Хвороба сектантства
Сектантське мислення несумісне з Євангелієм. «А яке це сектантське мислення?», − ви спитаєте. Про що саме йдеться? Для когось сектант − це той, хто не курить, не п’є, не матюкається, вірить в Бога, читає Біблію, ходить на зібрання. Якщо ви так думаєте, мені доведеться вас розчарувати, тому що перераховані речі є не сектантством, а просто нормальним здоровим християнством. Сектантство − це дещо інше.
Сектантство – це є форма гордості та зарозумілості; це конфесійна вузькість та богословська обмеженість; це сліпе і наївне переконання у власній єдиноправильності; це підозріле ставлення до всякої інакшості; це герметичне і законсервоване мислення; це віра у власну ексклюзивність; це діло плоті, яке проявляється в розділеннях, дискримінації та переслідуванні інакодумності; це дух контролю над людськими душами; це вияв релігійного примусу та маніпуляції; це форма самоствердження, самовпевненості та зверхності над іншими. Сектантство – це різновид фарисейства. Це релігійний покруч, патологія, недуга.
Часом можна зустріти такий діагноз, як ПГМ, що означає «Православ’я головного мозку», або «Протестантизм головного мозку». Буває КГМ, себто «Католицизм головного мозку», або «Кальвінізм головного мозку». Правда в тім, що той хто хворіє на ПГМ, чи на КГМ не знає цього, зате він свято переконаний, що хворими є всі навколо нього. І це є духовна хвороба. Сектант − це сліпа і нещасна людина. Щоправда, для нього теж є надія.
Читайте також:
Колись один католицький філософ сказав золоті слова: «Щоб знайти Бога, потрібно розбити не голову, а серце». Сектант живе ідеологією, а не вірою, тому аргументи його не переконують. Відкрити очі на його власну сліпоту може тільки зламане серце, а це стається через страждання, кризи і провали в житті. Так, все це може привести сектанта до ще більшої запеклості та затвердіння, але буває й таке, що приходить скрушення і дух Євангелія проганяє дух сектантства. І це справді блаженна мить.