Актуальне

Метафори, якими ми боїмося

Чи ви знали, що згідно з останніми дослідженнями когнітивної лінгвістики наша поведінка в значній мірі формується ключовими метафорами, через призму яких ми сприймаємо життя і події навколо нас?

У своїй відомій книзі Джордж Лейкофф і Марк Джонсон «Метафори, якими ми живемо» доводять, що метафори – це не просто одна з форм поетичної мови, але й спосіб пізнання (особливо абстрактних понять). Більше того, концептуальні метафори формують наше мислення і навіть нашу поведінку.

Так наприклад Лакофф і Джонсон показують як метафора «час – це гроші» є не просто відомим метафоричним висловом, але це концепт, який в значній мірі сформував і продовжує формувати західне суспільство. В результаті ми маємо погодинну оплату праці, ми можемо «витрачати», «економити» чи «марнувати» час, «вкладати» («інвестувати») свій час у щось. Але не у всіх культурах час сприймається як «гроші». В багатьох культурах час – це не інструмент, за допомогою якого ми повинні отримати максимальний прибуток, але можливість перебувати в спільноті рідних, близьких, друзів, від якої ми не отримуємо ніякої вигоди. В певних культурах немає поняття «прийти вчасно», а зустріч починається тоді, коли всі зберуться, а не в певну годину.
Таке мислення показує інші цінності і пріоритети в житті, і в значній мірі регулюється самою ідеєю сприйняття часу. Таким чином метафори здатні формувати наше сприйняття реальності, наше мислення, поведінку, культуру. Особливо це проявляється, коли певні метафори стають домінантними і починають визначати наше мислення і поведінку. Таке розуміння ролі метафори повинно спонукати нас задуматися над тими ключовими метафорами, які формують наше життя і поведінку. Але сьогодні я хочу звернути увагу на метафори, якими ми живемо (використовуючи назву вищезгаданої книги) під час пандемії коронавірусу.
Багато людей не просто сухо сприймають інформацію про події, які відбуваються в цей час навколо нас, але сприймають ці події через призму впливових метафоричних образів. Я зверну увагу лише на декілька образів, популярних серед християн. Багато хто сприймає пандемію як «ознаку останніх часів», і це стає не просто одним з багатьох образів, а домінуючою метафорою сприйняття реальності. Людина панікує, тільки і думає про апокаліптичні картини кінця світу, можливо починає запасатися по максимуму, щоб якнайдовше протриматися в «останні часи». Часто така метафора «випаровується», коли «останні часи» минають і життя повертається в звичне русло.
Для інших коронавірус – це «кара Божа» безбожникам за їхні гріхи. Відповідно такі люди будуть зловтішатися мукам «нечестивих» і можливо поширювати через соцмережі осудливі послання: «Ось вам, маєте!». Але така метафора буде працювати, поки епідемія не торкнеться такого «святого», і тоді як сприйняття реальності, так і поведінка людини радикально зміняться.
Але хотілося б звернутися до досвіду ранніх християн, які також проходили через епідемії, і не просто виживали, а проявляли в такі часи таке поводження, яким захоплювались навіть невіруючі язичники. Якими метафорами вони жили? Які образи формували поведінку? Звернемося до мудрих порад одного з душпастирів 3-го століття Кипріана Карфагенського, які він озвучив у своєму творі «Про смертність» під час епідемії чуми в Європі. Він не розглядає чуму як кару Божу, а радше пише про те, що як християни, так і невіруючі розділяють однаковий досвід страждань в цьому світі. Смертність, тління, хвороби, епідемії – це те, що зазнає все людство. А ось головною домінуючою метафорою, яка визначала мислення та поведінку Кипріана та багатьох інших християн того часу, був образ епідемії як «випробування віри», яке християнин покликаний пройти гідно. А пройти гідно – це означає залишатись вірним істині, принципам християнського життя, чеснотам Христового характеру.
Ми покликані не нарікати і проклинати обставини, а проходити їх терпеливо, мужньо і з любов’ю. Випробування виявляють нашу справжню сутність: «Істина виходить назовні під час зіткнень з бідами», – каже святитель. Кипріан проголошує, що епідемія досліджує «правдивість кожного і випробовує думки роду людського, відкриваючи: чи служать здорові хворим; чи люблять щиро ближні рідних своїх; чи милосердні пани до своїх слуг, які захворіли; чи не залишають лікарі хворих, які благають про допомогу».
Жити достойно означає продовжувати любити і служити ближньому, навіть тоді, коли тобі не легко. Випробування можуть відвести людину від істини, а можуть ще більше укріпити в ній і загартувати християнський характер. Метафора «випробування віри» заохочує нас мужньо зустрічати усі негаразди життя в світі, продовжувати любити, служити, залишатися вірними Богу і Христовій науці завжди і у всьому.
А якими метафорами ви живете під час пандемії коронавірусу?

Джерело: УЄТС

[sc name=”futerblock” ]

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Схожі статті

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Анатолій Якобчук

Засновник і редактор Всеукраїнської християнської газети «Слово про Слово». Одружений, разом з дружиною Оленою виховує 3 дітей. Член Асоціації журналістів, видавців і мовників, "Новомедіа".

Схожі статті

Одне повідомлення

  1. Правильно сказати: “Метафори, яких ми боїмося”, бо метафорами не можна “боятися”. Тут слід вживати не орудний відмінок – ким, чим, а родовий – кого, чого.
    “Але не у всіх культурах…” – ліпше поміняти прийменник “у” на “в”, бо таким чином зберігаємо закон милозвучности української мови і буде не тільки легкомовно читати, але й вимовляти: “Але не в усіх культурах….”
    Слід вживати не “через призму”, бо це вплив московської мови, а “крізь призму”, ось так буде по-руському, бо через щось можна перестрибувати, передавати, перелітати, а дивляться тільки крізь.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to top button