Правда про прощення
Тільки в шлюбі можна бути самим собою. Але будь-яка людина, навіть найкраща, носить в собі не тільки світло, але і темряву. Тому без прощення шлюб не може відбутися: або він стане вічною боротьбою, або розлученням, інколи – емоційним розлученням, коли люди живуть разом, намагаючись менше перетинатися. Так що постійно травмувати один одного і постійно прощати – неминуча реальність життя разом.
Міфи про прощення
Деякі поширені уявлення про прощення, на мій погляд, неправильні, а тому заважають до нього прагнути. Варто з ними розібратися, щоб чіткіше зрозуміти, що таке прощення і чим воно не є.
Міф 1. Простити в силу свідомого рішення і вибору просто неможливо, бо «серцю не накажеш». Якщо в тобі живе образа і гіркота, з цим вже нічого не поробиш.
Подібне твердження не зовсім правильне: дещо залежить від волі, від свідомого рішення і відповідної поведінки.
Прощення – не одномоментна подія. Ні, це не урочистий юридичний акт помилування, а процес. Навіть якщо я однозначно вирішив простити якийсь вчинок іншого і відразу оголосив йому про це, в мені залишаються важкі почуття, які говорять, що прощення ще не завершене.
Міф 2. Простити людину можна лише тоді, коли вона про це просить. Тут часто змішують два різних поняття: прощення і примирення. Примирення, дійсно, процес двосторонній. Але не прощення: лише я сам відповідаю за те, що роблю зі своєю образою. І мені зовсім не обов’язково дочекатися покаяння «кривдника». В кінці кінців, я можу простити давно померлих батьків чи людину, з якою більше ніколи не зустрінусь. Звичайно, добре, коли прощення стає початком примирення. Але по суті – це прагнення змінити лише самого себе, а не іншого.
Міф 3. Прощення – слабкість, яка робить з тебе ганчірку. Ні, прощення вимагає сили і показує силу. Більше слабкості є в людині, яка роками колекціонує образи, накопичує в собі гіркоту і прагне помсти. Така людина більше схожа на жертву обставин, ніж той, хто обрав прощення. Адже простити – не означає погодитися з тим, з чим погодитися неможливо, чи схвалити зло.
Міф 4. Простити – означає все забути і жити так, ніби нічого не трапилося. Забути і проігнорувати – зовсім не прощення. Можна ігнорувати якісь дрібниці чи забути про хамство незнайомця, з яким більше ніколи не зустрінешся. Але, щоб простити близьку людину, спочатку потрібно заново пережити біль і гіркоту і назвати речі своїми іменами. Намагання «забути» неприємне – це просто втеча від тривоги, яка, як будь-яка втеча, приносить тимчасове полегшення.
Прощення як незгода на несправедливість
[quote cite=’Роберт Інрайт’ align=’left’]«Простити – означає відмовитися від образи, на яку ви маєте повне право, і запропонувати тому, хто вас образив, дружелюбні стосунки, які той не заслуговує» [/quote] В цілому, більшість людей розуміють, наскільки шкідливо роками носити в собі отруту образи і ненависті надають перевагу миру, а не сварці. Але не всі прощають, бо прощення дорого коштує. Позиція скривдженого має свої таємні переваги. А прощати – це дотикатися до болю і йти всупереч з уявленнями про справедливість. Образа означає, що зі мною вчинили несправедливо (в будь-якому випадку, так мені на даний момент здається). Вона вимагає відновлення рівноваги. «Око за око»: якщо він так повівся зі мною, то я маю право вчинити відповідно.
Початок прощення – відмова від справедливої помсти, відмова від бажання вчинити біль тому, хто спричинив біль тобі.
В шлюбі немає місця правам і вимогам справедливості. Ми постійно спричиняємо один одному біль. Питання про прощення тут стоїть дуже гостро: жити поруч з тим, на кого ображений, дуже важко. Так що доводиться знову і знову приймати рішення про відмову від помсти.
У шлюбі вірність обіцянкам допомагає не боятися багатьох речей, яких ми боїмося в інших взаємовідносинах, шлюб направляє кроки в потрібний бік і допомагає їх робити.
Що залежить від нас?
Навчитися прощати все-таки можна. Хоч в прощенні міститься парадокс: все залежить від нас і одночасно найголовніше – не в наших силах. Іншими словами, тут потрібно робити маленькі кроки і в той же час – чекати.
Легше почати з меншого. Чим швидше станемо позбавлятися від образи, тим краще. Не потрібно мовчати і приховувати образу в собі. Майже не можливо розібратися, хто у якому ступені правий або винуватий, і це не потрібно, адже ми не в суді. Достатньо факту: я відчуваю образу. І тоді я відповідаю за те, що з нею роблю.
Потрібно виказати свій біль в молитві до Бога, в розмові з другом. Якщо інший готовий вилити душу, його слід уважно вислухати. Прощення не є свідомою сліпотою. Кажуть, намагання забути подію приводить до того, що та сама історія буде повторюватися знову і знову.
Не варто втікати від кривдника, хоч його присутність і загострює біль. Навпаки, варто робити щось добре для цієї людини, навіть якщо емоційно я не відчуваю симпатії до таких дій. І в будь-якому випадку потрібно намагатися зрозуміти, стати на його місце: що він робив, думав і відчував, коли завдавав мені болю. Прощення – це одностороння відкритість, яка не очікує взаємності. Це мій вільний подарунок іншому, і той не зобов’язаний цей подарунок «заслужити».
Залишається лише чекати, пам’ятаючи, що бажання простити – вже прощення. В сучасній культурі ефективності, швидкості і знеболення, яка надає перевагу давати «розчинні» рецепти і не мучитися жодної зайвої секунди, очікувати об’єктивних порад марно. Але саме відсутність гарантій робить прощення прощенням. Це щедрість і ризик.
І, на кінець, потрібно і самому вміти просити прощення, коли ми неправі. Варто пам’ятати, що ми сліпі до того, який внесок самі внесли в проблему і схильні звинувачувати інших.
Прощення – це відкриття
Крім щоденних дрібних образ, в житті трапляються вкрай важкі випадки, як, скажімо, зрада. При цьому, навіть якщо дві сторони щиро хочуть примиритися, вже втрачена довіра, яка відновлюється дуже довго. Більш того, є ризик, що вона не повернеться ніколи: інколи постраждала сторона все чіткіше розуміє, що довіряти неможливо. Але людина і тут може обрати прощення. Як жити далі – окреме питання. Після важкої кризи, життя не може залишитись таким, як раніше, воно обов’язково зміниться.
Більше про прощення:
В кінцевому випадку, коли людині вдається простити, вона робить і неочікуване відкриття: адже я теж спричиняю біль, я теж здатний ранити так, як ранили мене, я такий же вбогий, як і той, кого я хотів «благородно» простити. І тоді можна подивитися на самого себе і на іншого новими очима.
Добрий мир
Прощення – не втеча від конфліктів і складнощів, але рух до любові і свободи. Звільнення від влади минулого дозволяє повноцінніше жити в теперішньому і будувати нові стосунки. Це відмова від обліку чужих «боргів», від порочного кола, яке підтримує зло – і в сім’ї, і в суспільстві. В хорошому шлюбі прощення діє постійно. Воно складне, але схоже, немає жодної альтернативи прощенню. Прощення будує мир у сім’ї, в суспільстві – справжній мир, а не видимість того, що «в нас все добре».
Зі статті
Михайла Завалова