Блог Михайла Назаренка

Лавришівське Євангеліє

Лавришівське Євангеліє або Лаврашівське євангеліє — рукописна пергаментна пам’ятка української мови XIII—XIV століть, багато ілюстроване Євангеліє апракос. Створене в якомусь з волинських скрипторіїв.
Історія цього унікального рукопису, що зберігається нині в Національному музеї Кракова у Польщі в Бібліотеці князів Чарторийських, своєрідна й неповторна як і всіх його побратимів-манускриптів тієї доби.
Своєю назвою Лавришівський рукопис завдячує православному, а потім уніатському (базиліянському) монастиреві в околицях сучасного села Лавришеве понад Німаном, поблизу Новогрудок у Гродненській області в Білорусі. Саме тут тривалий час воно і зберігалося. [1] «Лавришівське Євангеліє апракос є найранішою з відомих кириличних рукописних книжних пам’яток Великого князівства Литовського періоду становлення литовсько-руської державності в другій половині XIV ст., коли до складу литовських князівств увійшла й більшість князівств давньокиївської держави, утворених на етнічних українських та білоруських землях. Сьогодні книга є спільною писемною пам’яткою трьох країн: Литви, Білорусі та України. Вона є цінним свідченням і зразком-джерелом навчання рукописній книжковій справі в часи становлення литовсько-руської писемності в литовських і білоруських монастирських і канцелярських скрипторіях.
Книга історично зв’язана зі столицею Великого князівства Литовського – містом Вільно, в якому у ті часи вже сильним було православ’я, з Лавришівським Богородичним монастирем, що діяв біля митрополичого міста Новогородок, та з династичним княжим родом Гедиміновичів, родоначальником роду князем Гедиміном, а також князями Коріятом, Ольгердом і Дмитром Ольгердовичем. Ментальними, культурними, мовними й писемними традиціями книга безпосередньо пов’язана із галицько-волинською писемною традицією, саме за якою відбувалося становлення литовсько-руської книжної та ділової писемності.
Доля книги протягом століть якнайтісніше пов’язана з Лавришівським монастирем. За свідченнями її автентичних записів, у монастирі вона вже перебувала в останній чверті XIV ст. і відтоді набуває й юридичного статусу його книги-архіву, до якої вписувалися у XІV–XVІ ст. найважливіші монастирські майнові справи, що були зафіксовані в уписаних оригіналах і копіях грамот. Про час заснування монастиря точно невідомо, літописні джерела вказують на середину ХІІІ ст. Монастир був одним із центрів православ’я і книжкової справи Великого князівства Литовського. У ньому працювала православна школа й скрипторій, були бібліотека й архів. Євангеліє використовували в богослужіннях до переходу монастиря в уніатство. Як православний, монастир існував до початку XVІІ ст., потім діяв як уніатський Василіанський монастир Божої Матері.
Читайте також:

