Топ

Лицемірство

«Того часу, як зібралися десятитисячні натовпи народу, аж топтали вони один одного, Він почав промовляти перш до учнів Своїх: Стережіться розчини фарисейської, що є лицемірство» (Лк.12:1).

Практично всі дорікання, які сказав Ісус в Євангелії, адресовані фарисеям. Ісус не критикує владу Ірода чи несправедливість римської окупації, однак не проходить повз фарисеїв. Звичайно, це не означає, що Йому подобалося правління Ірода, чи захоплення Юдеї іноземними військами. Але фарисейська розчина, на думку Господа, була небезпечнішою, ніж аморальний політичний режим. Останній був лише зовнішньою загрозою для духовного життя, лицемірство ж – загроза внутрішня.

Але що ж таке лицемірство? У чому його суть?

Грецьке слово, яке використовується в оригіналі Нового Завіту, крім лицемірства означає також акторську гру, лицедійство. Лицемір приховує своє справжнє «я» за певною роллю. Він не щирий (хоч може зіграти щирість). Фальшиві посмішки, підроблена зацікавленість, театрально розіграні почуття – маски, які лицемір одягає на себе. Лицемірство і є приміряння масок, «облич».

Христос звинувачує фарисеїв у не справжності. Сутність лицемірства, найвірогідніше, полягає в невідповідності зовнішнього і внутрішнього. Наші почуття і думки не співпадають з нашими словами. Наші слова не відповідають життю. Подібна несумісність і є лицемірством.

«Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що чистите зовнішність кухля та миски, а всередині повні вони здирства й кривди! Фарисею сліпий, очисти перше середину кухля, щоб чистий він був і назовні! Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що подібні до гробів побілених, які гарними зверху здаються, а всередині повні трупних кісток та всякої нечистости! Так і ви, назовні здаєтеся людям за праведних, а всередині повні лицемірства та беззаконня» (Мт.23:25-28).

При цьому важливо підкреслити, що лицемірство – це не просто не співпадання зовнішнього і внутрішнього. Це скоріше намагання видати «зовнішні декорації» за внутрішній зміст.

Де ж в нашому духовному житті найбільш вірогідний прояв лицемірства? Де зони ризику?

Перш за все, – це сфера відносин. Лицемірство – гріх публічний.

В нагірній проповіді Ісус згадує благодійність, молитву і піст як благочестиві, на думку юдеїв, заняття. Однак лицеміру і потрібні суспільно значимі форми благочестя. Жертвувати, молитися і поститися потрібно так, щоб оточуючі це обов’язково помітили і оцінили. Це праведність, яка втратила вертикальний вимір. Тут немає бажання вгодити Богу, але є бажання звернути увагу публіки до власної персони.

Немає нічого поганого в тому, щоб допомагати бідним чи молитися в багатолюдних місцях. Питання тільки в тому, для чого ми це робимо, і в кого шукаємо винагороди. Перед нами проблема мотивів. Лицеміром рухає намагання здатися кращим, ніж він є насправді.

Хоча, це не нікчемна форма лицемірства. Тут бідні хоч щось виграють. Гірше, коли людина роздумує про жертовність, а сама і ломаного гроша не дасть потребуючому. Робити добро з нечистих мотивів все ж краще, ніж робити зло, прикриваючись словами про добрі мотиви.

В чому причина лицемірства? Де ховається сила, яка його рухає?

Щоб розібратися в цьому питанні, розглянемо один біблійний епізод з послання до Галатів. Павло пише: «Коли ж Кифа прийшов був до Антіохії, то відкрито я виступив супроти нього, заслуговував бо він на осуд. Бо він перед тим, як прийшли були дехто від Якова, споживав із поганами. А коли прибули, став ховатися та відлучатися, боячися обрізаних. А з ним лицемірили й інші юдеї, так що навіть Варнава пристав був до їхнього лицемірства» (Гал.2:11-13).

Чому Петро поступив таким чином? Чому став сторонитися язичників?

Він остерігався, щоби брати з Єрусалиму не відкинули його. Боявся впасти в їхніх очах, бо їхня думка була для нього важливою.

Чому ми одягаємо на себе маски? Чому розігруємо з себе те, що нам не властиве?

