Що посієш, те й пожнеш…
Обличчя Джека раптом осяяла широка посмішка.
— Тепер я згадав! — скрикнув він. — Я стояв за стійкою, ви підійшли й запитали, чи можна тут попрацювати в обмін на їжу. Я тоді сказав, що це проти правил закладу.
— Саме так, — відповіла жінка, — потім ви зробили мені найбільший сендвіч, який був у меню, почастували гарячою кавою і не взяли з мене грошей. Я боялася, що через мене ви матимете неприємності з начальством. Потім я побачила, як ви поклали гроші в касу за мій ланч.
— То ви розпочали свій бізнес? — нетерпляче запитав старий Джек.
— Я влаштувалася на роботу наступного дня. Я сама прокладала собі шлях до успішного життя.
Зрештою, я почала свій власний бізнес і, з Божою допомогою, він став рости і процвітати.
Вона відкрила сумочку та дістала візитну картку:
— Коли ми закінчимо тут, я хочу, щоб ви відвідали містера Лайонса. Він директор із персоналу нашої компанії. Я поговорю з ним, і, я впевнена, він знайде для вас потрібну роботу в офісі.
Вона посміхнулася:
— Думаю, що він навіть зможе дати вам аванс, щоб ви купили собі одяг і знайшли житло, поки ви самі не встанете на ноги. І запам’ятайте, якщо вам коли-небудь щось знадобиться, мої двері завжди відчинені для вас.
— Спасибі вам! — по щоках бродяги текли сльози. — Як я можу віддячити вам?
— Не дякуйте мені, — відповіла жінка. — Господь допоміг мені через вас, тепер Він допомагає вам через мене!
Читайте також:
Вийшовши з кафе, офіцер і жінка зупинилися біля входу на хвилину, перш ніж їхні шляхи розійшлися.
— Спасибі за вашу допомогу, офіцере.
— Навпаки, мем, — відповів він, — завдяки вам я побачив сьогодні чудо, я ніколи не забуду цього. І… дякую за каву!
Що посієш те й пожнеш…
Автор: Олег Кушнірчук