Про правильну передачу огречених єврейських топонімів Нового Заповіту на українську мову

На сьогодні для українських християн немає іншої та найголовнішої місії, що доручив її Сам Господь Ісус Христос: «Ідіть і зробіть учнями всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина і Святого Духа. Амінь». Це доручення має виконувати кожен член Христового тіла. В жодному разі не применшуючи значення цього доручення, все ж таки хочу спинити увагу і на інших речах, що також важливі для духовного життя. І реалізувати їх можуть тільки підготовлені для цього фахівці. Зокрема підготовка й укладання українських біблійних, богословських, термінологічних словників, довідкових видань та енциклопедій. Та щоб зробити це, потрібно мати на початку вироблене методологічне та мовно-правописне підґрунтя. Його мета – уникнути мовних і правописних непорозумінь при написанні лінгвістично-богословських статей на доктринальні та теологічні теми. Дякувати Богові, нам не потрібно придумувати велосипеда – він уже є. Завдяки зусиллям українських лінгвістів уже як двадцять років впроваджено новий український правопис з суттєвими поправками, що намагаються відбивати особливості української мови. Звісно. Що він ще далекий від досконалости і потребує подальшого поліпшення. Цьому може також послужити і праця філологів із середовища українських  християн.
Крім цього вже тривалий час у надрах УГКЦ та ПЦУ на рівні релігійних інституцій провадять мовознавчо-теологічні студії та семінари з розробки релігійно-церковної та богословської лексики, її апробації в теології та богослужбовій практиці. Протестантське богослужіння на відміну від  служб католицьких і православних конфесій набагато скромніше. А тому не потребує такої кількості термінологічної лексики, щоб забезпечувати потреби служителів для розрізнення тих чи інших функцій, статусу, чину, хорового служіння тощо. Звертати увагу на це – було б зайвим марнуванням часу. Та є те, без чого нам не обійтися – це біблійно-богословська термінологія. А саме вона і є серцевиною висловлення думок на теми Святого Письма й теоретичного та практичного богослів’я.
У пропонованій статті я порушую тему певних правописних норм, що важливі для гармонійного узгодження в цілому української богословської термінології, незалежно від конфесії: православний, католик чи протестант. Звісно, я допускаю дискусійність щодо окремих слів, понять і термінів, що по-різному тлумачать три гілки християнства, і навіть наполягав би на цьому. Проте в українському контексті їх не настільки багато, щоб через них запроваджувати три окремих релігійних словника правописних норм. Головний напрям роботи в цій сфері слід скерувати на узгодження загального масиву біблійно-богословської та церковної лексики, щоб мати струнку й вивірену українську терміносистему, що може гідно конкурувати з англомовною та московськомовною. Така праця убезпечить нас від мовного баламутства й анархії, що властива постколоніяльним народам, яким, на жаль, були українці. І чим швидше ми подолаємо цю залежність, тим ліпше буде почувати себе українська богословська термінологічна мова.

• Читайте також

  

  Історія перекладу Біблії на українську мову Івана Огієнка
  Пилип Морачевський, Пантелеймон Куліш – перші світочі української перекладацької школи ХІХ століття, котрі донесли Святе Письмо до українців у простій народній мові. Та українська мова, як і життя,…

   

• Закон про мову: чи потрібно переходити на українську вже зараз?
• Переклади Біблії українською мовою

Останні 25 років українським баптистам доводилось, і поки що доводиться користуватися або чужими, або калькованими формами й варіянтами слів і  богословських термінів. Це призводить до розмивання й знецінення своєї питомої української лексики, витіснення її на околицю богословського життя. Докладно на цьому ми спинимо  увагу, коли розглядатимемо конкретні випадки вживання того чи іншого, слова, терміну або поняття.

