Блог Сергія Головіна

Запитання, які часто задаються про Різдво

Я вирішив дати відповіді на запитання, які найчастіше задаються про Різдво. Чи дійсно Ісус народився у хліві? Чи можна довіряти євангелістам? Чи народився Ісус 25 грудня, чи 7 січня?

Наскільки правильним є літочислення, яке ми ведемо від Різдва Христового?

Це літочислення умовне. У стародавні часи відлік історії вівся по роках правління царів. У Римській імперії була введена «абсолютна» історична шкала – від дати заснування Риму, знову-таки досить умовної. У VI столітті н.е. Діонісій Молодший запропонував альтернативну шкалу – від Різдва Христового. На підставі наявних в його розпорядженні даних він вирахував, що Різдво відбулося в 754 році від заснування Риму. Ця дата і стала новою точкою відліку історії. Однак через обмеженість доступних Діонісію джерел похибка обчислень склала 10%. Зокрема, Діонісій пропустив чотири роки правління Августа під ім’ям Октавіан. У підсумку, на підставі як біблійних, так і історичних відомостей ми можемо констатувати, що історичний факт Народження Ісуса з Назарета стався в 5 р до н.е.

******

Наскільки ми можемо довіряти євангельським історіям? Чи не можуть вони бути плодом некритичного сприйняття індивідуальних релігійних переживань або пізнішими вставками?

Ще недавно було модно повторювати, що за євангельськими подіями стоять лише міфи і легенди ранньохристиянського походження. Однак накопичені до кінця ХХ ст. історичні та археологічні дані змістили уявлення про час написання євангелій в бік більш ранніх датувань. Це послужило зміцненню впевненості в них як достовірних джерелах.

Атмосферу навколо євангельських текстів в перші століття християнства важко назвати некритичною (Дії 28:22). Будь-яка вільність у передачі фактів тут же викриваються як зовнішніми противниками, так і опонентами всередині Церкви. А наявність критично налаштованих людей, які особисто пам’ятають обговорювані події – найкращі ліки від бурхливої ​​фантазії (Луки 1: 1, Діяння 26:26, 1 Коринтян 15: 6).
Ідею пізніх вставок сьогодні ніхто не розглядає серйозно: навіть якби до нас не дійшли самі тексти справжніх Євангелій, ми могли б повністю відтворити їх за цитатами в ранній полемічній літературі.

******

 Лише двоє з євангелістів – Лука і Матвій – пишуть про дитинство Ісуса з Назарета. Але при цьому їхні описи настільки різні, що виникає питання – а чи це не різні взагалі історії?

Загальновизнано, що розбіжності в Євангеліях Матвія і Луки недостатні для того, щоб поставити під сумнів, що вони описують вони одну і ту ж Особистість. Труднощі узгодження історій про ранні роки Ісуса визначаються різницею як сприйняття євангелістами описуваних ними подій, так і тих завдань, які ставили перед собою автори, беручись за життєпис Ісуса з Назарета. Якби події, які згадуються ними  і їхній опис повністю збігалися, можна було б запідозрити їх у змові.
Головною метою Луки, єдиного біблійного автора неєврейського походження, було дослідження (Лука 1: 3) – скрупульозна точність передачі хронології і фактів біографії Ісуса, отриманих зі слів очевидців. Лука навіть часом (як в Євангелії, так і в Діяннях) натякає, хто саме був його інформаторами, в тому числі – про дитинство Ісуса (2:19).
Для Матвія ж найважливішим стало показати єврейським читачам, що Ісус і є Христос, другий Мойсей, пророк нового Виходу. Тому, взявши, ймовірно, за основу Євангеліє від Марка, Матвій вставив в нього п’ятьма блоками (аналогія з П’ятикнижжям), конспект (швидше за все – власний) проповідей Вчителя, обрамивши кожен блок прийнятими в той час у книжників термінами «почав вчити» – «закінчив слова ці».
Матвій був очевидцем більшості описуваних ним подій, але його розповідь в першу чергу зосереджена на виконанні в Ісусі месіанських пророцтв Старого Завіту (його ключова фраза  – «щоб збулося сказане пророком») і втіленні в життя Ісуса прообразів з історії Ізраїлю.
У підсумку, відомості про дитинство Ісуса, наведені Матвієм і Лукою практично не перетинаються. Це обмежує можливість прив’язки фактології у Матвія до хронології у Луки, але в цьому можуть допомогти поза біблійні відомості з історії та археології.

******

Наскільки взагалі коректно говорити про узгодження релігійних текстів з історичними джерелами?

