до завершення.»[10]
І аж Петро I в 1712 р. наказав виправити цю Біблію на основі грецького тексту (тут Петро I наслідував князя Костянтина Острозького); виправлення доручено українцеві з Волині Феофілактові Лопатинському  «та Софронію Ліхуду.»[11] Лопатинський сім літ пильно працював над Біблією – з 1714 по 1720 роки й дуже добре її виправив. «Нагляд за цією роботою було доручено україн- цю, митрополиту рязанському Стефану (Яворському). .). Попередній старосло- в’янський переклад всіх старозавітних канонічних книг, окрім Псалтиря, був звірений із Септуагінтою. Лише деякі з неканонічних книг (Товіт, Юдіф), почат- ково перекладені з латинської Вульгати, з нею ж і були звірені. Було вказано на найбільш значні розходження між старослов’янським текстом та грецьким. У окремих місцях, де існували труднощі для ясного перекладу з грецької, на берегах давався переклад з латинського чи єврейського, а подекуди навіть з халдейського, арабського, сірійського й самаритянського перекладів.
Був також введений поділ глав на вірші. Главам значної частини старозавіт- них книг були дані заголовки, які запозичили з латинської Біблії. Також у тексті давалося пояснення єврейських та інших слів, які залишилися без перекладу.
Рукописний переклад Феофілакта Лопатинського й Софронія Ліхуда складався із 8 томів. Його передали до друку. Однак у силу різних обставин, зокрема, смерті Петра І, цей переклад так і не був надрукований»[12]
На жаль, Петро І помер, і Біблії не видрукували. З різних причин пізніше виправлень Лопатинського не приймали і без кінця їх перевіряли. Довгі роки тяглася ця справа — виправлень Лопатинського не приймали, а своїх дати не могли. «У наступні десятиліття в Росії постійно зверталися до питань виправлення тексту Біблії та її видання. З приводу цього виникали різноманітні дискусії. І аж цариця Єлизавета покінчила з нею. Єлизавета наказала двом українцям — ієромонахам, професорам Київської академії Варлаамові Лащевському та Гедеонові Слонимському  негайно приїхати до Петербурга й закінчити працю виправлення Біблії.
Довго відмовлялися професори, не бажаючи їхати на північ, аж поки нарешті не прийшов рішучий наказ: «Выслать их в С.-Петербург без всяких отмен и отлагательств в самой скорости и неотменно». Нові правщики прибули до північної столиці і 14 серпня 1747 р. приступили до праці. Чотири роки пильно виправляли вони Біблію 1663 р. (цебто Острозьку 1581 р.) і багато зробили; їхні поправки переглядав Синод і дуже часто не приймав. Між іншим, коректори мали завдання деякі незрозумілі вирази й старі форми змінити на сучасні російські. Так постала так звана Єлизаветинська Біблія, що вийшла з друку 18 грудня 1751 р. У своїй основі — це наша Острозька Біблія 1581 р., не дуже тут підправлена.
Текст Єлизаветинської Біблії 1751 р. став у нас усталеним, як би канонічним текстом — його передруковують незмінно аж до сьогодні. Друге видання Єлизаветинської Біблії вийшло в 1756 р., його востаннє трохи виправили ті самі українські коректори.
Таким чином, як бачимо, Острозьку Біблію 1581 р., зроблену приватним способом і людьми приватними, зустріла надзвичайно щаслива й цікава доля, бо текст її набув вищого церковного визнання. Цей самий текст — через Біблії 1581, 1663 і 1751 р. — поширився по всіх слов’янських церквах, і сьогодні він загальновизнаний і усталений; його ж уживає й церква греко-уніатська.
«На Україні в другій половині XVIII ст. відбулося чотири видання Біблії, з яких три київських (1758, 1779, 1788 років) і одне почаївське (1798 року). Видання 1758 та 1779 років є однаковими за своїми формальними характеристиками (попри певні розбіжності в описах згідно з виданими каталогами: форта[13], фронтиспис [14] на честь Єлисавети, 50 (54) ілюстрації-заставки з 49 дощок (мідерити,[15] проілюстровано лише старозавітні сюжети, один спільний гравер – Яків Кончаківський). За такими показниками, крім інших, обидва видання відповідають згаданому Єлисаветинському виданню 1756 року. Проте при зіставленні форти російської Біблії та форти київського видання 1779 року  виявились деякі різночитання (правда, невідомий вигляд