Притча про хабар
– Ми б залюбки вам допомогли, але, ви ж розумієте, державне фінансування сьогодні таке обмежене, а через те обмежені й наші можливості… Цю фразу Марія Осипівна повторяла по десять разів на день. Корупція і хабарництво то наше все!
Жінка працювала головним лікарем-терапевтом у районній лікарні уже понад двадцять літ, і ці слова були для неї чимось на зразок чарівного «замовляння», яке приносило чималий додатковий дохід до скупої офіційної зарплатні. Для пацієнтів же вони делікатно «сигналізували» про одне: дай! І ті давали, хто у «твердій валюті», готівкою, хто «бартером» (пресловуті набори з коньяків-шоколадок), хто ще щось вигадував (от колись один пан, директор бази відпочинку, презентував Марії Осипівні двотижневу путівку на море). Бо ж усі хочуть жити добре, й заради збереження власного здоров’я готові пожертвувати останню сорочку.
– Ми б залюбки вам допомогли, але, ви ж розумієте, у нас завантажений графік, часу обмаль, а час – це гроші…
Подібна фраза приносила чималий прибуток і чоловікові Марії Осипівни, Іванові Петровичу, заступнику головного депутата районної ради.
– Ми б залюбки допомогли вам, але, ж ви розумієте…
Не нехтувала методом батьків-наставників і старша донька Тетяна, завідуюча дитсадком.
Одним словом, завдяки своїй… винахідливості, родина підприємливих хабарників жила-не тужила й нестачі ні в чому не знала. Аж тут трапилася прикра оказія: якось вони всім скопом верталися з гостини пізньою зимовою трасою, та й… вгодили в аварію. Отямилися всі троє аж… на Тому світі, прямісінько перед ворітьми Раю, які стерегли два озброєні Ангели.
– Куди? – строго поцікавилися янголи у новоприбулих.
– Так, теє, нам би до Раю, – кивнули ті на ворота.
– Розумієте, ми б з радістю вас туди впустили, але ж, ви розумієте, за просто так нині ніщо не дістається… – тонко натякнули вартові.
Трійця, котра на хабарах, що називається, собаку з’їла, натяк вловила з першого разу, хоча і здивувалася: от вже не думали, не гадали, що і на Небесах процвітає корупція і хабарництво. Та нехай там, доведеться таки всунути «на лапу», а то страх як хочеться у Едем. Тільки от проблемка – а що «сувати»? Марія Осипівна, Іван Петрович та їхня донька порилися у кишенях, проте нічого не знайшли, що й не дивно – всім відомо, що душі на Той світ приходять геть нагі, залишаючи всеньке нажите добро на землі.
Більше про корупцію і хабарництво:
– Е-е-е… вибачте, та нам нічого вам… запропонувати взамін на допуск в Божу обитель, – промимрила трійця, понурившись.
– Ну тоді і ви даруйте, – громовими голосами пророкотали Ангели, й хрест-навхрест закрили ворота своїми списами, показуючи, що «гостям» туди зась.
Довелося тим плестися геть, у Преісподню. Звідкіля ж нещасним посіпакам було знати, що насправді перепусткою до Раю є щира душа, багата добрими справами й не заплямована гріхами. В тому числі і гріхом здирництва, хабарництво і корупція…
Оксана Швець