Сьогодні я хочу поговорити про правописну вимову біблійних імен з “й” на початку

В основу моїх спостережень я кладу чотири повних переклади Біблії на українську мову в авторстві Пантелеймона Куліша, Івана Огієнка, Івана Хоменка та Рафаїла Турконяка, які, на мою особисту думку, цілком правильно і до вимог української мови впоралися із цим завданням. Як протилежність до них подаю переклади Нового Заповіту Деркача-Духонченка та Юрія Попченка, які, на жаль, певною мірою відійшли від принципу легкомовности й адаптованости грецьких та єврейських біблійних імен до вимог закону милозвучности нашої мови.
Також спираюся на певні мовознавчі праці Івана Огієнка та деякі рекомендації  й досліди Термінологічно-правописного порадника для богословів та редакторів богословських текстів, що розробили при Українському католицькому університеті.
Тож у чому полягає порушення правописних норм української мови у згаданих двох перекладах, але незрозумілих для простого та не заглибленого у лінгвістичні тонкощі дослідника Біблії?
Обидва згадані переклади віддають перевагу передачі біблійних імен з початковими Іa-, Іе-, Іo-, Іу-  у таких словах, як от: Іоанн, Іуда, Іудея. Й коли ДД (Деркач-Духонченко) обмежилися тільки цими трьома словами, то переклад Попченка пішов далі. Тільки в родоводі Ісуса Христа налічуємо чотири антропоніми: Іосафат, Іорам, Іоафам Іосія. Слід сказати, що похідні згаданих слів трапляються на очі протягом читання всього Нового Заповіту. Складається враження, що частково ти читаєш не український переклад, а своєрідний греко-московський суржик на українську мову. Здавалося б, немає чого хвилюватися. Проте цього не можна допускати, тому що такий підхід, як я казав у горі, розмиває і нівелює закон милозвучности української мови. Наша мова давно вже виробила свій погляд на передачу йотованих звуків в перекладі з грецької та єврейської. Тут я подаю статтю Івана Огієнка «Вимова біблійних імен з й напочатку», який досліджував це питання доволі докладно. Вона буде цікава для всіх, хто хоче знати свою мову без чужих впливів і кальок. Чому я подаю саме цю працю і саме цього мовознавця? Річ у тім, що Іван Огієнко чимало працював у цій сфері, щоб за так ігнорувати ці напрацювання відомого мовознавця і перекладача. Під час роботи над перекладом Біблії Іван Огієнко частково відступив од деяких своїх положень щодо передачі тих правописних норм, що він обстоював раніше. Але не від цього правила. Проте, це не може служити для нас, щоб і ми також зрікалися того, що визнано багатьма українськими лінгвістами, які були його сучасниками і брали жваву участь в утвердженні справді українських правописних норм, що відбилися в Українському соборному правописі 1928 року.
«В своєму календарі ми маємо багато імен з і + голосний на початку типу Іосиф, цебто з таким початком, що фонетичні закони нашої мови його ніяк не допускають. Як такі немилозвучні імена, зовсім неприродні нашій мові, появилися в нас й яке їх походження взагалі? Це цікаві питання, й я на них відповім у цій статті хоч коротко.
Усі ці імена — давньоєврейського походження, й ми їх знаходимо в Біблії. Давньоєврейська мова має звука J (jod) й дуже часто його вживає, чим зовсім наближується до нашої мови. Мало того, єврейська мова, як і мова українська, зовсім не терпить збігу і +голосний на початку слова та на початку складу, — в  такому положенні це і в ній конче бренітиме, як й. Напр.: Josef, Jair, Jehovah, Javan, Joram, Joav, Jonatan, JoeI, Jericho, Javal і багато т. п. Як бачимо, початок цих слів, їхній і+голосна, зовсім милозвучний і зовсім такий, яким він мав би бути в мові нашій, цебто фонетичний закон початку імен й + голосний у мовах давньоєврейській та українській зовсім однаковий.
Давньоєврейська мова кохалася в таких складених іменах, що на їх початку було Jehovah, Господь; це Jehovah в іменах з бігом часу скоротилося на *Je- ho-, а пізніше навіть на Je- або на Jo . Напр.: Jehośua — Jeśu, Jаnatan, Jeroveam і т. ін. Ось чому серед біблійних імен так багато складених імен на Є– та на Йо-, що визначають у скороченні Господь, Jehovah.
Але перша наша т. зв. старослов’янська Біблія прийшла до нас не від давніх євреїв, але від греків, — св. Кирило та Методій ще в IX віці переклали цілу Біблію на старослов’янську мову, але переклали не з єврейського оригіналу, а з грецького перекладу його. Таким чином до нас дісталися біблійні імена не з їхньою оригінальною вимовою, але з вимовою грецькою, що була зовсім чужа мовам слов’янським.
