Громадяни, але якого царства?
«Виноградарі, узрівши сина, заговорили між собою: “Це спадкоємець. Нумо, вб’ємо його й заберемо собі його спадщину”… Почувши ці притчі, первосвященники й фарисеї зрозуміли, що [Ісус] про них говорить». (Мт. 21:38,45) Що ж, нема куди правди діти, прагнення заволодіти виноградником – це хронічна спокуса служителів виноградника. І часто вони забуваються, поводячись так, наче вони є власниками, а не слугами.
Простіше це називається духом контролю. І саме цей дух призводить до вбивства пророків, переслідування інакодумців та дискредитації незручних людей. Адже вони постійно нагадують про те, Хто є справжнім власником виноградника.
Скажу більш конкретно. Церква – це народ, який перебуває на службі Божого Царства. І будь-які спроби зробити саму церкву царством є звичайним свавіллям і властолюбством, що призводить до переслідування та тиранії. Церква – не є самоціллю, вона не може проповідувати саму себе; метою церкви є розширення Божого Царства, а не установлення свого власного. Ось чому силоміцьке утримування людей у громаді через погрози, тиск і залякування – це поведінка злих виноградарів, а не добрих слуг виноградника. Якщо ми є патріотами Божого Царства, тоді для нас не буде проблемою перехід людини з нашої громади до іншої християнської спільноти. Проблеми починаються тоді, коли ми стаємо патріотами свого церковного царства. Тоді всі, хто не з нами, є проти нас. Але в цій історії така пісенька належить поганим героям: «Почувши ці притчі, первосвященники й фарисеї зрозуміли, що Він про них говорить. І намагалися схопити Його, та боялися людей, бо ті мали Його за пророка» (Мт. 21:45,46).
Читайте також:
P.S. Дуже мудро щодо цього висловився один сучасний автор, сказавши так: «Якщо один член нашої громади прийде до віри завдяки праці іншої громади і стане її членом, це не повинно засмучувати нас. Набагато важливіше те, що там він став справжнім християнином, а не просто номінальним членом нашої церкви. Краще з іншим пісенником іти в небо, ніж з нашої кафедри звалиться в пекло».