Моя історія

«Я переглянув своє ставлення до Бога», − Михайло Вершинін

Хоч після памятного обміну полоненими пройшов вже майже місяць, ми все ж не можемо втамувати радісних почуттів. І поки учасники обміну відновлюють сили й здоров’я, розповідаємо їхні історії, які є свідченням Божої милості. Одна з них − про Михайла Вершиніна.

Голова патрульної поліції Маріуполя Донецької області Михайло Вершинін від початку повномасштабного вторгнення разом зі своєю командою став на захист міста. Цікаво, що у 2020 році його хотіли звільнити, але маріупольці ініціювали відкрите звернення до керівництва Департаменту патрульної поліції та не дозволили цьому статися. Така ініціатива відбулася вперше в історії української поліції і змушує задуматися, чи не так?

Після 24 лютого Вершинін разом зі своїми колегами допомагав і мирному населенню. Саме вони й були на місці артудару по Маріупольському пологовому будинку в березні. Допомагали жінкам та дітям. «Вони самі не очікували, що здатні на деякі речі», — так тоді прокоментував роботу підлеглих капітан Вершинін. Патрульна поліція працювала під обстрілами, постійно наражаючи себе на небезпеку. Така праця не залишилась поза увагою — у травні Михайла нагородили орденом Богдана Хмельницького III ступеню «За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі».

У полоні Вершинін разом з іншими полоненими пробув 4 місяці. Маріупольці не забули про свого голову поліції, тому вкотре ініціювали флешмоб на його підтримку. У постах вони зверталися до Червоного хреста та Президента Зеленського з проханням посприяти звільненню. «Одного разу маріупольці боролися за Вершиніна. Тепер робимо це знову! Як вони боролися за нас», − йшлося у постах підтримки.  Молитви були почуті − Вершиніна звільнили.

Зараз чоловік проходить лікування. А на питання журналістів, що допомагало йому триматися у полоні, відповів, що віра та мрії. «Я вийшов зі смерті і повертався в життя», — так він прокоментував Суспільному почуття у день повернення.

Аналізуючи час в полоні, Михайло зауважує те, людина у важких обставинах має звертатися до внутрішніх сил. Головне − не падати духом. І якби важко не було, виживе людина чи ні, залежить від її сили волі. Якщо духовний стрижень міцний, то ні фізичні, ні моральні випробування не зламають людини в людині.

Михайло стверджує, що в полоні переглянув своє ставлення до Бога. У нього появилися своєрідні молитви, час для них, своє звернення до Господа. До того ж він знав, що його чекають і люблять вдома. Опора на Бога та невидима підтримка небайдужих не дозволяли здатися і впасти в депресію. А ще були мрії. З’їсти щось солодке або помолитися у своїй уявній кімнатці. І, звичайно, повернутися додому. Михайло знав, що буде живим і ще виконає до кінця свою місію. Так і сталося.

Читайте також:

Це не одинична історія свідчення того, що колишні полонені зауважують те, як допомагали їм Бог та невидима підтримка знайомих і незнайомих. Впевнені, що таких історій під час війни буде ще багато.

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Тетяна Дорош

Студентка 3 курсу спеціальності «Видавнича справа та редагування». Люблю писати історії, розуміюся на дизайні,деколи віршую. Веду християнський телеграм-канал.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button