Грецька мова зовсім не мала й не має звука j (наше й), — має тільки і, і вживає цього і зовсім вільно навіть перед голосними; сполучення /а-, /є-, /о-, іи- (/у-), зовсім неможливі в українській мові, мова грецька вільно вживає навіть на початку слів. Ось через це грецькі перекладачі Біблії ще десь у III віці до Христа, перекладаючи власні біблійні імена, всі їх погрецизували, цебто початкові Ja-, Je-, Jo-, Ju- давньоєврейського оригіналу передали по-своєму: Іа-, Іе-, Іо-, Іи-, передали так, бо йнакше не могли, не маючи в своїй мові звука j(Й).
Старослов’янські перекладачі не пішли слідами перекладачів грецьких, цебто не знаціоналізували початку власних імен, але по-рабському пішли за текстом грецьким і запровадили до свого перекладу фонетично нам зовсім неможливі та штучні Іа-, Іе-, Іо-, Іу-. Ці форми були рідні для греків, але зовсім чужі для нас! Як бачимо, обманули нас хитрі греки й тут: самі знаціоналізували собі єврейські біблійні імена, а нас змусили прийняти по-рабському зовсім неприродні нам сполучення Іа-, Іе-, Іо-, Іу-!
Що ж маємо робити тепер? Логічна відповідь насовується дуже легко: оригінальним і святим текстом Біблії був і буде для всього людства тільки текст давньоєврейський. Як я показав у своїй статті: „ Вимова біблійних імен” (РМ чч. 67-69), давньоєврейська вимова біблійних імен зовсім природна українській мові, тоді як вимова грецька нам неприродна. Отож, маємо вимовляти тільки так, як подає давньоєврейський оригінал, цебто: Ją-, Je-, Jo-, Ju-, по-нашому: Я-, Є-, Йо-, Ю-, а не по-неприродному нам грецькому: Іа-, Іе-, Іо-, Іу-. Зрештою, наша жива мова й сама борониться проти неприродної грецької вимови від найдавніших часів і вимовляє: Єрусалим, Яків, Єремія, Йосип, Юда і т. ін. Неприродні нашій мові Іа-, Іе-, Іо-, Іу– живуть тільки в вимові церковній і російській, та почасти в вимові тієї української інтелігенції, що не орієнтується в цій справі й іде за вимовою російською.
Але грецька вимова біблійних імен не була єдина в християнському світі, — вона була неприродна також західньо-европейським мовам, чому вони за нею не пішли від початку християнства. Як знаємо, бл. Єронім (330-4І9), родом слов’янин, переклав усю Біблію на латинську мову головно з давньоєврейського оригіналу, а в вимові біблійних імен пішов так само головно за вимовою оригіналу. Ось через це в латинській Біблії (Vulgata) завжди маємо в нашій справі тільки Ja , Je-, Jo-, Ju-, напр: Jared, Japheth, Javan, Jacob, Joseph, Jordan, Juda, Jair і т. ін. Усі європейські мови так само пішли за цією природною вимовою, і всі вони в нашому випадкові дають Ja-, Je-, Jo-, Ju- на  початку власних імен, цебто заховують давньоєврейську вимову.
Православні серби давно вже запримітили цю штучну нам грецьку вимову й давно вже вернулися до вимови оригіналу, а тому й пишуть у Біблії й вимовляють: Ларед, Лафет, Лаван, Лаков, Лосиф, Лордан, Луда, Лаир, Лерихон, Jo– натан, Лоило, Jecej, Лоав, Jopaм, Jocaфат, Jеровоам, Jocиja, Jезавель, Jyj, Joахаз, Jона, Jоаким, Job, Jepeмиja, Jезекиль, Jован, Jерусалим і т. ін. (серби завели собі до своєї азбуки дуже всім слов’янам потрібну j зам. й, і пишуть добре й науково: ja = я, je = є, jo = йо, ju = ю). Як бачимо, серби мають послідовно проведену давньоєврейську вимову J на початку власних імен.
Грецька вимова тримається тепер ще тільки в мові російській. Російська літературна мова сильно взорувалася на своїй старій церковній мові, а тому в ній защепилася грецька вимова біблійних імен, напр: Іаредъ, Іафетъ, Іаковъ, Іосифъ, Іорданъ, Іовъ, Іуда, Іаиръ, Іерихонъ, Іессей, Іоавъ, Іосафатъ, Іеровоамъ, Іосія, Іезавель, Іиуй, Іоахазъ, Іона, Іоакимъ, Іеремія, Іезекіиль, Іоаннъ, Іерусалимъ і т. п. Усе це вимова штучна, неприродна, чисто грецька, що далеко відбігає від свого єврейського оригіналу. Українська інтелігенція, не знаючи докладно цієї справи, так само сліпо йде за вимовою російською, єдиною в цілому світі. Тільки ще самі болгари несвідомо підтримують цю штучну й неприродну для слов’ян вимову, хоч і вони вже пишуть у своїй Біблії Явалъ, Яредъ, Яфетъ, Яванъ, Яковъ. Йорданъ, Юда, Яиръ, Ерусалимъ і т. ін.
Українська мова, звичайно, мусить іти в цьому випадкові тільки за вимовою оригіналу, цебто за вимовою давньоєврейською, а вона дає: Javal, Jared-Jered, Javan, Jaakov, Josef, Jehovah, Jair, Jeri- cho, Joel, Jonatan, Joav, Joram, Jonah, Jeruśalajim і т. ін. Жива українська мова, як казав я вище, з найдавнішого часу йде вже за цим. Напр. ув Остромировій Київській Євангелії 1056 р. маємо: Єрусалимь 22. У Збірнику царя Святослава 1073 р. знаходимо: Исусъ 24 б., 254 і т. ін., — такими формами переповнена наша стара література.
