Страх обертається назад. Тривога – роззирається навколо. Віра – дивиться вгору. Стан скількох співвітчизників сьогодні характеризують перших два речення? Війна, якої ми не хотіли, забирає людські життя, руйнує домівки, розлучає рідних. Люди не лише втрачають найцінніше. Вони гублять упевненість в усьому.
Серця українців охоплює страх, тривога за себе і близьких, і неймовірно важко за таких обставин мати віру, хоча б таку, яка має розмір гірчичного зерняти.
Це природно, і це легко зрозуміти. Але знаєте що, друзі? Справжня віра народжується тоді, коли особливо важко, коли боляче до надриву душі. Про це свідчить життєвий досвід людей, яких можна назвати героями віри. Прочитайте історії апостола Павла та інших апостолів. Прочитайте історії віруючих, котрі терпіли переслідування за часів Нерона. Послухайте тих, хто пережив репресії, тортури, голод, війну за комуністичних часів. Хто пережив – і вистояв. Саме важкі і навіть трагічні обставини змусили всіх цих людей не обертатися назад, не роззиратися навколо, а дивитися вгору. Тобто вірити. Вірити в епіцентрі вогненного випробування, а не на спокійних хвилях легкого, при багатстві, ситого життя.
В епіцентрі кровопролиття і хаосу ми бачили безліч свідчень Божої любові та підтримки. Про це говорили навіть ті, кого досі важко було назвати віруючими. Це – ще один доказ: Господь – там, де найважче. І віра саме в такого Бога – Ісуса Христа, Який був в епіцентрі страждання – на хресті і Який сьогодні з нами, допомагає дивитися вгору.
[sc name=”futerblock” ]
