Великий давньогрецький філософ Платон дотримувався ідеї надприродного походження «природного» морального закону. Але вже в одному з ранніх своїх діалогів («Євтифрон», близько 399 р. до н. е.) він вказує на серйозну проблему, яку такий підхід породжує в контексті язичницького світогляду. Адже якщо істинне твердження «боги бажають блага», постає питання: який саме з двох можливих варіантів тлумачення цього твердження є істинним?
1) То добре, щоб те, чого бажають боги
або
2) Боги бажають того, що є благо
У першому випадку моральний закон довільний – чого богам захочеться, те і буде вважатися благом.
Оскільки ж боги грецького пантеону були створені за образом людського і бажали то одного, то іншого, поняття блага втрачало абсолютний характер. Воно ставало залежним від капризу богів.
У другому ж випадку боги виявляються залежними від блага, підпорядковані йому. Оскільки ж боги, за визначенням, – найвищі істоти, вони не можуть бути підпорядковані чому б то не було. Інакше − вони не боги.
Беручи абсолютний характер морального закону за аксіому, Платон відкидає перший варіант як неспроможний. З другого ж варіанту він робить логічний висновок, що так звані «боги» богами бути не можуть. Раз всі (навіть так звані «боги») підпорядковані принципу блага, а саме благо при цьому абсолютне і ні від чого не залежить, значить «благо» і є Бог. У цьому твердженні «етичного монотеїзму» Платон шляхом логічного міркування більш всіх інших язичницьких мислителів наблизився до тих самих істин про Божественної сутності, що були дані Божому народу через одкровення.
Дійсно, «парадокс Євтифрона» недозволений в рамках політеїзму. Але і в монотеїстичних релігіях (юдаїзм, християнство, іслам) є як радикальні напрямки, які сповідують волюнтаристичний підхід до етики (воля Всевишнього визначає, що є благо, а що − ні), так і ліберальні кола, які стверджують відносність блага, його незалежність від Божої волі. В рамках же ортодоксального біблійного богослов’я ця дилема є ні чим іншим, як логічною помилкою помилкової альтернативи.
Читайте також:
Моральний закон не встановлений Божим волевиявленням, і не існує незалежно від Бога. Він є відображенням благого Божого характеру. Відповідність морального закону Божій волі ні в якій мірі не робить його довільним, оскільки Божа воля абсолютна і незмінна.
