Це було за часів гонінь на християн. В одному селищі жила християнська сім’я. Батьку важко було прогодувати дружину та маленьких дітлахів, хоч він і працював, не покладаючи рук. Але всю свою журбу він поклав на Господа і вірив, що колись усе зміниться на краще. Якось, щоб і себе, і сім’ю свою підбадьорити, вигравіював батько на дощечці слова: «Так буде не завжди». І повісив напис на видному місці у домі.
Минули роки гонінь, і настав час добробуту та свободи. Виросли діти, з’явилися онуки. Зібралися вони за багато накритим столом у батьківському домі. Помолилися, подякувавши Господу за надіслані дари.
Старший син раптом помітив стару табличку.
– Давай знімемо, – каже батькові, – так не хочеться згадувати про ті важкі часи. Адже тепер усе позаду.
– Ні, діти мої, хай висить. Пам’ятайте, що і ТАК теж буде НЕ ЗАВЖДИ. І навчайте цього своїх дітей. Потрібно вміти за все дякувати Господу. Тяжкий час – дякую за випробування. Легко тобі живеться – дякую за достаток.
Читайте також:
Тільки той уміє бути вдячним, хто завжди пам’ятає про вічність.