Вірогідно, є два головних мотиви.
Перший мотив – це страх позбавитись людського визнання, любові, поваги. Нам страшно, що нас не зрозуміють, відкинуть… Саме цей страх, очевидно, відчував Петро.

Другий мотив пов’язаний з бажанням отримати більше визнання, любов і повагу людей. Таке бажання мали фарисеї. Ісус говорив про них: «Усі ж учинки свої вони роблять, щоб їх бачили люди, і богомілля свої розширяють, і здовжують китиці. І люблять вони передніші місця на бенкетах, і передніші лавки в синагогах, і привіти на ринках, і щоб звали їх люди: Учителю» (Мт.23:5-7).

Неважко побачити, що яким би не був мотив в основі лицемірства, ключову роль, в будь-якому випадку, грає орієнтація на думку людей. Лицемір завжди стурбований тим, що подумають про нього оточуючі.
В Нагірній проповіді Христос описує мотиви справ лицемірів:

– «щоб прославили їх люди…» (Мт. 6:2);
– «щоб показатися перед людьми…» (Мт. 6:5);
– «щоб показатися людям…» (Мт. 6:16).

Любов і повага людей стає важливішою за любов Божу, а слава людська – за славу Божу. І найсумніше те, що це заміщення може відбуватися непомітно для нас самих.

Чи можна перемогти лицемірство? Якщо так, то як це зробити?

Перше рішення ми знаходимо у тій же Нагірній проповіді. Перемогти лицемірство можна, якщо вгамувати бажання визнання «в корені», зробивши своє праведне життя таємницею для інших.

«А як ти чиниш милостиню, хай не знатиме ліва рука твоя, що робить правиця твоя, щоб таємна була твоя милостиня, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно» (Мт.6:3,4).

Це, звичайно, не означає повну конспірацію, зміст не в цьому. Дітріх Бохефер дуже чітко висловив суть заповіді про таємницю: «Видимість слідування за Христом – для кого вона має бути таємницею? Не для інших людей – вони, навпаки, мають бачити, як світить світло учнів Христа; воно має бути таємницею для того, хто чинить явне».

«Нехай ліва рука твоя не знає, що робить права…» Ми покликані робити добрі діла, не ведучи облік, не помічаючи себе.

Завдяки таємниці ми можемо здолати перший мотив лицемірства – бажання слави і визнання. Але як бути з другим мотивом – зі страхом бути відкинутим і незрозумілим?

Тут потрібне інше рішення. Одним із яскравих прикладів людей, які вистояли перед страхом бути відкинутим, є Павло. Він писав: «Бо тепер чи я в людей шукаю визнання, чи в Бога? Чи людям дбаю я догоджати? Бо коли б догоджав я ще людям, я не був би рабом Христовим» (Гал.1:10).

Що дозволило Павлу встояти, якщо не Божа любов? Людині, яка вкорінена у Божій любові, зовсім не важливо, що думають про неї оточуючі і як вони до неї відносяться. Якщо вона робить щось, то не заради «показухи».

Більше про лицемірство:

В іншому місці Павло пише: «А для мене то найменше, щоб судили мене ви чи суд людський, бо я й сам не суджу себе. Я бо проти себе нічого не знаю, але цим не виправдуюсь; Той же, Хто судить мене, то Господь» (1Кор.4:3,4).

Звільнення від страху бути освистаним і від спраги аплодисментів. Звільнення від тяги постійно доводити щось іншим і самому собі, закріпляючи свій духовний «statusquo». Як таке можливе? Чи можливе взагалі? Адже ми всі в тій чи іншій мірі, в тих чи інших ситуаціях лицеміримо…

Найпершим кроком до нелицемірної віри буде визнання нашої нездатності справитися з лицемірством, з подвійністю існування. Тільки усвідомивши, що «людям це не можливе», ми відкриваємо, що «все можливе Богу» (Мр. 10:27).

Андрій Суховський

 

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Анатолій Якобчук

Засновник і редактор Всеукраїнської християнської газети «Слово про Слово». Одружений, разом з дружиною Оленою виховує 3 дітей. Член Асоціації журналістів, видавців і мовників, "Новомедіа".

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Дивіться також
Close
Back to top button