Проза

Жити мирно

– І для чого я за нього заміж йшла?!

Марта з особливою жорстокістю била відбивні. Від катування нещасного м’яса кухонний стіл ходив ходором. Але вона на це не зважала. Злі сльози заважали їй подивитися на те, що від потенційної відбивної залишилася лише бліда тінь, і Марта тепер товче кухонну дошку.

Сьогодні вони посварилися. Ні, грозові хмари першої сварки збиралися вже два тижні. Якщо конкретно, то з того моменту, коли він помітив, що вона недосолює, а вона — що він не складає свій одяг. Краплинка до краплинки, нерозуміння до нерозуміння й от сьогодні вдарив грім.

— Взагалі у всьому винен він, — сказала сама собі Марта.

Вона нарешті перестала товкти молотком і тепер оглядала результати своєї праці. Їй раптом перехотілося смажити відбивні. Хіба вона за кухарку наймалася? У неї взагалі освіта філолога! Марта шпурнула нещасне м’ясо у сміттєвий пакет і пройшла до спальні. Погляд зачепився об книжкову полицю.

жити мирно

Так ні, зіпсував усе Антон. На другий місяць усе зіпсував! І ніде в книжках не писали, як реагувати на те, коли твій рідний чоловік кидає тобі свою сорочку і кричить, що вона не попрасована добре. А як її ще можна попрасувати краще?

Марта вже сама не відчуває, що сльози течуть її обличчям. У цих книгах тільки й те пишуть, що про покору і мужність, а як тут покоритись? І суп йому недосолений і сорочка не попрасована… Хай тепер сам їсти варить і сорочки прасує! Марта впала на ліжко і розплакалася.

   — Усяка гіркість, і гнів, і ярость, і крик і лайка нехай зникне од вас…

   Вірш з Біблії прийшов на думку так несподівано, що Марта аж перестала плакати. Вона знала ці слова, але ніколи б не подумала, що це саме до цієї ситуації.

   — Треба Антону це сказати, якраз підходить, — подумала вона злісно.

 Проте лагідний голос в душі продовжував.

жити мирно

Марта нахмурилася. Вона зовсім не збиралася поступатися Антону.

 — Я тут взагалі жертвою є! Це йому потрібно бути милосердним і добрим до своєї дружини, — заперечила вона лагідному голосу.

Це Антон винен у тому, що ніби навмисне вибирає сорочки з тканини, яка легко мнеться. І взагалі йому треба акуратніше складати одяг. А також досолювати за потреби страви. Хіба так важко жити мирно? Камінь на душі ставав усе важчим і важчим.

   — Усяка гіркість, і гнів, і ярость, і крик і лайка нехай зникне од вас…

Марті раптом стало дуже соромно. Адже це вона накричала на Антона першою. І ще й жбурнула в нього цю злощасну сорочку. А він просто сказав їй, що сорочка має складки. І тон у нього не був такий аж злий. Швидше втомлений. В Антона було дуже багато роботи, він ще вчора жалівся їй, що важко організувати ресурси.

Марті захотілося знову плакати. Але вже не із жалю і досади. Їй тепер було соромно за свою поведінку. Істинне слово з Біблії докорило її і навчило. Молода жінка довго стояла на колінах і просила пробачення у Бога. А потім умиротворена і щаслива пішла на кухню.

жити мирно

На другому кінці міста Антон ніяк не міг зосередитися на роботі. З голови не йшла ранкова сварка з дружиною. Ну як так можна? Він знав, що молодим сім’ям ще важко оминати конфлікти. Але Антон зовсім не був готовий до того, що вони так швидко прийдуть. І так неочікувано. Але ж ці недосолені борщі… Який у них смак? Та ніякий! І м’яса мало. А ще сорочки. Невже так важко зрозуміти, що йому потрібна була сорочка? Просто чиста й попрасована сорочка. І нічого більше. Антон злився.

— Усяке роздратування, гнів, лють…

 Голос прозвучав так ясно, що Антон озирнувся. Та ні, в кабінеті нікого. Але цитата не йшла з думки. «Боже, але я ж чоловік. Я маю право на це», — заперечив Антон невидимому співрозмовнику. «Не на гнів», — подумалося.

Антон замислився. Взагалі-то так. Антон надто переживав про роботу і про свій зовнішній вигляд. Хіба він не міг взяти светра?

жити мирно

Антонові стає соромно. Як він виглядав тоді, коли кричав через складки на сорочці? Ні, він таки винен. Антон нервово закрокував кабінетом. Ні, він таки винен! Антон швидко виймає телефон і знаходить контакт Марти. «Вибач, я винен», — набирає однією рукою і швидко сідає за стіл. Швидше б роботу завершити.

Читайте також:

Він купить у магазині ромашки. Великі й запашні. Такі дуже любить Марта. Приїде додому і ще раз попросить пробачення. І хай вона недосолює борщі, хіба це важливо? І хай усі сорочки будуть неохайні, хіба це так важливо? Буде терпіти. Хіба то вже така складна наука? Аби жити мирно.

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!
Become a patron at Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Тетяна Дорош

Люблю тексти.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button