Блог Михайла Назаренка

Ковток волі: Українська революція 1917 -1921 років

Українська революція 1917 -1921 років і нетривале існування Української Держави дало неймовірно сильний поштовх до пробудження приспаної національної свідомости українців. На повен голос заговорила наша мова, і вже не тільки у письменстві, але й у науці, пресі, в державних установах. З постанням української держави з’явились надії і на переклад Святого Письма. Та цьому, на жаль, не довелося здійснитись. Про той ковток волі незалежности і розповідай цей стислий нарис.  
«Події Першої світової війни послабили вплив режимів імперій на етнічних українців і в 1917—1920 роках повстало державне життя України зі столицею в Києві. Проголошення Української Народної Республіки викликало невдоволення більшовицького уряду Росії в Петрограді — Ради народних комісарів.
У грудні 1917 року зазнавши нищівної поразки на 1-му Всеукраїнському з’їзді Рад у Києві, більшовики переїздять до Харкова, де проголошують «Українську республіку Рад» та створюють «уряд» України, більшість у якому складали росіяни та інші неукраїнські середовища, котрий спирався на московських інтервентів. З понад 3000 делегатів 1-го Всеукраїнського з’їзду Рад більшовиків було 83, з них лише 27 не погодилися з рішеннями з’їзду й перебралися до Харкова). Правителям червоної імперії будь-якою ціною треба було «возвратіть Украіну Россії». Звідси й заява Троцького, який відправляв головорізів-ординців насаджувати в Україні окупаційний режим під виглядом «совєтской власті»: «Нам необхідно повернути Україну Росії. Без України немає Росії. Без українського вугілля, заліза, хліба, солі, Чорного моря Росія існувати не може, вона задихнеться»… Ці слова, які наводяться в сучасних підручниках історії України, було зафіксовано в працях Українського наукового інституту в Варшаві в 1932 р.

