В селі відчувалося пожвавлення. Селяни готувалися до свята. Не відставали від сусідів і Поліна з донькою. Дякувати Богу, вони теж мають чим прийняти гостей. У них немале господарство: дві корови з телятами, свині, кури, чимала городня ділянка, сад.
Чого ще треба? Хіба рук. В селі, хоч би хотів, а лінуватися ніяк не виходить – потрібно працювати. А якщо бажаєте жити заможніше від інших, потрібно трудитися не покладаючи рук.
Їм, матері з донькою, теж буває нелегко. Та вони не нарікають. Завжди дякують Богові, за те, що мають. Вони знають, що Господь любить їх, як і вони Його. Жінки вірять, у важкі хвилини, Він завжди прийде їм на допомогу.
Але сьогодні, напередодні свят, у них все гаразд – є хліб і до хліба. Тож дорогі гості не підуть голодними, а на десерт їх ще й почастують смачним сирником. Для того, аби його спекти, потрібно багато сиру. Та це не проблема, їхні корови дають непоганий удій.
Кілька днів тому, жінки налили десяток бутлів молока, аби воно скисало. Нині, самий раз. Отож спершу зібравши сметану, вилили кисле молоко у велику каструлю, щоби відігріти на сир.
І ось двадцяти п’яти літрова каструля уже стоїть на малому вогні. Сир відігрівається. Проте, це довгий процес. Отож можна ще чимось зайнятися.
– Йдемо доню до роботи – справ, хоч відбавляй. Господи, хоч би про сир не забути, – мовила Поліна. – Потрібно своєчасно виключити газ, якщо зробимо це заскоро, то вийде рідким, коли запізно – твердим і сухим, – розмірковувала в голос відходячи від каструлі на плиті.
Кожен пішов до своєї роботи…
Проте, за роботою якось за сир і забули…
Через якийсь час, втомившись, вирішили перепочити. Найулюбленішим перепочинком для жінок було читання Слова Божого.
– Ну що, почитаємо Святе Письмо? – запропонувала донька.
– Атож.
На сьогодні, вони вже майже дочитували Книгу Буття, зі Старого Заповіту, ще лишилося два розділи: сорок дев’ятий і п’ятдесятий.
Звісно, почали з сорок дев’ятого, із Заповіту Якова дванадцятьом своїм синам і його благословенням…
– «І покликав Яків усіх синів своїх та й промовив: Зберіться, а я сповіщу вам, що вас спіткає наприкінці днів, – читала донька. – Рувиме, – ти мій перворідний…, Симеон і Левій – то брати…, О Юдо…, Завуолон буде мешкати…, – рівномірно звучав її голос передаючи звернення Якова до кожного із синів. – Іссахар… Дан… Спасіння від Тебе чекаю, о Господи! Гад – на нього юрба нападатиме, та він нападе на їх п’яти. Асир – його хліб буде ситий, і він буде давати присмаки царські…».
– Асир…? – ще раз повільно повторила дочка і замовкла. Вона ще не усвідомила що саме, проте на цьому місці, щось її збентежило.
– А сир?!!! – стрепенулася мама. – Боженьку!!! Ми ж зовсім забули про сир на вогні!
Мати з донькою метнулися на кухню. Швиденько виключили газ.
Коли Поліна заглянула у велику каструлю, сир вже відігрівся. А коли спробувала його на смак – виявився таким, як треба – самий раз для сирника. А ще смачнющим.
Читайте також:
Через короткий час, матір з донькою, зі сміхом згадуючи оказію з відігріванням сиру, вже пекли сирник. Жінки раділи, що і на цей раз гості не залишаться без такого чудового смаколика.
А ще, дякували Отцю Небесному за те, що Він таким чудним способом потурбувався про їхній сир…
