Проза

Хто мій ближній? Переказ відомої притчі

Один чоловік їхав з Києва в Бучу і попався кадирівцям, які зняли з нього одяг, поранили його, і, залишивши ледь живим, кинули біля дороги, а його дружину витягли за волосся з машини й потягли до лісопосадки.

Одного бійця залишили охороняти побитого. Раптом, утече. Нахилившись над татом, сиділа в калюжі, що залишилася після дощу, і плакала його маленька дочка.

− Чи можна підкласти йому хоча б щось під голову? – несміливо просила вона.

− Нічого, не помре, – відмахувався бородач, відпиваючи з пляшки трофейний коньяк.

Один священник проїжджав тією дорогою і, побачивши нерухоме тіло, що лежить на землі, пригальмував.

− Що тут у вас трапилося? – Відразу запитав він, вийшовши з машини. – Я член громадської палати та начальницький священник нашого клану.

− Нічого не сталося, – огризнувся кадировець. – А тобі що до того? Спіймали ось шайтана, по голові йому дали. Поділом. А заступатимешся і тебе пристрелимо як собаку.

− Ні, ми в політику принципово не втручаємося. Кажу ж, священник я. Ми тільки про любов до ближнього говоримо… – У цей момент жінка в посадці пронизливо закричала: – Допоможи-і-іть!

Звук відчайдушного крику повис у повітрі, дужче заплакала дівчинка. Священник почав покашлювати, намагаючись заглушити непотрібні звуки.

−Та ти не парся, начальствуючий, – вишкірив золоті зуби зелений чоловічок, – сказали тобі, що це бандити. Ось у цього – він кивнув на лежачого чоловіка – знайшли заборонені речі, 13 айфон, наприклад. Куди це годиться?

− Так-так, я розумію, не все так однозначно, – видавив священник, заправляючи колорадку за кадик і нервово проковтуючи слину. – То може, з вашого дозволу, я поїду? А то спізнюся, у мене конференція у Державній Думі.

− Гаразд, їдь. І не зупиняйся більше, бо не всі такі добрі, як я.

Колорадка рвонула з місця і подріботіла до лімузина.

− Гей! – крикнув навздогін кадировець.

− Так, що ви хотіли? – підкосив ноги священник.

− Аллаху Акбар!

− Воістину акбар! – Розтягнувся в посмішці священник і з розмаху продавив сидіння.

Пискнула гума покришок, машина пробуксувала, на узбіччі залишився свіжий слід і за хвилину священник перетворився на маленьку точку на обрії. Дівчинка, чуючи крики мами, що лунають з лісопосадки, пробувала затикати вуха, потім почала вити й намагатися привести батька до тями.

Також і Левіт, бувши на тому місці, зупинився, подивився і вийшов із «Тойоти».

− Гей, тобі чого? – не чекаючи питання, крикнув кадировець і про всяк випадок пересмикнув затвор.

− Ні, нічого. Просто хотів поцікавитись, чи не потрібна допомога?

− Допомога? – усміхнувся кадировець. – Ми не потребуємо жодної допомоги. Ми – великий народ! Чуєш верески у лісі? Це ми дружину цього шайтана (кадировець тицьнув у обвисле тіло дулом автомата) денацифікуємо. Чекаю на свою чергу. То що, яка допомога, невірний?!

− Ні, я іншу допомогу маю на увазі, – виразно закивав Левіт. – Ми – пензенські протестанти, дуже відома географічна спільнота. Можемо допомогти тушонкою, якщо треба. Ну, або огірками, скажемо.

− Свинину не їмо, – гидливо скривився кадировець. – Жеріть свою тушонку самі. І взагалі, давай, вали звідси.

− Звичайно звичайно! Тим більше, що я поспішаю, у мене зустріч із губернатором, ми сьогодні покладаємо червоні гвоздики до вічного вогню, а мені ще додому за георгіївською стрічкою заскочити треба. Одне слово, всього вам доброго!

Левіт зник. Як джин випарувався. Разом із тушонкою. Тільки клубок диму за вітром.

Матір пристрелили та спалили у посадці, дівчинку забрали з собою. Стане в пригоді. Побитий чоловік залишився лежати в калюжі, змішаній з дощовою водою крові. Західник же хтось, проїжджаючи, знайшов його і, побачивши його, зглянувся і, підійшовши, перев’язав йому рани, підливаючи олію та вино; і, поклавши його на сидіння свого «Форда», привіз його в готель і подбав про нього; а другого дня, від’їжджаючи, вийняв дві сотні доларів, дав утримувачу готелю і сказав йому: подбай про нього; і якщо витратиш що більше, я, коли повернусь, віддам тобі».

Джерело: andy-777

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Андреас Патц

Пастор, християнський журналіст та автор книг. Засновник щомісячного видання «Міжнародна християнська газета», яка друкується зараз в кількох країнах світу. Є головним редактором.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to top button