Варто замислитись

Про самотність і біль, поразку та благословення…

«І залишився Яків один. І боровся Хтось із ним… і торкнувся його стегна…» (Буття 32:24-25). Яків, що втік із дому на двадцять років, повертається. Через двадцять років після обставин, якими не дуже можна пишатися (і про які, хотілося б, щоб знало якнайменше людей), він повертається в землю свого проживання, до батька, до брата, в Обіцяну Землю.

Життя Якова – це життя самотності та болю, життя падінь та підйомів, життя поразок та благословень.

Перший період зрілого життя Якова закінчився втечею від брата та батька з Обітованої Землі до свого дядька Лаван в Харран. Другий період зрілого життя Якова також завершився втечею, але від свого дядька Лавана з дружинами, дітьми, майном. Третій період знову закінчився втечею від голоду із Землі Обіцяної до Єгипту. А четвертий – вже поверненням з Єгипту до Ханаану, хоч і не з власної волі: покійне, втомлене тіло на колісниці, яке привезли на Батьківщину для поховання. Змагання Якова з Кимось відбулося якраз на межі між другим і третім періодом його життя.

Потік Ябок. Нічний морок. Самотність. Страх перед зустріччю з могутнім братом, який колись жадав помсти. Шляху назад до Харрану до Лавана немає. Шлях уперед є похмурим, як сьогоднішня ніч. І ось Хтось кидає виклик Якову і бореться з ним. Здається, Яків ось-ось здолає Його, попри те, що він – людина, а Хтось – Всемогутній. Але достатньо було лише одного легкого дотику, щоб вказати Якову на його місце перед лицем Всемогутнього: наскільки безсилий і вразливий чоловік, здається при своїй силі, і наскільки сильний і невразливий Хтось, здається Своєю слабкістю.

Боротьба Бога з Яковом біля потоку Ябок (по дорозі додому з Харрану в Ханаан) знаменувала собою початок нового (третього) періоду життя Ізраїля. Адже Хтось вказав йому на те, що всі ці роки Яків не так протистояв своєму братові (у якого відібрав первородство) і батькові (якого обдурив, щоб отримати благословення первородного), скільки боровся з Богом.

З батьківським благословенням питання вирішене – його анулювати неможливо. З братом, здається, також питання вирішилося: Яків відправив йому подарунки, розділивши свою сім’ю та майно на різні частини; так, про всяк випадок, якщо раптом щось піде не так і вирішивши називати себе «рабом», а брата – «паном».

Схожі статті

Але не розв’язалося питання внутрішнього протистояння Якова Богові. Не розв’язувалося протягом 20-ти років, бо тривала прихована боротьба з Богом. Не відбулася ще та сама кульмінація, коли необхідно було вирішити питання минулого і теперішнього раз і назавжди: «Господи, не відпущу Тебе, доки не благословиш мене. Без твого благословення я не хочу повертатися додому, в обіцяну землю! Твоє благословення для мене важливіше за батьківське, і мій страх перед братом… не відпущу Тебе, доки не благословиш мене!».

Змагання біля потоку Ябок – це зіткнення Якова з Кимось, коли Бог відкрито приймає прихований виклик зневіреної людини. Зустріч Якова з Ним була б неможливою без цього конфлікту. Змагання з Богом на межі між минулим і майбутнім – це і підбиття підсумків успішного періоду життя, де Яків відбувся як чоловік, батько, бізнесмен, патріарх, який приймає естафету віри Авраама та Ісаака, естафету Народу Божого. І початок нового періоду жорстоких випробувань – зґвалтування Діни, зникнення Йосипа, сімейні колотнечі Юди, зрада Рувима з Білгою, та багато іншого… Боротьба з Богом передувала не так періоду благословень, скільки періоду болю та самотності, поразки та руйнування.

Так, з одного боку, боротьба з Богом для Якова закінчилася поразкою (ушкоджене стегно) та розгромом. З іншого ж боку, благословенням: після багатьох років безмовних ридань виявилося, що син живий і не звинувачує сім’ю в зраді («не ви мене сюди послали, але Бог…»); внутрішню боротьбу з Кимось, попри ниючий біль у стегні.

