Проза

Дві матері

Соні було дев’ять років. Після школи вона любила гратися з подружками. Кожна дівчинка приносила свої іграшки й вони дружно гралися.

Одного разу Соня прийшла додому із заплаканими очима.

Мати це помітила й одразу ж запитала:
− Що з тобою, Соню? Ти плакала?

Соня кивнула головою.

− Хто тебе образив? − нахилившись до доньки, запитала мати.

− Мамо, мені дуже шкода Ліду. Катя запросила її до себе в дім, але мати Каті не дозволила Ліді гратися з нами. Ліда образилася, заплакала і пішла додому.

Помовчавши, Соня скрушно сказала:
− Матусю, мені дуже шкода Ліду. Вона дуже хороша дівчинка, але в неї немає мами, немає тата. Вона дуже бідна…

Голос у Соні тремтів, і мати відчувала, що вона готова ось-ось заплакати. Мати ніжно обійняла доньку, погладила її по голівці й сказала:
− Цікаво, чому ж мати Каті не дозволила Ліді гратися з вами?

Соня заплакала і крізь сльози промовила:
− Тому, що в Ліди дуже стара сукня, заштопана і волосся не причесане…

Мати зітхнула і тихо сказала:
− Не плач, Соню. Завтра приведи Ліду зі школи до себе додому. Я познайомлюся з нею і ми будемо друзями.

Соня міцно обійняла маму за шию і поцілувала її.

Того вечора, перед сном, Соня схилила коліна разом із мамою і почала молитися:
− Боже, благослови Ліду. Вона сирітка. Дай їй маму таку, яку маю я, дай їй гарну сукню…

Молилася й мати. Потім вона взяла Соню за руку і підвела її до шафи, де висів її одяг.

− Бачиш, Соню, як багато в тебе є суконь і черевиків! Іграшок у тебе теж дуже багато. Ти хочеш порадувати Ліду і поділитися з нею?

− О, так, матусю!

На личку Соні засвітилася усмішка. Вона здогадалася, що хоче зробити мати.

− Мамо, ось цю сукню ми дамо Ліді. Вона гарна, красива, − лепетала Соня. − І це можна…

Зі школи повернулася не одна. Обидві дівчинки щасливо посміхалися. Мати Соні зустріла Ліду привітно і нагодувала їх обідом. Виявилося, що Ліда не пам’ятає своєї матері, а батько її помер від раку зовсім недавно. Тепер вона жила в тітки. Ліда звиклася зі становищем і нікому не скаржилася. Одне їй хотілося: дружити з дівчатками.

Після обіду Соня відкрила свою шафу.

− Лідо, це для тебе… І це. І це теж…

Мати Соні приміряла Ліді сукні. Усі вони були їй гарні.

Личко Ліди вкрилося рум’янцем. З-під довгих темних вій викотилося кілька сльозинок. Це були сльози радості.

Читайте також: 

З того часу Соня і Ліда були нерозлучними подругами… Тепер вони щонеділі зустрічалися в Недільній школі.

Дві матері… Та серця в них різні.

Автор: Анна Водневська

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!
Become a patron at Patreon!

Джерело
lio-blog.com

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Редакція

Слово про Слово – інформаційний християнський ресурс. Публікуємо щоденні новини, коментарі, аналітику, що висвітлюють релігійну тематику в Україні та світі. Публікуємо статті різних жанрів, авторські блоги, оповідання, поезію, притчі.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Дивіться також
Close
Back to top button