Як я вже писав у ч. 67-68 РМ на ст. 343-4, греки сильно змінили навіть правдиве ім’я Христа, змінили тому, що в своїй мові не мали засобів на правдиве віддання його. Староєврейська назва була Jehośua-Jeśua, жива арамейська — Jeśu. Греки взяли цю останню народню форму Jeśu й змінили її на Ιησούς; у цій формі такі зміни: 1) не маючи j, греки передали його на початку слова через і, 2) з тієї ж причини s передали через s, 3) грецизували кінець, додавши на кінці своє s. Старослов’янські перекладчики незручно передали це через Іисоус — Іисусъ, в якому два і на початку нічим не оправдані. Але написи Іисусъ з одним і чи и надзвичайно часті в українських пам’ятниках, зачинаючи з найдавнішого часу. За два і (їй-) на початку імени Христа в Москві довгі роки точили криваву боротьбу, що навіть покінчалася розколом Церкви. Для українців, людей західньої культури, така боротьба і дивна, і незрозуміла, чому в Україні завжди писали й тепер пишуть тільки Ісус, а форма Іисус — це форма російська. Серби пишуть так само Исус, а навіть болгари пишуть Исусъ!
Галичина територіяльно й історично все була тісніше зв’язана з культурою західньою, а тому віддавна вимовляла ці слова, про які тут пишемо, з й на початку, напр. Йосафат, Йона, Йордан, Єрихон, Яред і т. ін.
На закінчення цієї статті подаю імена з початковою й з календаря: Єзекіїль- Єзекиль, Єцакс, Єремій, Єремія, Єротей, Єроп, Йоад, Йоаким-Яким, Йоаникий, Йоан-Іван, Йоасаф, Йов, Йоіл, Йона, Йосип, Йосій, Ісус, Ювенал, Ювентин, Юда, Юліян, Юлій, Юстиніян, Юстин, Юст, Ядор, Якисхол, Яків, Ямвлих, Яникит, Януарій, Ясон.
А ось імена з Біблії: Євостей, Євусей, Єгова, Єзавель, Єрихон, Єровоам, Єрусалим, Єхонія, Єуй (євр. Jehu, серб. Jyj, рос. Іиуй), Иэав, Йоас, Йоах, Йоахаз. Йов (бер. Ijjov), Йодай, Йонатан, Йорам, Йордан (євр. Jarden), Йосафат, Йосія, Юда, Юіея, Явал, Яван, Явок, Яір, Ямврій, Янній, Яред (євр. Jered), Яфет і т. ін.
Отож, на початку власних імен пишемо й вимовляємо тільки Я-, Є-, Йо- Ю-, цебто так, як робить увесь християнський світ, православний і католицький, а не Іа-, Іе-, Іо-, Іу~, як роблять тепер самі росіяни.»
В зв’язку з цим вище згаданий Український католицький університет в особі Інституту богословської термінології та перекладів розробив своєрідний Порадник і закріпив у них саме ті норми, що розглядав Іван Огієнко. Подаю окремі уривку з нього:
«В українській мові існує група слів, запозичених з грецької мови через старослов’янську та з єврейської через грецьку та старослов’янську, які в грецькій мові починалися з йоти та голосного (наприклад, Ίωάννης, ίερεύς). Деякі з цих слів швидко адаптувалися в українській мові, і початкова йота стала передаватися як [й], а деякі слова згідно з чинним правописом досі пишемо з літери і.
Проф. В. Німчук розглядає це питання так:
«Варто уніфікувати правило про йотацію у, о в початковій частині слова. В давньоукраїнськоруській мові відповідно до грецької початкової сполуки ιου– засвідчується ию (тобто йотація у): июдеа, июда, июдинъ […]. З часом початковий и (і) перейшов у й, а й злився із й сполуки йу — ю, тому й засвідчується в староукраїнських пам’ятках написання з ю‑. У новоукраїнській літературній мові також фіксується ю‑: юдей, Юдеята ін. (словник Б. Грінченка). Перекладач Біблії сучасною українською літературною мовою видатний філолог І. Огієнко вживав тільки форми Юда, Юдея, юдейський і т. ін. Отець І. Хоменко в своєму перекладі Святого Письма також використовує живомовну і традиційну форму: Юда, юдейський, Юдея тощо. З огляду на це варто єдиною формою узаконити початковий ю‑ у словах Юда, Юдея, юдаїзм, юдей, відкинувши написання Іуда, Іудея, іудаїзм, іудей і под. навіть як паралельні. Крім російської, в усіх слов’янських мовах у цьому слові вживають ю‑ (ju‑)…»¹.
Проф. М. Соневицький, пояснюючи свою систему транслітерації класичної греки, стверджує: «Початкове йота перед голосним становило в грецькій мові окремий склад і так передаємо його в нас в іменах власних; отже, Іо, Іоанн, але в інших словах тільки йотуємо: сама назва літери у нас — йота, ямб, а не іямб»².
Сьогодні постулат М. Соневицького доповнено так: «Звичайно, йо на місці грецької сполуки ιω- треба писати й у власних найменуваннях — богиня Йо,супутник Юпітера Йо (а не Іо), Йордан, Йоан (а не Іоанн), Йосиф тощо»³.
 