Ймовірно у 20-х роках ХІХ ст. василіанські монахи подарували книгу князю Адаму Єжи Чарторийському, нащадку знаменитого князівського роду, який походить з однієї з гілок Гедиміновичів. У науковій літературі поширене твердження, що це відбулося у 1822 р., проте в Інвентарі Лавришівського монастиря, укладеному 20 червня 1824 р., у розділі “Księgi do nabożeństwa cerkiewnego służące” серед трьох руських Євангелій указано староруське в оксамитовій оправі в Folio, під яким учені вважають Лавришівське Євангеліє. Князь долучив його до своєї бібліотеки, що була в маєтку Чарторийських у Пулавах Люблінського воєводства. [3] Це була одна «з найдавніших і найбільших польських сімейних бібліотек, до складу якої входила і колекція рукописів, пер-
ший каталог яких був укладений ще в 1770 р. У 1783 р. бібліотека була перевезена з Варшави до родинного замку міста Пулава, що на той час належало Російській імперії (нині – місто в східній Польщі).
Під час польського Листопадового повстання 1830–1831 рр. князь Чарторийський очолював Національний уряд, який виступав за відновлення Польсько-Литовсько-Руської держави у кордонах 1772 року, а після поразки повстання емігрував до Франції, де жив у Парижі.» [4] Проте, ще до Польського листопадового повстання з Євангелієм ознайомився московський учений, професор- славіст з Віленського університету Іван Лобойко, який вперше, на думку московського славіста Вадима Криська, дав опис цьому рукопису: «Ймовірно, у відповідь на це прохання віленський професор оперативно підготував перший у науці цікавий для нас опис пам’ятника; принаймні, в листі до Григоровича від 22 червня бідкався на те, що «й досі не отримав» «повідомлення, про відправленні … поштою до Гомеля … знімки та опис Лаврошівського Євангелія». Далі Лобойко додав: «Якщо опис Лаврошівського Євангелія Вам не потрібно, то уклінно прохаю відіслати його до Петербурга, до Петра Івановича Кеппена, котрий, на утриманні Його Світлости, видає тепер зібрання пам’ятників словенських старожитностей»[5] Однак, на думку Вадима Криська всі ці, за його словами, «захват і добрі наміри іменитих славістів не мали результатів: ні «опису» І.М.Лобойка, ні «зауваги» І.І.Григоровича так і не побачили світ, і сліди їх губляться; жодної згадки про Лавришівське Євангеліє не міститься ні в вказівниках до «Бібліографічних листів» П.І.Кеппена (АР), ані в надрукованих у 70-80 роках ХІХ століття кореспонденціях О.Х.Востокова (Листування Востокова) і М.П.Рум’янцева (Листування Рум’янцева).»[6] На думку українських учених-філологів книгу князь вивіз із частиною своєї колекції художніх раритетів до Парижа, а інші частини княжої бібліотеки були перевезені для збереження до Сіняви і Курника.»[7] Та це припущення входить у суперечність з подальшими подіями, коли рукопис потрапляє в поле зору московських дослідників, про що зазначають як наші науковці, так і московські. Інакше кажучи, московські лінгвісти не могли ознайомитися з Лавришівським Євангелієм у Петербурзі у той час, коли воно перебувало у Парижі.
Українська дослідниця Людмила Гнатенко з цього приводу пише: «У 1842 р., після конфіскації Російським царським урядом маєтку князів Чарторийських, частина пулавської бібліотеки надійшла до Імператорської публічної бібліотеки в місті Санкт-Петербург, і разом з нею – Лавришівське Євангеліє, де з його вкладних записів було зроблено копії. Проте невідомо, як книга знову повернулася до родини Чарторийських.» Якщо князь Адам Єжи Чарторийський забрав рукопис із собою до Франції, то як тоді книга могла знову опинитися в межах імперії, а потім потрапити до Петербурга. Ймовірніше, що рукопис не покидав її меж, а разом із якоюсь частиною розрізненої бібліотеки князів Чарторийських потрапив до Імператорської публічної бібліотеки Санкт-Петербурга, де його і помітили московські славісти. Про це пише той же Вадим Крисько, підтверджуючи думку українських учених: «По польськім повстанні 1830 –1831 років і конфіскації Пулавського маєтку бібліотека Чарторийських на кілька десятиліть була розосереджена(Hist.); частину книг було перевезено до Санкт-Перербурга й прийнято до Імператорської публічної бібліотеки – в тому числі і «стародавнє пергаменне Євангеліє, писане напочатку чотирнадцятого століття, що належало (NB. – В. К.) князеві А.А. Чарторийскому» (Востоков 1842, 124)». *[8] Але хай там як не було, Лавришівське Євангеліє стало об’єктом дослідження.
«У 1874 р. князь Владислав Чарторийський, син і спадкоємець Адама Єжи, зібрав і об’єднав колекцію Пулавської бібліотеки та перевіз її до Польщі. У 1876 р. в Кракові князь відкрив Музей князів Чарторийських, до якого увійшла й бібліотека. Нині колекції музею входять до складу фондів Національного музею в Кракові. Євангеліє зберігається під номером 2097 IV. На першому аркуші рукопису наявний великий прямокутний штамп: Z BIBLIOTEKI PUŁAWSKIEY XX. CZARTORYSKICH, а на арк. 22зв., 168зв. та на форзацах – маленький круглий штемпель: Biblioteka XX. Есклібрис бібліотеки із сучасним шифром зберігання приклеєний на звороті нижньої кришки оправи.» [9] Як було сказано вгорі, Лавришівське Євагеліє стає об’єктом дослідження. До нього звертаються як лінгвісти, так і мистецтвознавці та історики різних країн.
