Інфантилізація віруючих
Однією з проблем сучасної християнської спільноти є інфантилізація віруючих людей, нездатних глибоко вивчати Біблію, ставити зрілі питання богослов’я, місії, сили Євангелія, яка змінює, свого найвищого покликання в сучасному, зламаному гріхом світі.
Інфантильність – це, свого роду, нездатність (як нерозвинена якість) приймати зрілі рішення, прояв самоцентрованої наївності, де головним оцінним критерієм є те, наскільки хтось інший задовольняє саме мої потреби, бажання та очікування.
Інфантильність у християнському товаристві також виявиться втечею від розв’язання проблем духовних, соціальних, місійних, співпраці, партнерства. Відповідальність здебільшого перекладається на постать «духовного батька», який має про все подбати в помісній громаді або в іншій організаційній формі існування християнської спільноти.
Також інфантилізація виявляється в тому, що людина очікує від помісної церкви, що саме вона повинна містичним чином подбати про її духовні потреби. Але помісна громада може подбати про потреби іншого рівно настільки, наскільки кожен з них може самостійно дбати про задоволення своїх духовних потреб у стосунках з Богом, через діалог з Ним через молитву і вплив Його одкровення на наше особисте життя.
«Бо, судячи з часу, вам належало бути вчителями; але вас знову треба вчити першим початкам слова Божого, і вам потрібне молоко, а не тверда їжа» (Євреїв 5:12).
І останнє спостереження, чим вищий рівень інфантилізму у християнської громади, тим менше вона живе питаннями місії Бога, і все більше сфокусована на питаннях задоволення саме своїх потреб, очікувань, розчарувань тощо.
Ми настільки захоплюємося питанням «Що мені ще належить у християнській громаді?», що забуваємо про інше важливе питання: «Чим я можу допомогти, навіть якщо це може бути всього годину на тиждень?»…
Я думаю, що чим сильніший християнський лідер, чим більше у нього повноважень (без відповідної підзвітності), чим більше ми покладаємо на сильного духовно-політичного лідера надію як на головну фігуру духовного отця для задоволення потреб помісної громади або будь-якої християнської організації, тим більше інфантилізим завойовує душі та уми християнської спільноти. Тим менше ми беремо участь у перетворюючій місії Бога і Його вищому покликанні людини…
Читайте також:
Також хочу нагадати, що феномен християнської спільноти та феномен Церкви – дві, які іноді перетинаються, реальності, що складаються з двох різних типів віруючих людей…
Джерело: facebook.com/taras.dyatlik