Рекомендація ІБТП
Уважаємо за відповідне поширити правило транслітерації початкової J (йоти) на всі слова грецького походження, які в оригіналі мають початкову йоту перед голосним. Те саме правило стосується слів єврейського походження, які прийшли до української мови через грецьку. Тим паче, що ортографічні українські словники, починаючи від словника Г. Голоскевича (1930 р.) і закінчуючи Орфографічним словником 1999 р., засвідчують схильність до йотації а, у, е, о. Тому пропонуємо уніфікувати правопис слів з релігійної сфери, які в грецькій мові починалися з йоти. Традиційні географічні назви, які усталилися в мовній практиці, рекомендуємо не змінювати.
 

 
¹ B. В. Німчук. Проблеми українського правопису в ХХ ст. // Український правопис (проєкт найновішої редакції). Київ 1999, с. 313-314.
² М. Соневицький. Історія грецької літератури, т. 1. Рим 1970, с. IX.
³ В. В. Німчук. Проблеми українського правопису… с. 315.»
Підтримка такого підходу дає можливість уніфікувати найголовніші біблійні імена та слова, щоб уникнути невластивих і неприродніх українській мові голосних зависань і підвивань у вимові та читанні. Святість, духовність і тональність Євангелія від цього не зменшується, як можуть подумати дехто, котрі вважають, що уникнення таких нашарувань зменшує її надземність або небесність.
[sc name=”futerblock” ]

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!