Протягом двох століть до нього звертались литовський та білоруський історик Теодор Нарбут, чеський науковець, філолог-славіст Осип Первольф, московський історик літератури Петро Владимиров, український історик Володимир Іконников, український мовознавець Іларіон Свєнціцький, московський історик Ярослав Щапов, білоруський мовознавець Юхим Карський та багато інших учених.
Серед науковців думки розділились. Одні вважають, що пам’ятку було створено саме на території нинішньої Білорусі і належить вона безпосередньо білоруській культурі. Серед прибічників такого погляду білоруський лінгвіст Юхим Карський, український мовознавець Іларіон Свєнціцький. Досліджуючи мовні й правописні особливості рукопису в своїх найперших розвідках, вчені зарахували його до західноруських (білоруських) писемних пам’яток.
Проте дослідження інших учених довели його українське коріння, конкретно, галицько-волинське походження. Цей погляд на Лавришівське Євангеліє поділяють такі вчені як московський філолог-славіст Миколо Дурново, який уважав його пам’яткою південноруського ізводу[10]. Як памятку галицько-волинської школи початку XIV століття розглядає польська мовознавця Терезія Фріделювна, яка присвятила дослідженню мови Лавришівського Євангелія спеціальну монографічну працю – Friedelówna T. Ewangeliarz Ławryszewski, що опублікувала 1974 року. В цій розвідці дослідниця подала палеографічний і кодикологічний опис рукопису. Щодо рукопису Терезія Фріделювна написала також і низку статтей. Як українську пам’ятку її розглядає також і український науковець-лінгвіст Юрій Шевельов, який у своїй ґрунтовній монографічній праці 2004 року відзначивив у Лавришівському Євангелії 1329 року фонетичні та граматичні риси півдня Руси. До української книжкової спадщини відносить Євангеліє й український лінгвіст Василь Німчук.[11] «Часом його написання учений обережно визначав ХІІІ–ХІV ст., а також указував на такі особливості давньоукраїнської мови в церковнослов’янському тексті рукопису, як «ѣ» > «і» («свѣдитель»), вторинний («новий») «ѣ» на місці «е» в новозакритих складах («камѣнь», «оучѣньє») та ін.»[12] І нині Лавришівське Євангеліє не залишається поза увагою науковців. Особливо в останні два десятиліття до нього збільшився інтерес. Українські вченні-мовознавці Людмила Гнатенко та Віктор Мойсієнко знову приділили йому увагу. Завдяки їхньому скрупульозному вивченню мовних особливостей Лавришівського Євангелія, їм вдалося встановити, що цю рукописну памятку з різних частин переписували троє писців, які були або українськими писарями в одному з галицько-волинських скрипторіїв і котрі внесли в текст сотні виразних місцевих мовних явищ, або існували невідомі протографи з очевидними українськими розмовними рисами, з яких переписали (можливо, й у Лавришівському монастирі) деякі частини цього Євангелія.[13] Такі в основному відомості донесла нам історія та сучасна наука.
[1] Крысько, Вадим Б.: Лáврошевское евангелие и его экстратексты // DIE WELT DER SLAVEN
Internationale Halbjahresschrift für Slavistik. Jahrgang 64 (2019), Heft 1, стор. 148.
[2] Лавришівське Євангеліє XIV століття. Видання факсимільного типу. Дослідження. К. : Горобець, 2018. Гнатенко Л. Лавришівське Євангеліє – пам’ятка литовсько-руської книжної писемності та історії. С. 382
[3] Крысько, Вадим Б.: Лáврошевское евангелие и его экстратексты // DIE WELT DER SLAVEN
Internationale Halbjahresschrift für Slavistik. Jahrgang 64 (2019), Heft 1, стор. 150.
[4] Лавришівське Євангеліє XIV століття. Видання факсимільного типу. Дослідження. К. : Горобець, 2018. Гнатенко Л. Лавришівське Євангеліє – пам’ятка литовсько-руської книжної писемності та історії. С. 382
[5] Крысько, Вадим Б.: Лáврошевское евангелие и его экстратексты // DIE WELT DER SLAVEN
Internationale Halbjahresschrift für Slavistik. Jahrgang 64 (2019), Heft 1, стор. 150.
[6] Там таки.
[7] Там таки.
* переклад наш – М.Н.
[8] Крысько, Вадим Б.: Лáврошевское евангелие и его экстратексты // DIE WELT DER SLAVEN
Internationale Halbjahresschrift für Slavistik. Jahrgang 64 (2019), Heft 1, стор. 150.
[9] Лавришівське Євангеліє XIV століття. Видання факсимільного типу. Дослідження. К. : Горобець, 2018. Гнатенко Л. Лавришівське Євангеліє – пам’ятка литовсько-руської книжної писемності та історії. С. 382
[10] Лавришівське Євангеліє XIV століття. Видання факсимільного типу. Дослідження. К. : Горобець, 2018. Гнатенко Л. Лавришівське Євангеліє – пам’ятка литовсько-руської книжної писемності та історії. С. 389.
[11] Там таки.
[12] Там таки.
[13] Лавришівське Євангеліє XIV століття. Видання факсимільного типу. Дослідження. К. : Горобець, 2018. Віктор Мойсієнко. Протографи і мова Лавришівського Євангелія. С.450.
[sc name=”futerblock” ]

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Михайло Назаренко

Народився: Запоріжжя 1965; 1986-91 - Запорізький держуніверситет, спеціальність: викладач української мови та літератури. Працював учителем у школі 3 роки; 15 років - диктором і ведучим програм "Слово про слово", "Гранослів" на ОДТРК "Лтава".

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to top button