форти видання 1758 року), які, можливо, пов’язані із реальними змінами в історії України. Це видання з’явилось вже після смерти Єлизавети, але у період остаточного скасування автономії України, планомірно здійснюваного Катери- ною ІІ. Серед цих заходів – скасування гетьманської посади 1764 року, ліквідація Запорозької Січі 1775 р. з наступною реорганізацією адміністративного поділу 1781 р., ліквідація козацьких полків 1783 року. Форта київського видання 1779 року відзначається більшою яскравістю. Види столиць Росії замінені своєрідними символами духовного центру України – Успенського собору із дзвінницею і колишньої автономії – Мазепинського будинку Києво-Могилянської Академії.» [16]
В другій половині XIX й на початку XX віку багато писали про необхідність нового виправлення церковнослов’янської Біблії. Зазначимо, що з сьогодніш-нього наукового погляду не можна визнати задовільною праці ані острозьких коректорів, ані елизаветинських. За цей час богословська наука пішла так дале- ко вперед, що нове виправлення дуже наблизило б нас до правдивого тексту Св. Письма.
Острозька Біблія має один великий недолік: її складено з книжок не одного перекладу, а різних – різного часу й різної землі. Що розшукали для князя Костянтина, те й ужили. Давніх текстів ужили зовсім мало. А проте наука сьогодні довела, що найдавніші біблійні тексти, так звані кирило-мефодіївські, без порівняння ліпші від пізніших, бо зроблені на кращих засадах: давні перекладачі пильнували дати ясний зміст, тоді як пізніші перекладали дослівно, не журячись про зрозумілість тексту. Костянтин Острозький не вжив цих давніших перекладів тільки тому, що не мав їх у себе. Тепер же найдавніший текст деяких біблій- них книг уже реставрований, а головне – маємо методи й змогу взагалі віднови- ти ці найдавніші тексти. Костянтин Острозький видрукував тільки випадкові тексти, які зміг розшукати, і сам не вважав їх ані за найліпші, ані за навіки уста- лені. Таким чином, він проти своєї волі своїм виданням Біблії 1581 р. заступив нам наші найдавніші тексти, що були зроблені з повним додержанням правил слов’янської мови, а тому ясні й зрозумілі.
Другий недолік Острозької Біблії 1581 р. (також і Біблій 1663 та 1751 рр.) – це її грецьке джерело. Сьогодні ми маємо дуже багато різних грецьких текстів, до певної міри знаємо, з якої редакції роблено кириломефодіївські, взагалі най- старіші переклади. Нічого цього не мали коректори ані острозькі, ані єлизаве- тинські: вони не могли вибрати найпотрібнішого грецького тексту.
По-третє, наука тепер твердо встановила, що без користування гебрейським оригіналом не зрозуміємо правдивого значення біблійного тексту. Користатися тільки грецьким текстом – це не догма. Князь Костянтин Острозький наказав своїм перекладачам триматися тільки грецького тексту; цей самий наказ пізніше мимоволі повторили Петро I та цариця Єлизавета; але ж усі вони не були церковними авторитетами в справах біблійних, до того ж усі були тільки людьми світськими… Грецький текст – це тільки переклад, а правдивий оригінал –то жидівський, чи гебрейський. Великий авторитет у богослов’ї – Московський митрополит Філарет уважав гебрейський текст Біблії за такий, що мав  догматичне значення. І правдиво писав він ще 1858 р.: «Вселенская церковь ни на каком соборе, ни через кого из св. отцов не изрекла такого правила, чтобы в изъяснении Священного Писания держаться исключительно текста семидесяти толковников, с устранением текста еврейского».
Нарешті, в багатьох наукових статтях у богословських журналах вказували вже на величезне число найрізніших неточностей, а то й просто помилок у нашім загальноприйнятім церковнослов’янськім тексті Біблії. Та це й зрозуміло: в основі його лежить головним чином текст Острозької Біблії 1581 р., а він, як ми бачили, був випадковим і складався далеко не так, як би треба було. Не забуваймо, що за 350 літ, які минули з часу видання цієї Біблії, порядного наукового виправлення її ще не було.
В 1915 р. при Петроградській духовній академії вже заснована була відповідна комісія, щоб перевірити всю Біблію, тільки революція розбила її й припинила її працю.» [17]