Без України немає Росії — це ніяк не пропагандистський вислів, не гра на сентиментах «Єдіной і нєделімой». До Першої світової війни Україна була потужним промисловим басейном в імперії. На це впливало багатство землі, природна працелюбність народу. Як свідчать дані, опубліковані професором Кубійовичем у «Географії українських і суміжних земель» дані, станом на 1913 рік Україна займала перше місце в світі щодо вивозу пшениці та ячменю, а її участь у експорті цих культур з імперії в 1909—1913 pp. становила 98 %; у 1913 p. Україна видобувала кам’яного вугілля 25,3 млн. тон, а Росія — 3,8 млн. тон; залізної руди — 7 млн. тон, а Росія — 2,2 млн. тон.
25 грудня 1917 року 30-тисячна московська більшовицька армія розпочала загальний наступ на Київ. 30 січня 1918 року  біля залізничної станції Крути поблизу селища Крути та села Пам’ятне, за 130 кілометрів на північний схід від Києва, відбувся бій між 300-стами українськими гімназистами та студентами та загоном із київських курсантів і козаків «Вільного козацтва», що загалом нараховував близько чотирьох сотень вояків, які стали на захист своєї Матері-України проти 4-тисячного підрозділу російської Червоної гвардії під проводом есера Михайла Муравйова.  Цей бій тривав 5 годин.  Майже всі юнаки полягли геройською смертю на полі бою або були захоплені в полон і розстріляні. Перед розстрілом гімназист Григорій Пипський почав співати «Ще не вмерла України…», а за ним усі приречені на смерть. У бою під Крутами оборонці української державності виконали наказ командування і зупинили стрімкий наступ ворога. Ця затримка ворога дала змогу українській делегації укласти Берестейський мирний договір, який врятував молоду українську державність.
8-9 лютого 1918 року, захопивши Київ, московсько-більшовицькі окупанти за кілька днів знищили 5 тисяч осіб, які розмовляли українською мовою, носили український національний одяг або в кого в хаті висів портрет Тараса Шевченка… За час перебування в Києві більшовики не тільки зруйнували багато будинків, але також зни¬щили безцінні культурні, мистецькі, архітектурні та інші надбання й вимордували тисячі ні в чому невинних людей. «Власть в Киеве установлена при помощи штыков и передана советам Украины», — телеграфував Леніну командувач більшовицькими військами Миайло  Муравйов 9 лютого. Захопивши Одесу, цей душогуб вимордував понад 10 тисяч осіб. 17 лютого сам Ленін подякував катові українського народу за «братскую помощь Украине»: «Мы ни на минуту не сомневаемся, что доблестные герои освобождения Киева выполнят свою революционную обязанность».
5-го вересня 1918 року московська Совєт Народних Комісаров випустив Декрет про створення місць масового ув’язнення для військовополонених, учасників визвольної боротьби, незадоволених, інтеліґенції, заможних селян і таке інше. «…необходимо обезопасить Советскую Республику от классовых врагов путем их изоляции в концентрационных лагерях».[1] (Декреты Советской власти, т.3, М., 1964, с. 291).
Жорстокість московських більшовиків не знала меж: у вересні 1918 близький соратник Леніна,  майбутній прокурор  та міністр юстиції більшовицької імперії Микола Криленко (родом зі Смоленської губернії), заявив «Мы должны карать насмерть не только виновных. Казнь невинных поражает массы. Він сказав ці слова, обіймаючи посаду керівника головного революційного трибуналу. У січні 1938 року вони вернулися до нього бумерангом. За багатолітню вірну службу Сталіну (у тому числі й головним юристом СРСР) Микола  Криленко отримав найвищу сталінську «нагороду» — кулю в потилицю.
22 січня 1919 року відбулася злука всіх українських земель в одну Українську державу – Українську народну Республіку. На жаль, війна Московської імперії, тепер у вигляді більшовицької Росії, проти молодої української республіки та її окупація першою суттєво послабила опір українців, які змушені в кровопролитних боях відступати на захід.
За час перебування в Києві з 7 лютого по 31 серпня 1919 pоку більшовики не тільки зруйнували багато будинків, а й знищили безцінні культурні, мистецькі, архітектурні та інші надбання, та вимордували тисячі ні в чому не винних людей. Серед них, у першу чергу, інтелігентів, священників, науковців, монахів і монахинь, власників будинків, крамниць, промисловців, купців тощо. Окремого наголосу потребує цілеспрямований гарматний обстріл будинку Михайла Грушевського. Він нищився не лише як оселя тодішнього керівника держави. Завойовники знали, що професор має унікальне зібрання історичних документів, які засвідчували право України на державну незалежність. Московсько – більшовицькі окупанти не пощадили навіть такого символу уярмлення України, яким був Губернаторський палац, що був розташований в Києві на перехресті нинішніх вулиць Інститутської та Шовковичної. Річ у тім, що в ньому за часів української влади були резиденції гетьмана Павла Скоропадського та Симона Петлюри. Керівниками окупаційного режиму ставилося завдання витерти з народної пам’яті імена тих осіб.
Молода українська держава боролася з останніх сил, але у нерівній боротьбі як із білими, так і з червоними гвардіями зазнала поразки.  25 квітня 1920 року Українська Народна Республіка укладає військовий союз з Польщею, за умови поновлення самостійної української держави (без Галичини, яка повинна була увійти до Польщі на правах автономії), після чого починається спільний широкий наступ проти Червоної Армії. У квітні було взято Київ, але вже до серпня наступ повністю відбито і війська Червоної Армії відкинули польські війська під Варшаву. Фактичне існування УНР на українських землях було припинено. Директорія й уряд УНР виїхали у еміграцію до Польщі, яка надавала їм фінансову підтримку.
18 березня 1921 року після «дива на Віслі» і катастрофи більшовицької Червоної Армії РРФСР, УСРР й Польща підписали Ризький мирний договір, згідно з яким територія України розділялася річкою Збруч. Уряд УНР не був допущений до переговорів. Незабаром уряд ЗОУНР також було формально розпущено.»[2]
1921 року, автор адресованих у 1919 році Леніну «Тез з українського питання», присланий Леніним на посаду керівника маріонеткового уряду «російської України», Християн Раковський заявив: «Українські меншовики й есери жадають признання української мови в державних установах. Визнання української мови як урядової могло б означати панування української буржуазії та куркульства».[3]
Так звана Українська совєтська радянська республіка стала маріонетковим псевдодержавним утворенням, яке контролювала Москва. Україна знову потрапила в московську неволю, але вже під московський більшовицький чобіт.
[1] Після приходу в Німеччині в січні 1933 року до влади націонал-соціалістів, у лютому 1933 року було прийнято «Надзвичайний декрет рейхспрези-дента про охорону народу та держави», на підставі якого особи, підозрювані у ворожості до режиму, могли піддаватися превентивному арешту на невизначений термін. На першому етапі превентивно арештованих, головну масу із яких становили комуністи, могли помістити звичайні тюрми. Проте в липні 1933 року число «превентивно» заарештованих у всій Німеччині досягло 26789 осіб. Для їх утримання було створено 50 таборів. Коли в квітні 1934 року керівництво гестапо зосередилося в руках Генріха Гіммлера, на основі «диких таборів» створюється ціла «індустрія» ізоляції людей. У тому плані активно вивчається досвід більшовицької Росії. Досвід Леніна й Сталіна вже через 15 років, спочатку в Німеччині, а потім і по всій Європі втілювали Гітлер і Гіммлер.
[2] Українська Народна Республіка // Українська версія «Вікіпедія»
[3] Хроніка нищення української мови, Роман Сушко, Мирослав Левицький від доби Романових до сьогодення. Київ, 2012 р., стор.44
[sc name=”futerblock” ]  

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Михайло Назаренко

Народився: Запоріжжя 1965; 1986-91 - Запорізький держуніверситет, спеціальність: викладач української мови та літератури. Працював учителем у школі 3 роки; 15 років - диктором і ведучим програм "Слово про слово", "Гранослів" на ОДТРК "Лтава".

Схожі статті

Одне повідомлення

  1. А хіба лише більшовики були винні у надзвичайно жорстоких злодіяннях, в т. ч. масових вбивствах мирних неозброєних людей та військовополонених і своїх політопонентів тощо, в той період?!
    Невже всі ті, хто, скажімо, воювали під прапорами УНР, були, мовляв, усуціль “білими й пухнастими”?!
    Конкретних фактів багатьох подібних злочинів, які чинили тоді окремі підрозділи і вояки армії УНР, наводити не буду: вони добре відомі.
    Коротше кажучи: стаття ця досить СУБ’ЄКТИВНА і, м’яко кажучи, ОДНОБІЧНО-НЕЗБАЛАНСОВАНА в подачі історичної інформації.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button
Дорогий читачу, дякуємо, що ви з нами

Запрошуємо стати частиною спільного майбутнього та приєднатися до друзів “Слово про Слово” – тих, кому не байдуже, чим наповнюється український інформаційний простір. Тих, хто дивиться на світ з християнської позиції. Підтримати проєкт

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!