Блог Себастьяна Тегзи

Про критику

Слово критика походить від грецького κρίνω – суджу́, виношу́ вирок. Біблія переповнена критикою. Суд – це невід’ємна сторона Божого Об’явлення. Слово Боже освітлює нашу темряву і виявляє таргани та скелети в шафі.

Милість і суд у Святому Письмі завжди йдуть поряд, а критика й надія нероздільні. Примітно, що критика в Біблії націлена найчастіше на своїх, а не на чужих. Пророки, як і Христос, найчастіше критикували Ізраїль. В творах апостолів найчастіше критикуються християнські громади. Критика – це невід’ємний елемент здорового зростання. Без критики немає росту. Без критики неминуче зростає фарисейська закваска.

Церковна свідомість схильна до синдрому «цілування рук». Нас повинні всюди приймати, шанувати, влаштовувати теплі ванни. Адже ми представники Бога. Хто критикує нас – той одразу вважається ворогом Божого Царства. За минулі століття церква звикла до такого самоусвідомлення. У нас наперед готова установка: ми живемо в християнському суспільстві, а отже про церкву можна говорити тільки хороше. Але, здається, саме це критикував Ісус в Євангелії, коли дорікав фарисеям, що вони шукають поваги, визнання і перші місця на різних заходах.

В сучасному суспільстві рівень деконструкції зашкалює. Ніхто нікого більше не вважає непорочним. Всі «месії» звільнені й відправлені на пенсію. І кожен розуміє, що ідеальних немає. Тож, коли хтось намагається себе таким представити – це викликає ще більшу підозру в святенництві і ще більше відштовхує. А в нашому контексті це ще й віддає радянщиною. Адже партію критикувати було суворо заборонено, а будь-які спроби робити це сумно закінчувались. Тому сьогодні церква повинна змиритись з існуванням критики і погодитись жити в цьому світі без ореолу. А від зацитькування, яке регулярно трапляється в церквах, треба взагалі відмовитись раз і назавжди, просто забути про нього, як про щось цілком неприйнятне в сучасному світі. Критика повинна стати частиною нашого церковного життя та самосвідомості. Якщо церква тільки захищається – це щось нездорове. Нам потрібно вчитися не затушовувати проблеми, а чесно про них говорити. І в цьому немає нічого страшного. Визнання своїх недоліків – це не кінець світу. Радше навпаки, початок його оновлення.

Додам кілька слів про себе. Мене часто критикували і критикують. І мені потрібно було немало часу й досвіду, щоб навчитися жити з цим і справлятись. Як і кожна людина, я більше люблю теплі ванни, аніж холодний душ. Але так життя прожити не вийде, якщо ти хочеш зростати. Необхідно за будь-яку ціну навчитися приймати критику. Завжди є спокуса вибілювати себе і захищатись. Ховати свої недоліки і виставляти напоказ чесноти. Але так не чесно. Тому що це вводить людей в оману. І взагалі – це звичайне лицемірство. Так життя не будується. На неправді. Тому критика – це завжди виклик, завжди болісно, завжди не легко, але приймаючи її, ти починаєш згодом смакувати цим процесом і не так сильно триматися за свою непомильність. Починаєш усвідомлювати, що критика не ослаблює тебе, а робить сильнішим, що вона не губить тебе, а допомагає ставати кращим.

Таким, яким я є сьогодні, я б ніколи не був без критики. Саме прийняття критики врешті-решт дозволило мені побачити і змінити цілий ряд речей у своїх поглядах та поведінці. І можу щиро сказати й запевнити кожного, що не такий страшний чорт, як його малюють. Ба більше, критика – це невід’ємний елемент життя і зростання. Втеча від неї – це життя в ілюзіях та уявному світі. Страх перед критикою – це дорога в неадекватність.

Читайте також:

Своїм дітям я завжди розказую притчу, яку прочитав в Ентоні де Мелло: «Мавпа, що сиділа на дереві, жбурнула кокос у голову суфія. Чоловік підняв його, випив молоко, з’їв горіх і зробив зі шкаралупи миску… Дякую тобі за те, що ти мене критикуєш».

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Себастьян Тегза

Народився 1981-го року на Закарпатті. Одружений. Батько трьох дітей. Бакалавр соціології та богослів'я. В минулому священнослужитель Греко-Католицької Церкви. Сьогодні член Євангельської Церкви Святої Трійці в м. Хуст. Початкуючий письменник.

Схожі статті

4 Коментарів

  1. Дуже цікава, змістовна й корисна, як на мою думку, стаття!
    Гадаю, що і шановному редакторові “Слова про Слово” теж не зайве було би не поспіхом, а досить уважно ознайомитися з цим дописом і поміркувати, порозважати над її змістом і сенсом!

  2. Так щоби редакція “Слова про Слово” також навчилася більш терпеливо й з певним розумінням сприймати цю “неприємну” критику й, зокрема, щодо змісту окремих своїх публікацій…
    Тобто давати змогу саме і, власне, читачам оцінювати – хто більше має рацію: скажімо, автор певної статті чи дописувач критичного щодо неї коменту.

  3. Р. S. Одначе, як кажуть наші брати-росіяни, “хозяин – барин”.
    Й тому сторонні – “со своим нечистым рылом” – навряд чи мають якесь право втручатися і надавати йому якісь поради чи рекомендації, а, тим паче, – вимагати, як правильно слід порядкувати у своїй господі…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button