Блог Михайла Назаренка

Перекладацька справа в західних землях Руси-України в Австро-Угорській імперії та під Польщею. Частина 2

Тож маючи незаангажоване й неупереджене уявлення про становище українців на західних землях, як в цілому і на материковій Русі-Україні, можна  переконатися, що теза про тернистий шлях Біблії до русько-українського народу в його рідній мові – це не метафора, це – історична реальність. Та проте, як тут відбувалась перекладацька справа? Освітлимо й цю частину.
Галицькі переклади Святого Письма. Для Галицької частини України можливостей для перекладу Святого Письма надавалося значно більше, оскільки тут не діяв, зрозуміло, ні Валуєвський циркуляр (1863 р.), ні Емський указ (1876 р.).
Менш відома в історії друга спроба перекладу Святого Письма тогочасною галицько-українською мовою одного з провідників національного відродження в західних українських землях першої половини XIXстоліття поета-зачинателя нової української літератури в Галичині, письменника, священика, культурно-громадського діяча Маркіяна Шашкевича. Він активно виступав за рівноправність української мови з польською. Протягом 1811 -1834 років він ретельно працював над “Псалмами” і Євангелієм від Матвія та Марка. Найбільше поета захопили “Давидові псалми” , хоча в прикінцевому варіанті інтерпретував їх довільно. “Давидові псалми” в перекладі Шашкевича одержали назву «Русланові псалми». Характерна їхня особливість у тому, що вони значно коротші від оригінальних і за своєю композицією скоріше нагадують сонети: наприкінці кожного псалму подається своєрідний ключ до розуміння викладених попереду думок. І ще одна відмінність Шашкевичевого перекладу “Псалмів”; прагнучи наблизити їх зміст до простого галицького читача, перекладач надав ряду сюжетів виразно національного характеру. Міркування Давида про святий Сіон, Ізраїль, спадщину Якова у “ Русланових псалмах” спроектовано на “наших людей”,  “вітер на степах України”, “русько-українське серце” , “віру руську” , “ віру тверду як Бескид” і т. д. Як і в попередньому випадку, за життя Маркіяна Шашкевича спроби його перекладів Святого Письма тогочасною галицькою мовою також не реалізувалися.»[1]

Антон Кобилянський у 1874–1877 роках працював над перекладами Євангелія від Луки та Івана.
У 1903 році у Львові було надруковано Новий Завіт та Псалтир в перекладі Олександра Бачинського , крилошанина і генерального вікарія Української Митрополичої Капітули у Львові з поясненнями Івана Бартошевського. Це було перше католицьке «двомовне видання — українською і паралельно церковнослов’янською мовами»,  «чи не з метою, щоб не дратувати тих, які й у ХХ столітті відправляють літургію старословянською незрозумілою народові мовою».[2] Але через свій галицький діялект та насиченість латинізмами, нестандартний формат та зовнішній вигляд даний переклад не знайшов поширення серед народу та зостався швидше настільною книгою священнослужителів.
Переклад Олексія Слюсарчука (1838–1912 рр.) – українського католицького священика, галицького церковного і громадського діяча, автора перших у Галичині українських молитовників, проповідей. В 1904 р. видав власний переклад Псалтиря паралельно українською та церковнослов’янською мовою, що отримав назву «Псалтиря розширена» (1899 р.). Але Слюсарчук, «як зазначають дослідники, переклав “аж занадто місцевою мовою”». Це підтверджується галицизмами, які відображені в його коректурі перекладу Куліша, що готувався до друку в Відні (1903 р.). Звісно, «Псалтиря розширена» не набула широкого використання.
У 1921 році у Жовкві отцями Василіанами було видано український переклад священника Ярослава Левицького, що містив П’ятикнижжя Мойсея, Псалтир та книги Нового Завіту. Книга Псалмів була надруковна 1925 року.
В 1930-х роках були видані в українських перекладах якщо не всі, то переважна більшість найнеобхідніших богослужбових текстів.»[3]

