Проза

Справедливість і милосердя

Один чоловік часто нарікав на Бога: «Чому у світі стільки зла, несправедливості, чому Він нічого не робить, щоб припинити все це…»

Одного разу з’явився йому Ангел і каже: «Я дам тобі можливість виправити те зло, яке є у світі».

Чоловік оглянувся і побачив себе у величезній залі, повній різних людей, а сам він стояв на підвищенні біля трону.

– Сідай, – сказав Ангел, – сьогодні це твоє місце. Будеш суддею.

Чоловік сів на трон і побачив, що до нього підводять гарно одягненого юнака.

– Цей синок багатеньких батьків вважав, що весь світ належить йому, їхав п’яний за кермом, збив маленьку дівчинку, батьки відкупили його від людського суду, але тепер він стоїть тут. Твій вирок?

Схожі статті

– В пекло!

– Але він ніколи не знав справжньої любові, батьки давали йому гроші, а не любов…

– І їх в пекло!

– Але вони ніколи не знали Бога, їх навчали, що Бога немає…

– Все одно в пекло!

– Наступний – політик, все життя обманював, крав, зраджував. Зраджував дружину, дітей, друзів, людей, які йому довіряли… Твій вирок?

– В пекло! 

– Що ж, – промовив Ангел, – далі в нас молода повія. Вона торгувала своїм тілом, зводила юнаків, чоловіків…

– В пекло!

– Але ж вона стала повією, щоб врятувати свою сім’ю від голоду.

– Все одно в пекло!

Ангел поглянув на чоловіка і сказав:

– Ти дуже суворий суддя.

– Я не суворий, а справедливий.

– Хочу тебе ще запитати – Ти любиш своїх дітей?

– Так, звичайно, люблю. В мене їх п’ятеро.

– Це добре. А кого з них ти любиш більше?

Чоловік обернувся до Ангела:

– Що за дивне запитання? Я їх люблю, бо вони мої діти, частинка мене. Я їх маленькими носив на руках, утішав, коли вони плакали, з радістю спостерігав за їхніми першими кроками, як вони підростали. Вони – моя радість, навіть коли були нечемні. Вони різні, і кожного з них я люблю по-іншому, але – нікого менше чи більше.

– Ти добрий батько і любиш своїх дітей, але тобі треба зробити вибір: хто з них піде до неба, а хто – до пекла.

Жах пройняв чоловіка:

– Ні, я не буду цього робити, – захотів встати з трону, але не зміг.

– Ти повинен винести вирок!

– Ні, я не хочу…

– Ти повинен винести вирок!

– Ні, не хочу, не буду, я не можу цього зробити. Вони ж мої діти…, – чоловік кричав, заперечував, сварився, але Ангел невтомно повторював:

Більше про Божу справедливсть:

– Ти повинен винести вирок! Хто з них, вони також згрішили…

Нарешті, остаточно втомлений, чоловік впав на коліна біля трону і закричав:

– Візьми мене!!! Я піду замість них!!! Візьми мене, тільки не моїх дітей!

В залі запанувала тиша. Було чути лише шепіт чоловіка: «Візьми мене, я піду замість них…»

Тут він відчув, як Хтось ніжно погладив його похилену голову і тихий голос мовив:

– Саме це Я і зробив для Своїх дітей.

Мирон Шкробут

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Анатолій Якобчук

Засновник і редактор Всеукраїнської християнської газети «Слово про Слово». Одружений, разом з дружиною Оленою виховує 3 дітей. Член Асоціації журналістів, видавців і мовників, "Новомедіа".

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button
Дорогий читачу, дякуємо, що ви з нами

Запрошуємо стати частиною спільного майбутнього та приєднатися до друзів “Слово про Слово” – тих, кому не байдуже, чим наповнюється український інформаційний простір. Тих, хто дивиться на світ з християнської позиції. Підтримати проєкт

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!