Всупереч міфу про ворожнечу між наукою і релігією, який активно насаджується, їх відносини, скоріше, нагадують персонажів євангельської притчі, в якій син сказав батькові: «Тату, коли тебе не стане, ця частка твого майна все одно ж стане моєю? Давай зробимо вигляд, що тебе вже немає, тому що я хочу користуватися нею прямо зараз».
Наука – блудне дитя релігії. Науковий метод зародився в надрах біблійного богослов’я. Але, домігшись певних досягнень у вивченні матеріального світу, природознавство забрало від неї частину батьківського надбання, і відправилося в далеку країну матеріалізму та атеїзму.
До початкових релігійних принципів науки (віри в об’єктивність, єдність і розумність законів природи) був доданий ще один – натуралізм, який гласить: все у світі має тільки природні причини. До трьох принципів, які реально довели свою спроможність, приєднався четвертий – теж прийнятий на віру, але який однозначно не піддається доведенню або спростуванню засобами науки. Адже побачити Творця, який вивчає лише саме його творіння, не більш реалістично, ніж Ілона Маска, який розбирає двигун Тесли.
Читайте також:
Додавання прийнятого на віру принципу натуралізму аж ніяк не зробило науку менш релігійним заняттям. Обґрунтованість же такого підходу є сумнівною. Бо віра, яка не має підстави, є не що інше, як марновірство.
