Про відомих

Сковорода – мандрівник із Біблією за пазухою

У нашому житті часто трапляється так, що ми думаємо, ніби багато чогось знаємо. Але приходить момент життя – і ми несподівано відкриваємо для себе, що насправді нам особливо немає чим хвалитися. Таким чином, підтверджуємо закон Сократа: «Я знаю, що я нічого не знаю…»

Щось схоже і з постаттю Григорія Сковороди. Його творчість вивчають у школі, усі знають, що він мандрував і навчав людей, що він був першим українським філософом. Проте далі цих куцих знань ми не йдемо. І з подивом у якійсь книзі читаємо, що він, виявляється, був світочем свого часу. І тоді ми задаємось питанням – хто ж він, цей чоловік, про якого, здається, так багато відомо, і, проте, який і досі залишається до кінця непізнаним і недооціненим?

Народився Григорій Сковорода 3 грудня 1722 р. в селі Чорнухи на Полтавщині в простій козацькій сім’ї. З дитинства, відзначаючись великою побожністю, маючи нахил до науки, він уже в 12 років був відданий на навчання до Києво-Могилянської академії. У ній він, із перервами, навчався 19 років (аж до 1753 р.), так і не закінчивши повного курсу навчання. Він і сам себе жартома називав «вічним студентом». Проте саме там, у стінах академії, молодий Григорій здобув блискучу освіту, вивчив декілька мов (зокрема грецьку, латину, церковнослов’янську, польську, німецьку та інші).

Перебуваючи на посаді вчителя, філософ набув слави непересічного оригінального мислителя і талановитого педагога. Про нього знали як про знавця і любителя Біблії й простого життя. Адже він не мав пишних шат, ходив, як прості люди, босоніж, вставав до сніданку споживав просту, селянську їжу. Окрім того, він був завжди веселий, шанобливий до всіх, завжди любив зі всього виводити мораль і товаришував із людьми, що мали «щиру побожність без марновірства, вченість без чванливості».

У своїх творах він спирався на Біблію і на ті філософсь­кі висновки, що випливали зі сторінок цієї Книги:
«Щоб пізнати Бога, треба пізнати самого себе. Поки чоловік не знає Бога в самім собі, годі шукати Його в світі».
«Вірити в Бога не значить – вірити в Його існування, а значить – віддатися Йому та жити за Його Законом».
«Святість життя полягає в робленні добра людям».

Починаючи із 1769 р. і до дня своєї смерті (у 1794 р.) Григорій Савич Сковорода веде мандрівний спосіб життя. Багато хто із можновладців того часу хотів, щоби ця відома особистість завітала до його господи. Іноді він приходив і залишався на деякий час, проте ненадовго. Більшу частину життя він подорожував і вчив простих людей слухати і слухатись Бога. Щоби почути мандрівного вчителя, люди часто сходились із усіх околиць, і слава його розносилась далеко за межі України.

Схожі статті

Навесні 1794 р. художник Лук’янов вмовляє Сковороду, який саме гостював у селі Пан-Іванівка коло Харкова, написати його портрет. Там, у садку садиби Срезневських, він власноруч викопав могилу, в якій попросив себе поховати. Кажуть, що на слова господаря про те, що його думки про смерть — то дурниця, Сковорода відповів: «Пора, друже, закінчити мандрівку, і так усе волосся ізлетіло з бідної голови від мордування, пора упокоїтися!»

Наступного дня він не прийшов на сніданок. Занепокоєні господарі знайшли тіло філософа у його кімнаті. Так, 29 жовтня 1794 р. відійшов до Бога видатний мислитель і вчитель Григорій Савич Сковорода. На могилі він заповів написати: «Світ ловив мене, та не спіймав».
Творчий спадок філософа неможливо зрозуміти, не прийнявши його бачення світу, яке випливало із Біблії. Адже, як він учив, між макрокосмосом (тобто видимим світом, який вміщає безліч непотрібних і порожніх речей) і мікрокосмосом (тобто внутрішнім світом людини, який може бути навіть більшим за весь макрокосмос), неначе посередник, лежить Біблія, як одкровення Божої Істини і Щастя.

Більше про християн філософів:

І людина може жити лише у два способи: або по-світськи – тобто, у гонитві за оманливими регаліями і марними речами, або по-Божому – знайти спасіння і праведність. Лише життя по-Божому дає можливість людям віднайти правильний погляд на все, подолати гріх і зректися злої волі. Для Сковороди цей шлях був не в розумі чи знанні, а у вірі й любові до Бога. А найвищою мудрістю є «філософствування у Христі», тобто роздуми про Христа і життя із Ним, оскільки Христос і є Істина. І найближчий шлях до Бога – через власне серце, через відкриття в ньому образу Божого. Здобувши це «нове серце», людина стає «дитиною Божою».

Олег Блощук

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!
Become a patron at Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Анатолій Якобчук

Засновник та головний редактор "Слово про Слово", видання з християнським корінням. Служить пастором. Його особисте життя відзначається відданістю родині: він є люблячим чоловіком і батьком трьох дочок, що додає йому натхнення у професійній сфері.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button