Настає світанок і Яків назавжди перетинає потік, повертаючись у рідну, Обіцяну землю, щоб жити на ній тільки в страху перед Хтось, а не перед братом та батьком, хананеями чи єгиптянами. З Харрана вийшов Яків, але в Ханаан увійшов Ізраїль: вражений, смиренний і… благословенний…

Пройде трохи часу, і єдина дочка Якова Діна буде збезчещена сином царя Гаммора, а Левій і Симеон виріжуть цілий населений пункт – сихемлян, як помсту. Первенець Рувим переспить із наложницею Якова – Білгою, за що втратить первородство. А його син Юда запропонує своїм братам продати Йосипа в рабство в Єгипет, а потім переспить зі своєю невісткою Тамарою… Але всього цього Яків ще не знав біля потоку Ябок…

Мине трохи понад десять років, і його улюблений син Йосип на багато років буде втрачений для Ізраїля. А потім знову буде придбаний і запросить свого батька в найкращу землю в Єгипті, щоб врятувати свою сім’ю від голодної смерті, навіть тих, хто зрадив його… Але це буде не сьогодні, і навіть не завтра.

Всемогутній, як правило, не відкриває нам Свої наміри тут і зараз, заради нас самих, щоб ми в смиренності та довірі Йому приймали кожен новий день… Перед зіткненням з Богом у нашому житті ми часто залишаємось самі. Майже зовсім одні… І чим вищий рівень відповідальності, тим відчайдушніше почуття самотності перед сірими водами потоку Ябок, у водах якого я вступаю в чергову боротьбу з Кимось… Можливо, воно і на краще, що я залишаюся один… Зовсім один… коли чути тільки дзюрчання струмка, видно тільки нічну темряву, а всередині – ріжуче і пекуче почуття повної самотності та повної невідомості: адже неможливо уже повернутися назад… але як рухатися вперед?

Коли ти залишаєшся на самоті, тоді вся твоя увага зосереджується на Ньому, на Комусь, Якого не в моїй владі контролювати чи вказувати Йому, що робити чи не робити в моєму житті, не кажучи вже про життя своєї дружини, дітей, батьків, братів і сестер… Ти ніби володієш усім, що в тебе є тут і зараз. Але водночас усвідомлюєш, що ти абсолютно нічого не контролюєш. Ти обеззброєний, безсилий, зламаний, вражений, розтрощений. Люди, які не переходили потік Ябок у своєму житті, не змагалися з Кимось, не пізнали жару боротьби в льодяній воді, будуть вказувати Богу на те, щоб Він розтрощив тебе до кінця, зламав, вразив без можливості відновлення…

Але саме в цей момент ти кричиш: «Не відпущу Тебе, доки не благословиш мене, Ісусе Христе!». Протягом багатьох років свого слідування за Христом, практично все своє свідоме життя ми продовжуємо в глибині своєї душі кидати Йому виклик, знову і знову… як наслідок нашого глибинного внутрішнього невирішеного болю, який роздирає нас зсередини і який ми боїмося довірити і сповідати навіть Утішителю.

Ні, не так через гріх, як через біль… Чому я часом продовжую змагатися з Богом, кидаю Йому прихований виклик? Чому часом змагаюся з Ним віч-на-віч, у повній самоті, у темряві ночі, щоб ніхто не бачив? Чому висловлюю Йому те, що ніколи не наважусь сказати навіть під час сповіді на смертному одрі?

Я не можу розкрити справжніх причин своєї боротьби з Богом, при всьому своєму, здається, зовнішньому духовному добробуті та успіху. Добра звістка полягає в тому, що і ви неспроможні відкрити справжні причини своєї боротьби з Кимось навіть найближчій для вас людині… Занадто багато незрозумілого болю в потоці Ябок…

Навряд чи будь-коли ми будемо здатні до внутрішньої оголеності та вразливості. Наша гріховна природа відразу ж прагне плюнути в уразливість іншого, вказати на неї Всемогутньому із закликом вразити, розтрощити, спопелити… Наша боротьба з Кимось – це також і дар моєї щирості, відкритості, вразливості перед Ним та Йому на цій Безмовній Планеті… І, можливо, навіть ті причини, які я наважуюсь озвучити Христу, сповідати їх Йому, назвавши все своїми іменами, не відображають тих глибинних, справжніх причин, чому протягом багатьох років я продовжую змагатися з Ним, навіть перейшовши потік Ябок, вододіл часу, до і після…

Я не готовий, не можу, не здатний, не хочу розкривати іншому свої глибинні переживання, біль та причини тих ситуацій, коли у відчаї знову і знову кидаю виклик Йому. Одне можу сказати: щоразу Хтось знову і знову приймає мій виклик. Можливо, не відразу, але щоразу… щоразу. І щоразу за поразкою слідує смирення, а потім благословення… і знову боротьба, безперервна боротьба з Ним, кожен новий день, щоночі, кожен схід сонця, і кожен захід сонця.

