Спадають теплі небеса
Землі на груди щедрим світлом…
Вже Україна воскреса
Вишневим цвітом.
Країна тихої журби
І дивовижного терпіння,
Де люди й досі, як раби, –
В них страх прозріння.
А душі стоплені щодня
Не радість ждуть чомусь, – поразки,
Їх власна тінь наздоганя,
Зриває маски.
Вже годі, годі жити нам,
Отак, беззахисно, як подих…
Йде Воскресіння, йде весна –
Прокиньсь, народе!
Ген бачиш – стежка, наче сніг,
Уся покрита білим рястом,
Іди по ній, спокутуй гріх, –
Зустрінеш щастя.
Більше поезії Сергія Рачинця:
Сергій Рачинець
