Вирішив написати кілька дописів з моїм особистим свідченням. Часто запитують мене про це. Тому в загальних рисах вирішив записати ключові моменти на моєму шляху слідування за Христом. Буду радий, якщо для когось вони послужать підбадьоренням і заохоченням також довірити своє життя Ісусові та слідувати за Ним.
Ніхто не може стати християнином сам від себе. Бути християнином – це завжди відповідь на покликання! Ти чуєш поклик Ісуса слідувати за Ним і йдеш. Тільки так. Тільки слідом за Ним. Це не мій проєкт, не моя ініціатива, не мій подвиг, це поклик Ісуса. Тільки це є справжнім християнським життям. Ісус кличе тебе, ти відповідаєш на Його поклик. Все просто.
Я добре пам’ятаю, коли вперше почув цей дивовижний поклик. Мені було 11 років. Зазвичай, батькам потрібно було тягнути мене в церкву, але в якийсь момент я почав хотіти йти туди без жодного вмовляння. Цей перелом відбувся тоді, коли батьки вперше привели мене на літургію для дітей та молоді українською мовою (зазвичай ми ходили на церковнослов’янську службу з дуже страшним співом − найгіршим ворогам своїм не побажав би такого дикого співу). Так от, це сталось дуже раптово, немов би Хтось просто перемикнув мене. І з тієї миті якась сила почала тягнути мене в церкву просто непереборно. Це була сила добра і краси, які випромінювала та церковна служба.
Все, що стосувалося Бога, цікавило мене як ніщо інше. Тоді я вичитав у місцевій газеті оголошення про євангелізаційне зібрання, що мало проводитись у нашому місті. Це був євангельський проповідник з Данії Джоні Ноєр. І ось у неділю після дитячої літургії я пішов на це зібрання. Сам. Батьки відпустили. І там, вперше в житті, я почув дуже палку харизматичну євангелізаційну проповідь, яка просто підкорила моє серце. Воно буквально палало в грудях від кожного почутого слова. Все в них випромінювало істину. Це була дуже жива євангельська проповідь. Після заклику до прийняття Ісуса я стрімко підняв руку, не роздумуючи ані мить. Я хотів бути з Ісусом. В цьому не було жодних сумнівів.
Так почався мій християнський шлях, який ласкою Божою продовжується і до сьогодні. Однак, я далеко не все розумів правильно на початку. А часом навіть мав доволі хибне розуміння деяких речей. Все було. Нема де правди діти! І зарозумілість була молодецька, і фарисейство, і розчарування, і розпач, і непостійність. Але згодом приходили також і зламаність, і щирість, і надія, і радість, і впевненість. І все це я переживав уже не сам, зі мною поряд завжди був Ісус. Якщо ви вирішуєте йти за Ісусом, вам не уникнути переміни характеру. Інакше доведеться просто зійти з дистанції, або стати треба?
