Я дякую
За те, що небо – синє.
За те, що нива – золота.
Що в мене світла й гожа днина,
Що в серці – зоряна мета.
Я дякую
За те, що в грудях – пісня.
Що хліб – щоденно на столі.
Що над полями жайвір висне
Й гніздиться бусол на селі.
Я дякую
За сильну руку брата,
За слово в хвилю безнадій,
Що над колискою дитяти
Шепоче мати: «Сину мій!»
Я дякую
За те, що дощ – врожайний,
Що поле щедрістю зроста.
Що Боже Слово – життєдайне,
Що Богом повняться літа.
Я дякую
За те, що ранок – чистий,
Що вечір – свіжо-мовчазний.
Що очі в сина – променисті,
Що доня – втілення весни.
Я дякую
За пісню Віфлеєма,
Пробиті руки – два крила.
За ніжну провесінь Едему,
Що в воскресінні проросла.
Я дякую,
Що Бог – моя утіха
З малечих літ і до сивин.
Його любов –
як дотик неба тихий…
Я дякую, що я Твій, Боже, син!
Більше поезії Вавринюка:
Юрій Вавринюк
[sc name=”futerblock” ]
