У неї завжди – безліч протиріч,
Що й говорить про це нема потреби.
Її не пояснити так, як річ,
Очима не розгледіти, як небо.
І все ж таки – в тобі вона жива,
Попри усі безладдя і тривоги,
Росте, мов крізь бетон – трава,
І невідомо – звідки і від чого.
Вона – твоя і більше нічия.
Храни її, не погаси в негоду, –
І, як ріки стрімкої течія,
Здолаєш всі життєві перешкоди.
Храни її з любов’ю кожний день,
Якщо вона від Істини святої, –
Колись тебе у вічність приведе,
Де сам Господь-Владика на престолі.
Більше поезії Сергія Рачинця:
Сергій Рачинець