«Від середини ХІХ ст. українські письменники, історики та богослови зробили кілька спроб перекласти текст Біблії на українську мову. Острозьку Біблію перекладали Пилип Морачевський, Пантелеймон Куліш, Іван Нечуй-Левицький, Іван Пулюй, Іван Огієнко, Іван Хоменко. На початку 1970-х років почав перекладати Біблію й доктор літургіки, монах студійського ордену Рафаїл Турконяк. Підсумком його праці стало критичне видання Острозької Біблії 2005 року церковнослов’янською та українською мовами. Вчений порівнював свій переклад з грецьким текстом Біблії, опрацьованим у Геттингентському університеті, що забезпечило точність і високий науковий рівень перекладу. За свою працю Рафаїл Турконяк отримав Шевченківську премію.»[18]
Дійсно, як ніякій іншій книзі, Острозькій Біблії пощастило найбільше. Попри її церковнослов’янщину, вона зробила свій внесок у підняття ролі і ваги середньовічної Руси-України.
Кілька слів наведемо про її мистецькі та інші особливості. За обсягом це надзвичайно велике видання, проте завдяки майстерності набору та застосуванню дрібного шрифту книга не видається такою масивною чи незграбною. Надрукована О. Б. форматом в аркуш, двома шпальтами і складається з 1256 сторінок. Текст організований у декілька рахунків у відповідності зі змістом. На аркуші вміщено 50 рядків тексту. При друкуванні Острозької Біблії  використано  шість  різних за розмірами та графікою шрифтів (4 кириличних та 2 грецьких), спеціально виготовлених для цієї книги.
За підрахунками книгознавців, Острозька Біблія  містить 3 240 000 друкова- них знаків. Ілюстративне оформлення видання вирізняється стриманістю, про- думаністю композиції, художнім смаком. Видання розпочинається із титульно- го аркуша у гравійованій рамці, на звороті титулу уміщено герб Костянтина Острозького, у кінці книги – друкарську марку Івана Федоровича. Потекстових ілюстрацій немає, однак при оформленні Острозької  Біблії широко використо- вувалися традиційні для кириличних книг елементи декоративного оформлення – заставки, кінцівки, ініціали, числені композиції з виливних  прикрас. У виданні уміщено 81 заставку з 16 дощок, 70 кінцівок із 17 дощок, 1384 гравійованих ініціали, а також численні композиції з виливних прикрас.
На сьогодні у Національній бібліотеці України імені Володимира Вернадсь -кого зберігається 18 примірників Острозької Біблії: 16 – у відділі стародруків та рідкісних видань, 2 – у відділі бібліотечних зібрань та історичних колекцій. Підбірка Острозьких Біблій Національної бібліотеки України імені Вернадсько- го  є однією з найбільших у світі. Значна кількість примірників дає широкі можливості для порівняльних досліджень, виявлення та зіставлення варіантів набору, відмінностей художнього оформлення, аналізу використаного паперу, вивчення текстологічної роботи читачів, провенієнцій[19] тощо.
У НБУВ зберігаються примірники О. Б., що в різний час належали до збірок Київської духовної академії, Київського університету св. Володимира, Києво-Печерської лаври, Києво-Софійського собору, Києво-Видубецького, Київського Пустинно-Микільського, Харківського Преображенського, Милецького Миколаївського, Жировицького Успенського монастирів, Волинської духовної семінарії, Кременецького ліцею.[20]
[1] Кралюк П. Острозька Біблія та філософська й богословська думка в Острозькій академії / П. Кралюк // Наукові записки [Національного університету “Острозька академія”]. Сер. : Філософія. – 2008. – Вип. 4. – С. 3-13. (відсилач дано за посиланням: Бойко М. Острозька Біблія – королева українських книг. – Торонто, 1981.)
  [2] Про  історію появи Острозької Біблії подаю у викладі Івана Огієнка; його статтю подаю з книги «Українська церква, том 1, Прага 1942, видавництво Юрія Тищенка» з вкрапленнями текстів інших дослідників – М.Н.
[3] Іван Огієнко Українська церква том 1, Прага 1942, видавництво Юрія Тищенка, стор. 217-219
[4]Кралюк П. Острозька Біблія та філософська й богословська думка в Острозькій академії / П. Кралюк // Наукові записки [Національного університету “Острозька академія”]. Сер. : Філософія. – 2008. – Вип. 4. – С. 3-13.
 
