Внутрішня свобода
Напевно один з найбільш неприємних моментів, коли в житті людини трапляються якесь лихо, це коли разом з проблемами до неї приходять також “друзі Іова” зі своїми забобонами. Мені така примітивна теологія знайома з самого дитинства. Я всмоктав її з молоком матері. Суть її проста: хвороби – це кара за гріхи. І це перше, що приходить в голову, коли чуєш про чиюсь хворобу, аварію чи травму. Саме цим допікали Іову в його стражданнях його дурнуваті друзі. Вони переконували його в тому, що лихо, яке з ним сталось, є однозначно карою за гріхи і йому необхідно задуматись, за що саме і покаятись у цьому.
З мене ці нісенітниці виходили дуже довго. І хоча на теоретичному рівні я дуже рано почав розуміти, що страждання – це невід’ємна частина нашого земного життя, без різниці грішник ти чи праведник, та разом з цим на інстинктивному рівні продовжував сприймати їх забобонно, як відплату за якісь гріхи. Пригадую, коли читав давніше біографію Лютера, який завжди чимось хворів і з одної халепи потрапляв у іншу, мені прямо лізло в голову, що все це йому за те, що монастир залишив і проти послуху церковній владі пішов. Думалось мені, що це просто якась кара Божа на ньому була. Біда ходила за цією людиною, як тінь. Одне слово, не людина, а ходяче прокляття.
І ось не так давно, всього кілька років, як я зловив себе на тому, що таке забобонне мислення кудись зникло з моєї свідомості і я більше не можу сприймати страждання таким способом. Якимось чином Бог витряс з мого серця та голови цю збочену теологію “друзів Іова”. Щобільше, я побачив, що в її основі лежить легалістиче, насильницьке, мстиве і злорадне мислення, яке немає нічого спільного з Божою теологією. І правильне запитання, яке треба ставити, це не “за що стається з нами та чи інша халепа”, а “для чого”! Адже Бог допускає страждання, не пояснюючи причин, тільки дає при цьому тверді запевнення, що Його цілі завжди добрі.
Моє особисте сприйняття змінилось, але я розумів, що інші продовжують думати не так. І це мене трохи внутрішньо зачіпало і поневолювало. Так ось цими днями я спіймав себе на тому, що мені “вшистко єдно”, що думають про мене люди. Не теоретично, а внутрішньо, не на рівні голови, а на рівні сердечного сприйняття. Я відчув якусь свободу. Я відчув, що мене це не хвилює і не зачіпає. Мені насправді важливі правильні погляди і духовні думки, але чому мене повинні зачіпати якісь забобони? Це є дивовижне відчуття свободи, яке народжується тоді, коли ти помираєш для людських суджень.
Що таке людина? Це пара, яка на мить з’являється і безслідно зникає; трава, яка, немов підтята, висихає. Думки людини марні, вони, немов цвіт, який невдовзі опадає. Тому єдине, що насправді важливе – це те, що думає про нас Бог, а Його Слово повік перебуває. І це є ласка, яка приходить несподівано, коли ти сам не знаєш.
Безперервна молитва
“Моліться без перерви” – говорить святий Павло. Без перерви – це при кожній нагоді. Не йдеться про те, щоб з колін не злізати, чи собі під ніс увесь час щось бурмотіти. Безперервна молитва – це менталітет сина, який знаходиться в постійному контакті з Отцем. Це життя під керівництвом Святого Духа. А ті, яких водить Дух – вони є синами Божими. Вони не самі розрулюють свої проблеми, а живуть у довір’ї до Божого керівництва. Це і є життя віри. А схильність занедбувати молитву – одна з найбільших ознак прихованої зарозумілості й покладання на свої сили.
Цими днями в лікарні мене відвідували віруючі люди. І завжди найбільш зворушливий момент є тоді, коли мені пропонують помолитися за мене. Там же на місці ми зупиняємось і молимось. Це щось надприродне. Після цього завжди почуваю себе бовдуром за ті часи, коли в житті занедбував молитву. Тому цінуйте молитву. Моліться. Але моліться серцем, як сини й дочки. З дитячою довірою до Отця.
Молот милосердя
У світі багато насилля та жорстокості. Часто я сам поступаю егоїстично і буваю черствим, байдужим та дуже прикрим. А також часто доводиться зазнавати від інших негативного відношення. Аж до того, що я вже, чесно кажучи, звик до різних образ, нерозуміння, зневажливого ставлення та звинувачень на свою адресу. Настільки, що коли десь доводиться зустрітися з дуже приязним відношенням, то це навіть трохи шокує мене. Адже нормою в моєму житті є скоріше негативне ставлення, ніж позитивне.
Так ось, цими днями в лікарні я був не просто шокований, скажу більше, я повірити не міг, що так багато людей так блискавично відреагували на мою потребу і висловили свою підтримку. І це був не просто перерахунок грошової допомоги, але також різні повідомлення та дзвінки. Це були молитви. Це були підбадьорення у вірі, а також слова вдячності за моє незначне служіння. Це було дуже несподівано, дуже неочікувано і, щиро кажучи, дуже втішно. Мені радісно знати, що те, що я роблю служить комусь на добро. Все це звалилось на мене в один момент, як незаслужене милосердя згори.
Милосердя – це найбільший молот, який розбиває кам’яні серця. Якщо людину не може скрушити милосердя – її не може скрушити вже ніщо. Цими днями я потрапив під пряме бомбардування милосердя, яке, на жаль, є незнане для “друзів Іова”. Зараз дуже ясно бачу, що ніщо не спонукає до милосердя так, як незаслужене милосердя, якого зазнав ти сам.
P.S. Я ще дообстежуюсь. Лікарі не можуть сказати точно, що собою являє це утворення в легені. Воно є досить неправильної форми. І вони ще думають, як його точніше діагностувати. Думають робити біопсію. Але вагаються. Проте, видаляти, кажуть, треба однозначно. В стравоході якась дивина. Можливо лікування дало свій результат, але кільця Шацького на разі вони не бачать. А що саме мені створює комок у горлі та легку печію ще з’ясовують. В будь-якому випадку консервативного лікування буде достатньо. Тож прошу про молитву за зцілення та мудрість для лікарів.
