Проза

Притча про хабар

– Ми б залюбки вам допомогли, але, ви ж розумієте, державне фінансування сьогодні таке обмежене, а через те обмежені й наші можливості… Цю фразу Марія Осипівна повторяла по десять разів на день. Корупція і хабарництво то наше все! 

Жінка працювала головним лікарем-терапевтом у районній лікарні уже понад двадцять літ, і ці слова були для неї чимось на зразок чарівного «замовляння», яке приносило чималий додатковий дохід до скупої офіційної зарплатні. Для пацієнтів же вони делікатно «сигналізували» про одне: дай! І ті давали, хто у «твердій валюті», готівкою, хто «бартером» (пресловуті набори з коньяків-шоколадок), хто ще щось вигадував (от колись один пан, директор бази відпочинку, презентував Марії Осипівні двотижневу путівку на море). Бо ж усі хочуть жити добре, й заради збереження власного здоров’я готові пожертвувати останню сорочку.

– Ми б залюбки вам допомогли, але, ви ж розумієте, у нас завантажений графік, часу обмаль, а час – це гроші…
Подібна фраза приносила чималий прибуток і чоловікові Марії Осипівни, Іванові Петровичу, заступнику головного депутата районної ради.

– Ми б залюбки допомогли вам, але, ж ви розумієте…
Не нехтувала методом батьків-наставників і старша донька Тетяна, завідуюча дитсадком.

Одним словом, завдяки своїй… винахідливості, родина підприємливих хабарників жила-не тужила й нестачі ні в чому не знала. Аж тут трапилася прикра оказія: якось вони всім скопом верталися з гостини пізньою зимовою трасою, та й… вгодили в аварію. Отямилися всі троє аж… на Тому світі, прямісінько перед ворітьми Раю, які стерегли два озброєні Ангели.

– Куди? – строго поцікавилися янголи у новоприбулих.
– Так, теє, нам би до Раю, – кивнули ті на ворота.
– Розумієте, ми б з радістю вас туди впустили, але ж, ви розумієте, за просто так нині ніщо не дістається… – тонко натякнули вартові.

Трійця, котра на хабарах, що називається, собаку з’їла, натяк вловила з першого разу, хоча і здивувалася: от вже не думали, не гадали, що і на Небесах процвітає корупція і хабарництво. Та нехай там, доведеться таки всунути «на лапу», а то страх як хочеться у Едем. Тільки от проблемка – а що «сувати»? Марія Осипівна, Іван Петрович та їхня донька порилися у кишенях, проте нічого не знайшли, що й не дивно – всім відомо, що душі на Той світ приходять геть нагі, залишаючи всеньке нажите добро на землі.

Більше про корупцію і хабарництво:

– Е-е-е… вибачте, та нам нічого вам… запропонувати взамін на допуск в Божу обитель, – промимрила трійця, понурившись.
– Ну тоді і ви даруйте, – громовими голосами пророкотали Ангели, й хрест-навхрест закрили ворота своїми списами, показуючи, що «гостям» туди зась.

Довелося тим плестися геть, у Преісподню. Звідкіля ж нещасним посіпакам було знати, що насправді перепусткою до Раю є щира душа, багата добрими справами й не заплямована гріхами. В тому числі і гріхом здирництва, хабарництво і корупція…

Оксана Швець 

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!
Become a patron at Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Анатолій Якобчук

Засновник та головний редактор "Слово про Слово", видання з християнським корінням. Служить пастором. Його особисте життя відзначається відданістю родині: він є люблячим чоловіком і батьком трьох дочок, що додає йому натхнення у професійній сфері.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Дивіться також
Close
Back to top button