Проза

Автор життя

Сидячи за великим письмовим столом, Автор розкриває велику книгу. Книга ця без слів. У ній немає слів, тому що слів як таких ще не існує. Їх немає, тому що слова ще нікому не потрібні. Немає вух, які можуть їх чути, немає очей, які можуть їх бачити. Автор цілком Один.
І ось Він бере велике перо і починає писати .
Автор починає збирати слова подібно до того, як художник підбирає фарби, а різьбяр – свої інструменти.
Їх три. Три окремих слова. З цих трьох слів візьмуть свій початок мільйони думок. З них, цих трьох слів, почнеться вся історія.
Він бере в руки перо і пише перше слово: «Ч-а-с».
До цього моменту, часу, як такого, ще не існує. Сам Він –  поза часом, безкінечний, але історія Його проходитиме в часі. Ця історія матиме перший схід сонця, першу піщану бурю, початок … і кінець. Останній розділ Книги Він знає ще до того, як почне писати.
Час… Мізерно мала величина в порівнянні з вічністю.
Обережно, з великою ніжністю, Автор пише друге слово – «А-д-а-м».
Коли Автор пише це ім›я, ясно бачить перед Собою цього першого чоловіка – Адама. Потім проходять усі інші Адами. У тисячах населених пунктів, у сотнях країн бачить їх Автор. Кожного Адама. Кожну дитину. Він вже зараз любить кожного зокрема. Любить безмірно. Для кожного Він встановлює час. Кожному визначає місце проживання. Жодних несподіванок. Нічого зайвого у композиції.
Цим, ще ненародженим, Автор говорить: «Створю людину за образом і подобою Своєю. Ви будете, як Я, сміятися, працювати, жити вічно. І ви будете писати». Бо кожна доля – це книга, призначена не задля читання, а для написання історії. Історію кожного життя розпочинає писати Автор, однак її продовження та розв’язку належить написати самій людині.
Яка небезпечна ця свобода! Наскільки простіше було б, якби Автор дописав історію кожного Адама Сам. Зафіксував би кожне рішення в сценарії життя. Це направду було б набагато простіше… й надійніше, але тоді не було б любові. Любов є любов’ю лише тоді, коли вона обирається свідомо.
І Автор вирішує дати кожній дитині по перу: «Будь обережний, коли писатимеш», – турботливо шепоче Він.
З великою любов’ю і абсолютно усвідомлено Він по літерах складає третє слово: «Е-м-м-а-н-у-ї-л».
Автор вже майже відчуває цей жахливий біль.

Більше про Ісуса Христа:

Найвеличніший розум всесвіту створив час. Найсправедливіший Суддя дарує Адамові свободу вибору. Еммануїл – «з нами Бог» – дав нам любов.

Автор стане частиною цієї всієї історії.

Слово стане тілом, Воно буде народжене і стане Людиною. І у Нього будуть руки і ноги. І Йому будуть знайомі сльози і спокуси. Та найголовніше: Він матиме право вибору. Еммануїл стоятиме на роздоріжжі життєвих шляхів і Йому доведеться також вибирати.
Автор усвідомлює важливість Свого рішення. Він на хвилину перериває роботу, коли пише сторінку Своїх власних страждань. Він міг би поставити крапку, адже також має право вибору. Та як Творець може не творити? Як письменник може не писати? І як любов може не любити? Він вибирає життя, знаючи, що це означає смерть з надією на те, що Його діти вчинять так само.
Так Господь завершує написану Ним історію. Він встромляє жало в плоть і привалює камінь до дверей гробу. Наперед знаючи про вибір, який Він зробить та про рішення, які приймуть усі Адами, Він пише заключне слово «К-і-н-е-ц-ь», закриваючи книгу, проголошує про початок…
Макс Лукадо
Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Анатолій Якобчук

Засновник і редактор Всеукраїнської християнської газети «Слово про Слово». Одружений, разом з дружиною Оленою виховує 3 дітей. Член Асоціації журналістів, видавців і мовників, "Новомедіа".

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to top button