[5] Біблію закінчено першим друком ще 12 липня 1580 р., але в світ не випущено, бо треба було виправити й передрукувати деякі сторінки, Таким чином, постало ніби два видання цієї Біблії.
[6] Сайт «Gazeta.ua» Ольга Васьків  Першу Острозьку Біблію надрукували найбільшим на той час тиражем
[7] Сайт «matrix-info.com» // Острозька Біблія Бондарчук Я.В., кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри документознавства та інформаційної діяльності НУ “Острозька академія”
[8] Кралюк П. Острозька Біблія та філософська й богословська думка в Острозькій академії / П. Кралюк // Наукові записки [Національного університету “Острозька академія”]. Сер. : Філософія. – 2008. – Вип. 4. – С. 3-13.
[9] Кралюк П. Острозька Біблія та філософська й богословська думка в Острозькій академії / П. Кралюк // Наукові записки [Національного університету “Острозька академія”]. Сер. : Філософія. – 2008. – Вип. 4. – С. 3-13.
[10] Там таки.
  [11]  Там таки.
[12]   Там таки.
 
[13] Гравійовані титульні рамки  (тут і нижче пояснення взяті з української версії Вікіпедії – М.Н.)
[14] Малюнок або портрет на початку книги, поруч з титульною сторінкою або на верхній частині сторінки перед текстом.
[15] Малюнки майбутньої гравюри продряпувані на мідній пластині, заповнюють фарбою і відбивають на папері.
[16] Олена Огнєва, Олексій Златогорський  З історії друкованої Біблії в Україні другої половини XVIII століття. // Сакральне мистецтво Волині. Матеріали ІХ міжнародної наукової конференції. – Луцьк, 2002. – С,117-118.
[17] Іван Огієнко Українська церква том 1, Прага, видавництво Юрія Тищенка, стор. 217-219
[18] Сайт «matrix-info.com» // Острозька Біблія Бондарчук Я.В., кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри документознавства та інформаційної діяльності НУ “Острозька академія”
[19] У книгознавстві вкладні та власницькі записи (авторські помітки, дарчі написи та ін.) і позначки на книзі, що свідчать про походження та приналежність документа (книги), визначають історію володіння певних осіб та інституцій цією книгою, які були зроблені від руки або у вигляді книжкових знаків (екслібриси, суперекслібриси, печатки, наклейки тощо).
[20] Острозька Біблія // українська версія Вікіпедії
[sc name=”futerblock” ]

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Михайло Назаренко

Народився: Запоріжжя 1965; 1986-91 - Запорізький держуніверситет, спеціальність: викладач української мови та літератури. Працював учителем у школі 3 роки; 15 років - диктором і ведучим програм "Слово про слово", "Гранослів" на ОДТРК "Лтава".

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button
Дорогий читачу, дякуємо, що ви з нами

Запрошуємо стати частиною спільного майбутнього та приєднатися до друзів “Слово про Слово” – тих, кому не байдуже, чим наповнюється український інформаційний простір. Тих, хто дивиться на світ з християнської позиції. Підтримати проєкт

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!