Домашня » Для життя » Християнство – не слабкість

Християнство – не слабкість

0
Поширень
Pinterest WhatsApp

Можна подумати, що християнство – це коли потрібно бути добреньким, смиренним і обмеженим. Насправді християнство показує, як досягти свободи від страху. Все решту – просто опис шляхів і методів того, як до цього прийти.

Смиренність – це не забитість

Для багатьох неможливо пояснити поєднання такої войовничої чесноти – безстрашності перед смертю, яка вважається християнською м’якістю. Але смиренність – це якраз не про м’якість. Смиренність – це вища форма безстрашності, народжена вірою і надією на Бога.

«Маленька людина», переможений і принижений – такий же антигерой християнства, як і злісний тиран. Він постійно живе в страху, його змушують до дій чи бездіяльності через страх. Справжній християнин – це ні в якому разі не пригноблена і принижена людина. Його за визначенням неможливо «затуркати і принизити». Хто не боїться смерті, той повністю вільний. А страх – протилежність свободи. Християнин має смирятися тільки перед волею Бога, а не перед волею сильних світу цього.

Насильство – результат страху

Християнство засуджує насильство, а що таке гнів і насильство, як не результат страху? Я проявляю насильство, бо сам боюся щось втратити чи чогось не отримати. Насильство – це відчайдушна спроба набути чи повернути контроль, управління, владу. Це намагання маніпулювати кимось, підкорити іншого за допомогою страху. Я вдару тебе, я вб’ю тебе – ти повинен боятися, а, значить, робити те, що хочу я! Чинити супротив, відповідати на удар – це боятися іншого удару, чи боятися втратити честь або життя. Християнин не має боятися всього цього – тобто не має боятися підставити іншу щоку. Є і не насильницька маніпуляція – «я розлюблю тебе, якщо не зробиш», «я розлючусь і не буду розмовляти, якщо не зробиш», «ти будеш поганою людиною і втратиш повагу, якщо не зробиш» – все це форми психологічного насильства. Християнин не має боятися і цього – бути приниженим, забутим кимось, зганьбленим, тобто втратити якісь символічні цінності на зразок поваги чи чийогось прийняття. Єдине, чия думка повинна його турбувати – думка Бога. Християнин вільний, бо він не боїться втратити ні фізичні цінності (життя, здоров’я, майно), ні символічні – наприклад, репутацію, бо його цінності – в майбутньому житті, а значить, він не намагається контролювати що-небудь в цьому. Володіти і управляти чимось – це не його мета, а, значить, він може не боятися щось втратити. Він віддає контроль Богу. Змиряється з думкою, що всі ми гості в цьому світі і нам нічого не належить. Смиренність – це надія на Бога. Людина смиренна, коли не боїться «відпустити» ситуацію, віддати її на волю Бога. А раз вона нічого не боїться і нікого не хоче контролювати, то навіщо їй проявляти насилля?

Страх змушує обманювати

Обман – теж наслідок страху. Я думаю, тут навіть не потрібно окремо зупинятися – ми і так з досвіду знаємо, навіщо обманюємо – щоб уникнути якихось неприємних для себе ситуацій. Не впасти в очах когось, не втратити якісь матеріальні блага. Сатану називають «батьком неправди», а ще «підлабузником» – тобто він маніпулятор і бажає влади. Християнство закликає звільнитися від страху, а, значить, звільнитися від обману.

Страх не дає любити

Любов – головна тема християнства, вища форма чеснот. Любов’ю зараз називають все, що завгодно. Але щоби зрозуміти суть християнської любові, достатньо звернутися до вже названих нами понять – страху, свободи і залежності. Ось, наприклад, чому християнська любов – це жертва? Бо жертва – це звільнення себе від власних залежностей. Коли жертвуєш для іншого, то відмовляєшся від чогось для себе. При цьому християнська любов – в жодному разі не та любов-маніпуляція, любов-контроль, якою оточують деякі люблячі матусі своїх нещасних дітей. Християнська любов – це свобода і для іншого, коли не боїшся втратити, не намагаєшся загнати у клітку того, кого любиш. Любов вимагає відкритості і свободи. Бог любить, сатана не може любити, а, значить, не може бути улюбленим – замість цього хоче управляти за допомогою обману, залежності і страху. Дуже часто нині любов – це що завгодно, але тільки не свобода для себе й іншого. Замість любові пропонують пристрасть, хворобливе бажання заволодіти кимось, а ще взаємний обман і залежність, – здобулися навіть на термін «співзалежність»

Гріхи породжують страхи

Страх продиктований пристрастями і прив’язаністю – бажанням щось мати, чи небажанням втратити якісь цінності, до яких ми прив’язані – здоров’я, життя, майно. Боротьба з пристрастями – це перш за все боротьба з залежністю, це шлях до звільнення. Апостол Павло каже: «Мені все можна, але ніщо не має володіти мною». Можливо, він мав на увазі залежність від влади, управління, володіння. Оглянувши список смертних гріхів, можна побачити, що всі вони вказують на страх, залежність і намагання володіти чи управляти. Всі вони намагаються зробити з людини Горлума з «його привабливістю». Обжерство, блуд – залежність від тілесних бажань. Сріблолюбство пов’язане з бажанням володіння і влади. Марнославство – залежність від думки людей, бажання визнання. Гнів, як було вже сказано, – результат страху і відчайдушної спраги повернути контроль. Розуміючи, що залежність, несвобода і страх – це «корені зла» будь-якого гріху, можна, не напружуючись, уточнювати і розширювати цей список. Наприклад, алкоголізм чомусь насильно запихають в обжерство, а наркоманію взагалі незрозуміло куди. Але зрозуміло, що це такі ж залежності, як залежність від їжі і сексу. До речі, раптом помічені західним суспільством «сексоголіки» просто виявляють ту саму суть блуду – залежність від сексу.

Суспільство хронічного страху

Стрес, депресія – що це, якщо не стан хронічного страху? Сучасні люди постійно в депресії, бо вони одержимі ідеєю незалежності, контролю, планування. І думають, що все це має привести до володіння максимумом благ. І ось вони, такі «незалежні і самостійні», потрапляють у пастку страху і залежності. Ось він – справжній ад, в який потрапляють за гріхи такі впевненні в собі люди, для яких гріх – релігійна нісенітниця, яка віджила свій час. Вони просто не розуміють головного: гріх – це залежність і страх, стрес і депресія. А віра в Бога – це шлях до свободи і щастя. Але «покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне» – це не якась «страшилка», це – обіцянка: «покайтесь, бо тільки так ви зможете здобути свободу, щастя і любов!»

«Бо ви, браття, на волю покликані, але щоб ваша воля не стала приводом догоджати тілу, а любов’ю служити один одному» (Гал.5:13).

http://memo.im/

Попередня Стаття

Близько сорока тисяч людей зібрав Фестиваль надії на “Арені Львова”

Наступна Стаття

Пізнай Його - Степан Коханець

Без коментарів

Залиште коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *