Варто замислитись

У страху з Христом

Схоже, я погана християнка.
Я боюсь.
Кожен поважаючий себе християнин встиг виставити в соціальних мережах пост, і не один, що засвідчує свою тверду віру в період пандемії. Стрічки забиті 90 Псалмом Давида й іншими уривками з Біблії на підтримку того, що боятися коронавірусу – себе не поважати.
А я боюсь.
Перші тижні після спалаху коронавірусу я, хоча думала і переживала про сотні й тисячі жертв, але, правду кажучи, не особливо; Китай та Італія на глобусі знаходяться далеко від Америки. Але ситуація змінилася швидко. Перелетівши океан, вірус розпорошився по США. Перші жертви на американському континенті виявилися в годині їзди від мого будинку. У штаті Вашингтон оголосили надзвичайний стан. Я не дуже розуміла, що це означає для мене особисто, але поїхала по магазинах, купила трохи продуктів, дезінфікуючі засоби, жарознижуючі – тільки не кажіть мені, що вони не допомагають при коронавірусові, я знаю. Ну, і нарешті, туалетний папір, який став притчею во язицех  – цілих дві упаковки.

Потім оголосили про перші зараження в Тахомі; почали закривати школи. Розмови про це, звичайно, йшли й на роботі, і в церкві, але мене близько не стосувалося. А ось коли оголосили про карантин і закриття всіх шкіл на місяць, ось тоді я відчула напад найсильнішої тривоги.
Так, я боюся.
Не боюсь, що я захворію і помру. Не боюсь навіть того, що якщо чоловік залишиться без роботи, нам нічим буде платити за житло. Ні, все це дрібниці. Я боюся болю. Боюся, що мої сини можуть втратити роботу і не зможуть повною мірою подбати про свої сім’ї. Боюся, щоб не захворіли мої солодкі онуки. Боюся, щоб невістки не підхопили вірус, особливо молодша, на шостому місяці вагітності.
Я боюсь.
Боюся, тому що не знаю, скільки часу триватиме ця тиснуча невизначеність. Я боюся, що медичні працівники, які перебувають зараз на передовій боротьби з вірусом, залишаться без сил. Я боюся, що не всім хворим вистачить ліків. Я боюся йти на прийом до лікарів зі своїми давніми і нагальними проблемами, тому що їм зараз не до мене. Боюся, що людська дурість переважить здоровий глузд і замість того, щоб слідувати порадам фахівців, християни піддадуться пліткам і порадам баби Нюсі або блогерши Фросі з
Задворска.
Так, я боюся.
Читаю численні пости і висловлювання тих, хто називає себе християнами і бачу, що в порівнянні з ними, я не те, що слабка і маловірна, я взагалі, та ще християнка, і не варта плентатися навіть в кінці хвоста гордої ходи впевнених і твердих духом. Ви говорите, що не відчуваєте страху перед майбутнім. Ви говорите, що настільки довіряєте Богу, що вас нічого не турбує. Що ж, схоже, у вас віра сильніша, ніж у мене. Але я боюся, що ви, в різному ступені, лицемірите. Тому що якщо людина не відчуває хоч якийсь страх, то будь-який лікар скаже, що з ним не все в порядку.

Так, швидше за все, ви подумаєте, що я погана християнка, тому що я вважаю, що безперервне цитування 90 Псалма не врятує від вірусу. І кров Христа не захищає від захворювання легенів, тому що Христос пролив кров абсолютно для іншої мети. І віра ваша не настільки сильна, як ви про себе говорите, інакше ви б ніколи не плакали. А раз ви продовжуєте відчувати хвороби й страждання, значить з вірою вашою щось не так.
Так, я боюся.
Вірус стосується і глибоко віруючих людей. Христос сказав, що поки ми у світі, ми будемо мати скорботу; у кожного вона різної ступені тяжкості, але ніхто з живучих не втече від неї. Так, Він обіцяв витерти наші сльози, але не на розбитій гріхом землі, а там, де вже ніколи не буде ні смерті, ні смутку, ані хвороб.
Я знаю, що повинна жити вірою, а не тим, що бачу навколо, добре чи погане. Я повинна, але не завжди у мене виходить. І навіть та віра, яка є, іноді мене підводить, тому я плачу: «Господи, поможи моєму невірству.»
Я знаю, що надія не в сильних лідерах, не в проголошенні Бога володарем (Він і є Володар) не в ліках і не в моєму страху або безстрашності. Надія в праведному Бозі, в тому, що Він виправдовує тих хто вірять Ісусу. Тому у мене вистачає сил сміятися, розглядаючи сатиричні картинки або ролики про дурість людей, що потрапляють під наслідки паніки. Тому я сміюся над собою, визнаючи безглуздість і руйнівну силу страху і молюся словами з фільму «Ширлі-мирлі»: «Прости мене, Боже, дуру грішну!» Ні, я не падаю картинно на коліна, як героїня Інни Чурикової, просто знаю, що боятися не повинна, але страх, раз у раз, наздоганяє мене, тому й прошу вибачення у Господа.
Я боюся, але я не просто боягузка, яка є ще й християнкою. Я християнка, яка іноді відчуває почуття страху і паніки. Мене на плаву в цьому світі тримає не моя віра, а Ісус, в якого я вірю. Не я, слабка і боязка, тримаюся його, а Він, сильний і милує, тримає мене.
Мої пальці на протязі життя вже стільки разів розтискалися від страху, холоду, недовіри, самовпевненості, що якби не Його благодать, я б давно загубилася в лабіринтах гріха і світу. Але оскільки я все ще продовжую залишатися з Ним, то обіцянку, що ніхто і ніщо в цьому світі, включаючи страх, не зможе розлучити мене з Христом, залишаються для мене яскравим дороговказом світлом в безпросвітній темряві.
Я боюсь.
Але я не живу страхом, я живу Христом, Він – життя моє.

Джерело: natalyagurmeza.com

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!
Become a patron at Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Анатолій Якобчук

Засновник та головний редактор "Слово про Слово", видання з християнським корінням. Служить пастором. Його особисте життя відзначається відданістю родині: він є люблячим чоловіком і батьком трьох дочок, що додає йому натхнення у професійній сфері.

Схожі статті

2 Коментарів

  1. “І кров Христа не захищає від захворювання легенів, тому що Христос пролив кров абсолютно для іншої мети.”
    Таке твердження – це (перепрошую) волаюча НЕПРАВДА!
    І тут нам варто й слід дуже уважно читати, аналізувати та розважати над біблійними текстами. І, зокрема, над ПОВНОТОЮ тієї місії, яку взяв на Себе Христос і яку Він заповідав Своїй ПРАВДИВІЙ новозавітній Церкві, Своїм істинним учням і послідовникам.
    Але, на жаль, існують і активно пропагуються й поширюються певні теологічні доктрини.
    Ті, що, по суті (на ділі), мають на меті “обґрунтувати” та “виправдати” фактичну відмову та нездатність (і вперте – вже “традиційне” небажання) певних священнослужителів окремих конфесій виконувати цю – належну ПОВНОТУ євангельського служіння!
    І вони, ці доктрини, як видно, досить міцно “засіли” в головах (свідомості) багатьох християн… На жаль. :(
    А, “засівши” там, геть заважають їм належно усвідомити й ПРИЙНЯТИ цю благословенну й благодатну ПОВНОТУ спасіння (включаючи, безумовно, і звільнення від різних немочей і хвороб, недугів і проклять, залежностей тощо).
    Ту ПОВНОТУ, яку – і дуже відомо, якою саме ЦІНОЮ!!! – виборов і здобув на Хресті і пропонує нам всемогутній, премудрий і милостивий та дуже люблячий всіх людей – преблагий Христос! :)

  2. Благодарю за сильную и откровенную статью…Слова идущие из сердца,в сердце входят…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button