Як жаль, Господь, що дні спокути
Прийшли до мене лиш тепер,
Бо на душі, немов отрута,
Ганьби познака, що не стер.
Вона не раз мене тривожить,
Мені нагадує про те,
Що день прожитий мною кожен –
То рабству власному протест.
Я був колись рабом обману,
Рабом гріха і суєти…
Мій шлях тягнувся крізь тумани,
Не знав, не відав, що є Ти.
Та раптом – диво незбагненне –
Я вже не раб, я вже воскрес:
Твій Дух Святий зійшов на мене
З вершин сіяючих небес.
Десь – танки, зашморги законів…
Та на коліна не впаду.
Я Твій, Господь, хай серце дзвонить,
До Тебе з радістю іду.
Більше поезії Сергія Рачинця:
Сергій Рачинець
