Проза

Любов Божа тоді як надії зав'яли

Хворий моряк, високий хлопець років двадцяти двох, безпомічно лежав у ліжку. Недавно з ним стався нещасний випадок.

– Прошу, ввійдіть… – промовив він до мене. – Товариш сказав, що Ви маєте добре слово на розраду мені. Лікарі кажуть, що я більше не зможу встати з ліжка. Все життя мушу пролежати слабим! Можна збожеволіти. Коли моя мати повертається з роботи, я не хочу тривожити її нічим. Мені так тяжко! Все мріяв, що буду утримувати її, щоб тяжко не працювала, а вийшло не так…

Він застогнав. Сльози заіскрилися в очах. Згодом, як юнак оволодів собою, почав розповідати про своє життя. Був він теслею на кораблі. Часто зустрічався з бурями та іншими пригодами. І ось, вже біля пристані, високо на щоглі він щось латав. Несподівано зірвався вітер. Він запнувся й з височини упав.

– Більше нічим не змогли допомогти у госпіталі, привезли додому. Лежу безпомічний, як та дитина. Найгірше, як бачу матір втомлену й бліду по роботі, а я мушу лежати. Вона ж завжди така спокійна, не чути нарікання з уст її. Тільки часто говорить: «Так Богу вгодно…» Батько мій потонув у морі… Всевишній Бог б’є нас, дуже б’є…

Я почувалась безпомічною. Серцем перенеслась до Господа, щоб Сам відкрився цьому молодому чоловікові, як Єдиний Спаситель його.

– Андрію, – промовила я, – Ваше горе дуже велике… Людські слова слабі, щоб допомогти. Але є Один, Котрий може допомогти й потішити Вас, я знаю Його. Але Ви дозволили гіркому почуттю проти Нього запанувати в серці Вашому. Невже Ви не пам’ятаєте світлих випадків ласки Божої, виявленої Вам? З якої височини Ви впали?

– Біля шістдесяти футів…
– Яка височінь потрібна, щоб забитись на смерть?
– Ну, звісно, це милість наді мною… Це чудо! Коли мене підняли живим, всі здивувались. Два товариші впали раз тридцяти футів і більше не відкрили уст.

– Андрію, що, якби і Вам не довелось відкрити уст своїх на землі – де б тоді Ви відкрили їх?
– Признаюсь по щирості, був би я в пеклі… Сатана дуже володів мною.
– От, бачите, диявол планував кинути Вас прямо в пекло, але Господь зберіг життя Ваше. Кажете, що то було чудо. Так, то була любов Божа й милість Його над Вами. Ви не потрапили в пекло. Двері в небо відкриті для Вас. Господь все ще стоїть біля Вас і ніжно кличе: «Прийди до Мене… і Я дам тобі спокій». Він дає Вам життя. Хіба міг би Він забути бідну вдову й її сина-сироту?

Ніколи не забуду виразу обличчя його в ту хвилину! Він заговорив:
– Який же я нерозумний! Я чорнив Його святе Ймення навіть по дорозі до самого пекла!..
– Кров Його очищує нас від всякого гріха… – промовила я.
– Так, але не від моїх гріхів.
– Андрію, Бог говорить, від усякого гріха, – значить, і від Ваших…

Після паузи він якось особливо глянув на мене й промовив:
– Це, здається, дуже забагато, щоб Він простив мене… так швидко.
Тоді я розповіла йому приповість про блудного сина.

Більше про любов Божу:

– Так, то була любов… Але й той син не був таким грішником, яким був я.
При всьому бажанні я не змогла одвідати його на другий день. Коли я знову прийшла до нього, він весело зустрів мене радісними словами:
– Я вже маю! Я вже маю!
– Що, Андрію?
– Майже все – окрім слави! – сказав він. – Керманич мій Ісус, Він провадить мене до пристані. Після того, як Ви пішли, я не перестав думати про отого блудного сина та про батька його. І ось, уночі думаю собі, як гірший від нього, але йду до Бога, до Отця, то Він ще більшу любов має до мене, до більшого грішника. І ось, наче блискавка осяяла мене. Так ясно в серці й в розумі. Більшу любов має до мене Бог! Бачте, оце воно! Це Господь! Це Він! Я маю життя вічне… Мати знає вже, й така вона щаслива!..

Знову просив мене прочитати йому про безодню, про спасіння з неї (Йов. 33). Одного разу я запитала його, чи перетомлюють його довгі дні. Він похитав головою:

– Господь любить мене, як же я можу скучати?! Він завсіди зі мною!

Путь 3/2012

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!
Become a patron at Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Анатолій Якобчук

Засновник та головний редактор "Слово про Слово", видання з християнським корінням. Служить пастором. Його особисте життя відзначається відданістю родині: він є люблячим чоловіком і батьком трьох дочок, що додає йому натхнення у професійній сфері.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Дивіться також
Close
Back to top button