війна

Постраждале місто Буча: свідчення очевидців

Кореспондент NEWSru.co.il Алла Гаврилова поговорила з мешканцями визволеного українською армією від російських окупантів міста Буча, що на Київщині.

Джерело: newsru.co.il

Андрій Бородай разом із дружиною та 13-річним сином живуть у Бучі на вулиці Тарасівській. 24 лютого, як тільки над Бучею стали літати у бік Гостомеля перші російські снаряди, Андрій разом із дружиною та сином сховалися у льоху в гаражі, за 50 метрів від їхнього будинку.

У цьому гаражі сім’я і провела останні півтора місяця, доки Бучу не визволили українські війська.

Бородай розповідає, що після того, як Буча була окупована, він регулярно вилазив з підвалу, щоб передавати ЗСУ координати позицій російських військових. За словами Андрія, зв’язатися із командуванням українських військ допоміг йому батько, колишній «афганець». Телефон Бородаю якийсь час вдавалося заряджати в машині. Чоловік розповідає, що був такий не один.

«Орки не могли зрозуміти, як по них так точно б’ють, і ловили місцевих мужиків. Влаштували на другому поверсі будинку, метрів за 50 від нашого, допитову. Чоловіків просто ловили на вулиці. Хтось погоджувався на них працювати, а когось розстрілювали. Я бачив, як їх виносили», – розповідає Андрій.

За словами чоловіка, російські військові наказали всім місцевим носити білі пов’язки, щоби розпізнавати мирних жителів. Андрій пов’язку не носив і каже, що людей із пов’язками все одно ловили. Бородай каже, що його кілька разів намагалися на вулиці підстрелити, але «чи мазила був, чи просто убити не хотів».

Схожі статті

Він каже, що трупи на вулицях лежали майже від початку боїв. Своїх росіяни скидали у стічні канави, але не завжди. І російська армія на своїх танках і БТР їздила по всіх, не розбираючи: «Уявіть, вони по трупах своїх солдатів на танках їздили. А награбоване вивозити не забували».

Сам Андрій, за його словами, поховав на футбольному полі десятьох людей. Серед них були люди, убиті снайперами, які загинули від уламків, що згоріли в машинах. І літня мати його близького друга.

«Я не знаю точно, від чого вона померла. Але в неї діабет був, а ліків не було. Гуманітарку в місто не пропускали. А волонтерів, які намагалися до міста щось привозити, просто розстрілювали. На початку у нас зовсім було важко з продуктами, а зв’язок ще був, по “вайберу”, і ми попросили картоплі. Нам сказали, куди підійти, і там був один хлопчик, який нам допоміг. А вже за кілька тижнів я побачив у машині розстріляних волонтерів, які ліки везли, та його серед них».

Коли закінчувалися продукти, Бородай йшов «на промисел».

«Орки поставили табір прямо у будівлі школи мого сина. Я якось туди пробрався, а там нікого не було. Навіть охорону не залишили. Я звідти виніс продукти, свічки та навіть боєприпаси прихопив».

Андрій розповідає, що стріляли іноді просто так. Якось, коли вони з дружиною у дворі готували на вогнищі їжу, повз них просвистіло кілька куль, розбивши вікно гаража. Стріляв снайпер із заводу з виробництва скловолокна, що знаходиться неподалік, зазначив Бородай.

Людмила Бородай каже, що всі ці півтора місяця не відходила від гаража, де вони ховалися із сім’єю. Виходила лише для того, щоб приготувати щось на багатті. А коли місто звільнили, пішла до району магазинів та «Континенту» – житлового комплексу з чотирьох висотних будинків. Розповідаючи про побачене, Людмила весь час плаче.

«Все розламано, все в уламках, магазини розкрадені, – розповідає Людмила. – Машини стоять розкрадені. Вони ходили зливали бензин для генераторів. Мешканці “Континенту” кажуть, що комплекс зайняли російські та тримали їх у підвалах, не випускаючи. Ходили по квартирах та забирали все, що побачать. Золото, гроші, паспорти, техніку, телевізори, навіть міксери виносили. З підвалу виносили трупи чоловіків зі зв’язаними руками та ногами».

65-річна Галина Василівна Фетисова розповідає, що трупи вони із сусідами возили ховати на візку.

«Кого ховали? Ну вони ж із місцевими жителями воювали. Ось сусід вийшов із собакою погуляти, і його снайпер застрелив, наприклад. Женю Петрова, волонтер, який ліки віз, прямо в машині вбили. У кожному будинку когось убили. Та людей просто за телефони вбивали. Хочеться їх на шматочки рвати. І сказати російською – дивіться, що зробили ваші сини, брати, чоловіки», – наголошує Галина Василівна.

За словами Фетисової, росіяни та кадирівці їздили на БТР із різними розпізнавальними знаками. У росіян була намальована буква V, а у чеченців – Z.