Я кидаю Йому виклик усвідомлений і неусвідомлений знову і знову не тому, що я хочу довести Йому свою правоту, ні. Я знаю, що від народження моє місце в Пеклі. Я кидаю Йому виклик із криком «Навіщо Ти залишаєш мене!?», тому що не можу погодитися з тим внутрішнім болем, який Він допускає для мого блага. Я не можу прийняти те, що благо це стає явним тільки через час, іноді навіть через роки, або стане явним вже у вічності, у той час, коли з болем я живу тут на землі, зараз.

Біль робив і робить свою роботу в душі і в моїх стосунках з Отцем, так само як і пісок робить свою роботу в раковині морського молюска. В результаті захисної реакції молюска, який перламутровими листочками обволікає піщинку, що спричиняє біль, народжуються справжні перли, не фабричні. Перли, за якими пірнають на велику глибину і в пошуках яких віддають життя. І ось цей внутрішній біль у раковинах особистісних, робітників, соціальних та сімейних стихій через душевні страждання, боротьбу, змагання, які людина переживає в собі і через себе, народжується та Божественна перлина, справжнє, нелицемірне перед Батьком «я»…

Можливо, іноді ми не здатні оцінити благословення Отця без того, щоб Він вразив нас і розтрощив у темних глибинах нашої душі, там, на дні нашої душі, там, у внутрішній темряві нашої людської природи, куди ми часто не допускаємо навіть тих, кого безмежно любимо тут, на Безмовній Планеті. Якщо я кидаю Йому виклик, Він обов’язково прийме Його. І не тоді, коли буду готовий я, не тоді, коли я відчуваю, що все ніби більш-менш у мене під контролем, а найчастіше тоді, коли вирішує Він, і це, як правило, відбувається в умовах повної самотності і нерозуміння іншими, як ворогами, і ближніми, як іншими, і інакшими.

Коли Бог у момент найбільшої моєї вразливості пошкоджує в боротьбі моє стегно (те, на що я спираюся у своєму житті), – це не покарання, хоча я й відчуваю неймовірний, часто нестерпний біль… Цим Він показує мені, наскільки безсилий і вразливий я, при силі, як мені здається, і наскільки сильний і невразливий Хтось, при, здається, Його мовчанні або безсиллі під час моєї боротьби з Ним. При довготривалому Його мовчанні.

Коли Батько мовчить, це не означає, що Він не діє. І коли я молюся, щоб Він відкривався мені, і щоб я був ближче до Нього, і щоб Він прославився в моєму житті, то… Батько діє, тому що відповідає на мої прохання, хоча вони рідко бувають усвідомленими. Моя молитва – це, найчастіше, зітхання невимовлені під час пробіжок, або прогулянок на самоті, або безсонними ночами, яких стає дедалі більше…

Батько відповідає, але часто зовсім не так, як хочеться і бачиться мені. Я пізнаю Його силу в боротьбі з Ним, усвідомлюючи своє безсилля через розчарування, пізнаю Його прощення, усвідомлюючи своє непрощення ближнього та ворога, пізнаю Його милість, усвідомлюючи, наскільки я вимагаю справедливості і милості до себе, і наскільки буваю несправедливий і немилостивий до інших, пізнаю Його любов, усвідомлюючи свою приховану ненависть до тих, хто завдав мені болю, бажаючи мого втоплення в черговому потоці Ябок.

Усвідомлюючи ці контрасти, – хто Він, і хто я, – я упокорююся перед Ним, і прошу тільки одного в темряві ночі: «Отче, благослови, не дай мені сьогодні перейти потік життя з Харрану в Ханаан без Твого благословення. Зі щирим Ти чиниш щиро, Отче; хоч і пошкоджуєш стегно, вражаєш і упокорюєш, але благословляєш, незважаючи на мою безперервну боротьбу з Тобою. Вірую, Господи, допоможи моєму невір’ю… моїй невірі в те, що пісок, кинутий повз людей, що проходять в черепашку моєї душі, робить свою роботу, виробляючи перлину… перлину Твою і заради Тебе… і, можливо, заради мене теж…».

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Тарас Дятлик

Пошукач кафедри культурології НПУ імені М.П. Драгоманова, голова правління ГО "Євангельська акредитаційна теологічна асоціація", член Міжнародної ради по євангельській богословській освіті (в рамках Всесвітнього євангельського альянсу), член Наглядової ради асоціації "Богослови без кордонів", регіональний директор United World Mission (Overseas Council) по Східній Європі та Центральній Азії в області розвитку богословських освітніх систем. Випускник Донецького християнського університету й Evangelische Theologische Faculteit (Лувен, Бельгія) за спеціалізацією богослов'я Нового Завіту.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Дивіться також
Close
Back to top button