«1935 року у Львові вийшла в світ «Пісня Пісень» у перекладі Богдана Кравцева (1904-1975) – відомого поета і літературознавця. Переклад (або переспів, як його скромно називав сам перекладач), став помітним явищем нашої літератури. Як відомо, цей твір, що входить до складу біблійного канону, водночас являє собою дорогоцінну пам’ятку давньоєврейської обрядової поезії (власне, це збірник весільних пісень, укладений, найімовірніше, в 3 ст. до н.е.), що стоїть в одному ряду з весільними піснями Шумеру, Аккаду і особливо стародавнього Єгипту. Богдан Кравців, підходячи до твору саме як до літературної, а не церковної пам’ятки, у своїй передмові до книжки формулював цю проблему досить зважено: «У своєму переспіві підходжу я до «Пісні Пісень» як до високомистецького твору, поеми, що низкою пов’язаних незнаним автором ліричних визнань, настроєвих картин і порівнянь оспівує одну тему: любов двох і завжди тих самих осіб. Це не суперечить тому, що «Пісня Пісень», як і багато притч біблійних, переспіваних давнішими й сучасними поетами, може мати й має вищий, понадземський зміст і значення. Найкраще і найглибше людське почуття – кохання ставало не раз у старинних і сучасних символом величного, таємного й недовідомого – Божого». Переклад-переспів Богдана Кравцева, новаторський для свого часу і зігрітий непідробним ліричним чуттям, хоч і не позбавлений неминучих галицьких діялектизмів і по-своєму тактовної «нострифікації». (Ще Євген Маланюк відзначав, що «інтуїція поета, сина гірської Галичини, спрямувала щасливо його уяву в бік пастушеського гуцульського соuleur lосаlе… барвисто-коломийковий світ карпатських вівчарів у своїй первісно-чистій зв’язаності з ще не зрадженою природою ніби перегукується там з тим безповоротно далеким, опаленим жагучим біблійним сонцем Ліванських гір». За свідченням самого Богдана Кравцева, при перекладі він користувався з латинського тексту Вульгати та грецького – Септуагінти, а також брав до уваги церковнослов’янський переклад Кирила та Мефодія, український – П. Куліша, німецький – Лютера, польський – Вуйка; звертався він у міру можливості й до давньоєврейського першотвору. Дотримання характерних для першотвору паралелізмів – і розмаїття віршованих розмірів (від ямбів, амфібрахіїв, анапестів та коломийкового вірша – до праслов’янського за походженням колядкового десятискладовика та до античного елегійного дистиха з його правильним чергуванням гекзаметричних рядків і пентаметрів), лексичне багатство та елегантна формальна викінченість, грайлива легкість інтонації та смислова наповненість вірша – все це робить «Пісню Пісень» Богдана Кравцева значущим і навіть етапним явищем в історії українського художнього перекладу.
Приблизно водночас із Богданом Кравцевим над перекладом цього ж твору працював Михайло Кравчук: його «Пісня над Піснями» побачила світ у львівському католицькому часописі «Дзвони» (1936, №№1/2, 3).»[4]
У 1937 році у Львові на основі грецького тексту на українську мову з цінними поясненнями й розкішними ілюстраціями мистця Петра Худого був виданий переклад Євангелія, створений Михайлом Кравчуком;. Признання належиться видавництву Івана Тиктора. Повторно перевиданий разом з Псалтирем у Римі в 1966 році.»[5]
«Український богослов, професор богослів’я, релігійний і освітянський діяч, знавець стародавніх мов, автор і перекладач духовних книг Михайло Петрович Кобрин (1871-1956 рр.) у Польщі переклав і надрукував Новий Завіт та Псалтир українською мовою. Викладач духовних шкіл, маючи ґрунтовну духовну освіту, «добре володіючи трьома давніми мовами — івритом, грецькою та латиною, Михайло Петрович розпочав переклад книг Священного Письма та богослужбових книг українською мовою». Досить мало відомостей про цього вченого, але, зважаючи на його богословську освіту та пов’язану з нею викладацьку діяльність, слід придивитися до перекладу Михайла Кобрина як до такого, що заслуговує на визнання на рівні перекладів Пантелеймона Куліша та ІванаОгієнка.»[6]
«У 1946 році в Римі Католицька Церква видає переклад Євангелія біблеїста «василіянина, доцента Львівського університету (1916 р.), ректора Греко-Католицької Духовної семінарії у Львові (1920-1927 роки), дійснийого  члена НТШ, Теодосія Галущинського, який  переклав 4 Євангелії з грецького тексту на українську мову з науковими поясненнями. Переклад недбайливо виданий у Римі 1946 року на 512 сторінках поганого паперу.»[7] Цей переклад був призначений для розповсюдження в українській діаспорі, але він себе не виправдав.»[8]
«Окремі книги були перекладені Володимиром Дзебою, Премудрості (Рим, 1945 р.), Рут, Піснь Пісней, Товіта (Мюнхен, 1957 р.), Юдит (Мюнхен, 1958 р), Псалми, або, як він її назвав, Святі гімни (Мюнхен, 1962 р.), Йова (Мюнхен, 1964 р.), та Лазарем Березовським (Псалтир — зосталась тільки в рукописі, не видана до сьогодення).
Усі біблійні переклади, створені на Галичині, вільно друкувалися в місцевих періодичних виданнях. Це позитивно впливало на Галицьку  частину України оскільки робило Святе Письмо доступним та зрозумілішим для широкого загалу, що, у свою чергу, сприяло підвищенню моральности населення. Люди більш ревносно вірили в Бога, прагнули регулярно відвідувати богослужіння. Але ці переклади не вирізнялися якістю викладу, а тому й не мали широкого поширення.»[9]
 
[1]Микола Тимошик. Як Святе Письмо ставало українським https://www.slovoproslovo.infoprosvity.org/2018/04/26/yak-svyate-pysmo-stavalo-ukrajinskym/
[2] Біблійний довідник під редакцією доктора К.Костіва. Християнське місійне видавництво. Торонто.Канада. 1971.
[3] Протоієрей Андрій Ухтомський Історія перекладів Біблії українською мовою, частина І // https://r500.ua/istoriya-perekladiv-bibliyi-ukrayinskoyu-movoyu/
 
[4] Михайло Москаленко. Переклади Святого Письма та богослужбових книг (фрагмент із нарису)
[5] Біблійний довідник під редакцією доктора К.Костіва. Християнське місійне видавництво. Торонто.Канада. 1971.
[6] Протоієрей Андрій Ухтомський Історія перекладів Біблії українською мовою, частина ІІ. https://r500.ua/istoriya-perekladiv-bibliyi-ukrayinskoyu-movoyu/
 
[7] Там таки.
[8] Протоієрей Андрій Ухтомський Історія перекладів Біблії українською мовою, частина І // https://r500.ua/istoriya-perekladiv-bibliyi-ukrayinskoyu-movoyu/
[9] Там таки
[sc name=”futerblock” ]

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Михайло Назаренко

Народився: Запоріжжя 1965; 1986-91 - Запорізький держуніверситет, спеціальність: викладач української мови та літератури. Працював учителем у школі 3 роки; 15 років - диктором і ведучим програм "Слово про слово", "Гранослів" на ОДТРК "Лтава".

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to top button