«Вони коли по квартирах ходили, перемовлялися: “От казали, що вони тут погано живуть, а дивись яка у них техніка”. А в нас уже ні газу, ні світла, ні води – нічого не було. Якби ми так один одному не допомагали, не вижили б».

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Євген Коновальчук

Новинний редактор Всеукраїнської християнської газети «Слово про Слово». Студент Запорізької Біблійної Семінарії. Керівник медіасфери Запорізької Біблійної Семінарії. Навчався в Запорізькому національному університеті на факультеті "Журналістика", спеціальність "Видавнича справа та редагування".

Схожі статті

2 Коментарів

  1. Молодий чоловіче! В українській мові слово “СВІДОЦТВО” означає певний ДОКУМЕНТ: наприклад, про народження, освіту тощо.
    А от до назви цієї новини, вочевидь, більше підходить слово “СВІДЧЕННЯ”.
    Це – звернення до студента, себто новинного редактора “Слова про Слово”, який цим черговим граматичним ляпом продемонстрував дійсний рівень своєї грамотності.

  2. “Если дорог тебе твой дом,
    Где ты русским выкормлен был,
    Под бревенчатым потолком,
    Где ты, в люльке качаясь, плыл;
    Если дороги в доме том
    Тебе стены, печь и углы,
    Дедом, прадедом и отцом
    В нем исхоженные полы;

    Если мил тебе бедный сад
    С майским цветом, с жужжаньем пчел
    И под липой сто лет назад
    В землю вкопанный дедом стол;
    Если ты не хочешь, чтоб пол
    В твоем доме немец топтал,
    Чтоб он сел за дедовский стол
    И деревья в саду сломал…

    Если мать тебе дорога —
    Тебя выкормившая грудь,
    Где давно уже нет молока,
    Только можно щекой прильнуть;
    Если вынести нету сил,
    Чтоб немец, к ней постоем став,
    По щекам морщинистым бил,
    Косы на руку намотав;
    Чтобы те же руки ее,
    Что несли тебя в колыбель,
    Мыли гаду его белье
    И стелили ему постель…

    Если ты отца не забыл,
    Что качал тебя на руках,
    Что хорошим солдатом был
    И пропал в карпатских снегах,
    Что погиб за Волгу, за Дон,
    За отчизны твоей судьбу;
    Если ты не хочешь, чтоб он
    Перевертывался в гробу,
    Чтоб солдатский портрет в крестах
    Снял фашист и на пол сорвал
    И у матери на глазах
    На лицо ему наступал…

    Если жаль тебе, чтоб старик,
    Старый школьный учитель твой,
    Перед школой в петле поник
    Гордой старческой головой,
    Чтоб за все, что он воспитал
    И в друзьях твоих и в тебе,
    Немец руки ему сломал
    И повесил бы на столбе.

    Если ты не хочешь отдать
    Ту, с которой вдвоем ходил,
    Ту, что долго поцеловать
    Ты не смел,— так ее любил,—
    Чтоб фашисты ее живьем
    Взяли силой, зажав в углу,
    И распяли ее втроем,
    Обнаженную, на полу;
    Чтоб досталось трем этим псам
    В стонах, в ненависти, в крови
    Все, что свято берег ты сам
    Всею силой мужской любви…

    Если ты не хочешь отдать
    Немцу с черным его ружьем
    Дом, где жил ты, жену и мать,
    Все, что родиной мы зовем,—
    Знай: никто ее не спасет,
    Если ты ее не спасешь;
    Знай: никто его не убьет,
    Если ты его не убьешь.

    И пока его не убил,
    Ты молчи о своей любви,
    Край, где рос ты, и дом, где жил,
    Своей родиной не зови.

    Если немца убил твой брат,
    Пусть немца убил сосед,—
    Это брат и сосед твой мстят,
    А тебе оправданья нет.
    За чужой спиной не сидят,
    Из чужой винтовки не мстят.
    Если немца убил твой брат,—
    Это он, а не ты солдат.

    Так убей же немца, чтоб он,
    А не ты на земле лежал,
    Не в твоем дому чтобы стон,
    А в его по мертвым стоял.
    Так хотел он, его вина,—
    Пусть горит его дом, а не твой,
    И пускай не твоя жена,
    А его пусть будет вдовой.
    Пусть исплачется не твоя,
    А его родившая мать,
    Не твоя, а его семья
    Понапрасну пусть будет ждать.

    Так убей же хоть одного!
    Так убей же его скорей!
    Сколько раз увидишь его,
    Столько раз его и убей!”

    Це – повний оригінальний (автентичний) текст знаменитого вірша Костянтина СИМОНОВА “Убей его”, надрукованого в газеті “Красная звезда” 18 липня 1942 р. Так от, якщо, зокрема, дещо переосмислити й замінити в ньому – принагідно до реалій нинішньої російсько-української війни – деякі слова й означення, то тоді логічно слідує досить аналогічний і актуальний висновок:
    “УБИЙ ЙОГО – МОСКАЛЯ”!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to top button