Напевно кожен батько, а особливо мати підтвердять – все, що відбувається з вашою дитиною і як ставляться до неї люди, ви сприймаєте дуже особисто і пропускаєте через власне серце. І це зрозуміло, адже наші діти є нашим продовженням, це наша плоть і кров, між нами є особливий зв’язок. Саме тому, коли дитина розповідає вірш на сцені, то мама в залі, навіть не помічаючи цього для себе, майже вголос синхронно повторює цей вірш разом зі своєю кровинкою. Саме тому коли дитина досягла успіху в чомусь, отримала нагороду, ти сприймаєш це як власний успіх. Коли дитині роблять компліменти, говорять яка вона гарна, ти відчуваєш, ніби це кажуть тобі. Це ж саме відбувається, коли дитині роблять зауваження чи критикують. І по-особливому батьківське серце щемить, коли дитину відкидають чи ігнорують – ти сприймаєш це як особисту образу. Навіть для нас, дорослих, коли тебе «ставлять в повний ігнор», коли ти відчуваєш себе порожнім місцем, ніби тебе просто не існує – це дуже болючий досвід, який завдає нам глибоких душевних ран. Тим більше серце болить, коли щось подібне переживають наші діти.
Наприклад, коли діти прибігають додому зі слізьми на очах, мовляв, дітки в пісочниці не хочуть з нами гратися. Або, можливо, десь на спортмайданчику чи на футбольному полі, ви спостерігаєте, як діти діляться на команди, щоб пограти в гру, а вашу дитину просто ігнорують, залишають стояти осторонь і відчувати себе відкинутою. Чи інший приклад: ваш син чи донька повертаються засмученими зі школи, бо добре підготувалися до уроку, тягнули руку і навіть кричали «Можна я?», а вчителька просто проігнорувала. Можливо це було тоді, коли син щиро та по-дитячому махав рукою, щоб привітатися з дядьою, а той просто пройшов повз. Можливо, ваша маленька донька посміхалася до когось в маршрутці й ви очікували, що до неї буде виявлена взаємність, а той «пасажир» просто «нагло відвернув свою погану морду» − саме так ми це називаємо. Можливо, ваша дитина плакала від того, що хтось запросив всіх її друзів на день народження чи піти разом погуляти, а про неї забули. А можливо, у вашої дитини був День народження, ви приготувалися до його святкування і приходу гостей, особливо родичів, а вони за декілька годин до того телефонують і кажуть, що не можуть приїхати. Дехто навіть і не зателефонував та не привітав маленьку іменинницю, яка з таким нетерпінням чекала, коли в неї буде свято.
Що ви як батько чи матір відчували в той момент? Напевно, важко передати словами емоції, які бурлили у серці в ту мить. «Як люди можуть так ставитися до моїх дітей?».
А тепер подумайте ось про що – якщо ми так переживаємо стосовно того, що відбувається з нашими дітьми і як до них ставляться інші люди, то чи переживає Бог Отець стосовно того, як люди ставляться до Його Сина?
Подумайте, що відчував Отець, коли люди проігнорували «народження» Його Сина, а дехто (Ірод) – намагався вбити Новонародженого? А що відчував Бог Отець, коли бачив насмішки й холодність людей відносно Сина і Його служіння? Що відчував Отець, коли бачив, як Його невинного Сина підступно зраджують та цинічно і холоднокровно страчують на хресті ганебною смертю?
Так, все це звісно входило в Божий план спасіння і не було випадковістю, Бог не був заручником обставин, Він про все знав наперед і міг всього цього не допускати. Однак це зовсім не означає, що Він робот, в Якого є лише холодний розрахунок. Він Особистість, яка реагує на те, що відбувалося на землі колись і що відбувається зараз, особливо коли мова йде про відношення до Його Сина.
Пророк Ісая описує відношення людей першого століття до Сина, і ці слова однаково актуальні для людей нашого часу: «Він погорджений був, Його люди покинули, страдник, знайомий з хворобами, і від Якого обличчя ховали, погорджений, і ми не цінували Його…» (Iс. 53:3).
Займенник «ми» дуже вдало використаний, адже цей опис не про якихось далеких людей, а може бути про нас з вами й багатьох інших людей в наш час, які не цінують Сином Божим і погорджують Ним навіть під час святкування Різдва.
Ми можемо ігнорувати Його, занурившись у надмірну зайнятість і не мати часу на молитву. Ми можемо «відвертати свої погані морди» втупившись у смартфон, хоча Він хоче поговорити з нами через Своє Слово. Ми можемо легковажити Ним пропускаючи зібрання церкви, яка є нічим іншим, як Тілом Христовим і Він по-особливому діє, коли церква збирається разом. Ми можемо взагалі не приділити увагу Імениннику під час Його дня народження, бо надміру зайняті святкуванням. А хтось цілковито ігнорує Бога і не визнає власної потреби в Спасителі, чим відкидає Ісуса в невірстві.
Справа ось у чому: коли хтось ігнорує, не цінує, відкидає наших дітей і ми «праведно» гніваємося − це одне, але коли хтось ігнорує, не цінує, відкидає Сина Божого, Царя царів, Господа слави, Творця всесвіту − то це зовсім інше і така людина заслуговує на справжній гнів від Святого Бога.
Тому головне питання сьогодні − як ми ставимося до Сина? Тому що:
- наше ставлення до Сина показує наше ставлення до Отця.
«Кожен, хто відрікається Сина, не має Отця; хто визнає Сина, той має Отця» (1 Iвана 2:23).
- наше ставлення до Сина визначає наше вічне життя.
«Хто має Сина, той має життя; хто не має Сина Божого, той не має життя» (1 Iвана 5:12).
Неможливо не цінувати Сина Божого, при тому ніяк не зачепити серце Бога Отця. Він Батько і все, що відбувається з Його Сином і як ми ставимося до Нього, Він сприймає дуже особисто і пропускає через власне серце. Отець і Син, Перша і Друга Особи Трійці перебувають ще у тіснішому зв’язку, ніж ніж я і моя дитина.
Читайте також:
Надіюся, що мої різдвяні пости (і це останній з них) сприяли переосмисленню вашого відношення не лише до Різдва, а до Ісуса Христа, щоб ви могли побачити Його красу глибше та по-новому.
Нехай слава Христа полонить наші серця і наповнить їх справжньою радістю Різдва.
Цінуйте Сином!
