Біблія свідчить про триєдність Божу, починаючи з вживання стосовно Єдиного Бога дієслів множини в початкових розділах, і до пророчого твердження про єдність божественного Посланника з Отцем і Духом.
Багато авторитетних богословів висловлювали думку, що образ божественної Сутності в людині представлений сукупністю трьох духовних категорій, які ми можемо умовно позначити як «Три С» – Сенс, Слово і Прагнення. Різні автори називають їх по-різному (розум, думка, помисли, дух, наміри серця і т.п.). Але всі згодні, що ці три нероздільні у своїй сутності поняття відображають триєдину Сутність Бога.
Сенс, онтологічно властивий усьому сущому, представляється відображенням Отця.
Слово, що виражає сенс, незмінно породжується змістом і перебуває в ньому. Будучи здатне втілюватися у звучанні або в тексті, воно відображає Сина.
Прагнення, яке наділяє сенс і слово силою і спрямованістю, немислимо у відриві від них і є відображенням Святого Духа.
Так, Ігнатій Брянчанінов пише: «Розум наш народив і не перестає народжувати думку; думка, народившись, не перестає знову народжуватися і водночас перебуває народженою, потаємно в розумі. Розум без думки існувати не може, і думка – без розуму. Початок одного неодмінно є і початком іншого; існування розуму є неодмінно і існуванням думки. Точно так же дух наш походить від розуму і сприяє думці. Не може думка бути без духа; існування одного неодмінно супроводжується існуванням іншого. В існуванні того й іншого є існуванням розуму»[1].
Біблія свідчить про триєдність Божу, починаючи з вживання стосовно Єдиного дієслів множини в початкових розділах, і до пророчого твердження про єдність божественного Посланника з Отцем і Духом: «Я той же, Я перший і Я останній … Я і не говорив потаємно ; з того часу, як це відбувається, Я був там; А тепер послав Мене Господь Бог і Дух Його »(Ісая 48:12, 16). Найбільше ж розвиток одкровення про триєдність Божої сутності отримує в Новому завіті. Тому й не дивно прагнення богословів вбачати ті ж відносини й в сутності людини, створеної за образом свого Творця.
У зв’язку з цим цікаво відзначити, що гуру лінгвістики Ноам Хомський, якого важко запідозрити в захопленні святотцівською літературою, виділяє неподільну трискладову сутність мови. Розрізняючи в мові семантичний (значення), фонологічний (мова) і синтаксичний (граматика) компоненти, він говорить про синтаксис як про систему трансформаційних правил, що встановлюють співвідношення між змістом і звуком. Сенс при цьому є вихідною незмінною категорією (привіт Платону!), яка здатна втілюватися у формі різних мов. Синтаксис же встановлює зв’язок між цими компонентами – прихованої і явної. Схоже, Вавилонське змішання відбилася лише на фонологічній складовій мови (мова), не торкнувшись його змістовної суті (сенс) [2]. Саме це робить працю перекладачів не безнадійною.
Як заманливо б не звучало вищесказане, здорове почуття богословського смирення все ж нагадує, що Бог незбагненний. Отже, і до ідеї розуміння Його образу в людині варто ставитися з певною обережністю. «Хто думає, що він знає що-небудь, той нічого не знає ще так, як знати повинно … Бо ми знаємо частинно, і пророкуємо» (1 Коринтян 8: 2, 13: 9). Будь-яка аналогія має обмежений характер, і ми не можемо відносити поняття Божого образу виключно до раціонально-мовної сфери.
Адже й ангели (букв. – «вісники») наділені мовними здібностями. За такою логікою, вони теж повинні бути образом Божим. Фома Аквінський пішов в цьому міркуванні ще далі. Він стверджував, що ангельська природа розумніша людської, і тому ангели представляють більш досконалий образ Божий. Якою мірою це твердження відноситься до впавших ангелів, які, як відомо, «вірують, і тремтять» (Якова 2:19),, Аквинат замовчує. Писання ж говорить лише про людину, як Божий образ, закликаючи «не мудрувати понад те, що написано» (1 Коринтян 4: 6).
Дійсно, мандат володарювання (Буття 1:28) не давав людині влади над ангелами. Але, схоже, такий стан мав тимчасовий характер – до досягнення людиною певного ступеня зрілості. Адже в майбутньому ми, відповідно до апостольського твердження, «будемо судити ангелів» (1 Коринтян 6: 3).
Безумовно, предвічний Логос – Слово, що стало плоттю і жило серед людей повне благодаті та правди (Від Івана 1: 1-3,14), є «образ Бога невидимого» (2 Коринтян 4: 4, Колосян 1:15). Він явив, що ж це означає – бути образом Творця у творінні. І Він, безумовно, є Істина. Але – не одна тільки Істина. Він також – Дорога і Життя. І без розгляду цих категорій уявлення про образ Божий в людині будуть неминуче однобокі.
1. Ігнатій Брянчанінов. Аскетичні досліди, Т. 2, с. 130.
2. Gunther S. Stent, Limits to the Scientific Understanding of Man // Science, 187, Mar. 1975.
[sc name=”futerblock” ]