Євангелія – ​​частина історії. У них згадується безліч осіб, місць і подій, відомих нам з не біблійних текстів. І Лука, як дослідник, цілеспрямовано прив’язує події, описувані ним в Євангелії і в Діяннях апостолів, до загальновідомих фактів.
На початку ХХ століття традиційним заняттям була критика Луки невідповідність дат правління, офіційних титулів, імен і т.п. правителів і підлеглих ним областей. Однак історичні та археологічні відкриття підтвердили витончену скрупульозність викладу подій Лукою як істориком – аж до річних змін кордонів між провінціями і звань їх управителів.
Типовий приклад цього – згадка, що перепис, який привів Йосипа до Віфлеєма, був першим в правління Квірінія Сирією (2: 2). За наявними в розпорядженні істориків хроніками того часу, намісником в Сирії в рік народження Ісуса служив Квінтилій. В офіційному ж послужному списку Квірінія на цей період припадав пробіл. Це було причиною бурхливої ​​критики Євангелія від Луки як історичного документа.
Однак згодом з’ясувалося, що саме в цей самий час Квіріній був посланий імператором в цю саму провінцію в якості командувача (rector) для придушення заворушень, спровокованих схваленням Квінтилієм вбивства Іродом Великим свого сина (і згодом продовжив у зв’язку зі смертю самого Ірода Великого). Оскільки Квінтилій був не в змозі впоратися з заворушеннями, в провінції було введено військовий стан, і, фактично, Квіріній керував провінцією, в тому числі – здійснював ініційований імператорам перепис.
Коли через десятиліття Квіріній стає намісником, а Юдея відходить до Сирії у зв’язку з позбавленням влади Архелая, Квіріній, який має відповідний досвід знову влаштовує перепис, що викликав нові заворушення і також згаданий Лукою (Дії 5:37). Оскільки цей другий перепис все ще перебував «на слуху», Лука посилається на імператорський перепис як на «перший» у відношенні до недавнього, що згадується без епітетів. Тим самим він нагадує читачам знайомі їм не з чуток методи демографічних досліджень, які двічі практикувалися Квірінієм.
Це – лише один з безлічі подібних прикладів. У критиці євангелій, яка дійшла до нас античності, Лука взагалі ні разу не звинувачується сучасниками в неточності передачі добре їм відомих фактів. У підсумку, сьогодні праці євангеліста Луки (особливо – Діяння Апостолів) входять до числа текстів, до яких історики звертаються для перевірки нових документів на достовірність.

******

Як пояснити при цьому, що родовід Ісуса від Авраама налічує 42 покоління у Матвія і 56 поколінь у Луки?

Родоводи Ісуса у Матвія і Луки від Авраама до Давида ідентичні. Будь-які ж збіги імен на ділянці від Давида до Йосипа, чоловіка Марії, випадкові і є виключно продуктом частоти вживання одних і тих самих імен в Ізраїлі.
Річ у тому, що, відповідно до поставлених перед ним завдань, Матвій, визнаючи, що Йосип не є Ісусу фізіологічним батьком, все ж наводить «юридичний» родовід по батьківській лінії відповідно до звичаїв того часу. При цьому він розбиває родовід на три (число імені Бога) блоки по чотирнадцять (число імені Давида) пологів.

Лука ж, будучи елліном, не переймається юдейськими традиціями, і наводить «фактичний» родовід – по лінії Марії. Таким чином, в сукупності євангелісти повідомляють, що Ісус є прямим царським нащадком безпосередніх синів Давида: de jure – Соломона, de facto – Натана.

******

Наскільки відповідає євангельським подіям звична для нас картина – три царі, Мельхіор, Гаспар і Бальтазар, представники різних рас всього людства, приносять свої дари Царю царів, народженому в убогій печері серед тварин?

Цей сюжет, з дитинства знайомий нам по мультфільмах, картинах, Різдвяних постановках, спочатку належить швидше до символізму, вкладеному євангелістом в сцену Жертви волхвів, ніж до самої описуваної ним події. Крім того, як при будь-якому зримо втіленому письмовому тексту, цей образ обростає деталями, відсутніми в його прообразі. Так, нам абсолютно невідомо число волхвів, які відвідали Ісуса, тим більше – їхні імена. Уявлення про те, що їх було троє, виходить лише з кількості принесених дарів.
Далі, грецьке слово «magos», яким Матвій називає волхвів (в українській мові від нього походить слово «маг») означає представників особливого роду придворних мудреців у халдеїв, мідян і персів. Вони виконували функції радників, вчителів, жерців, священник, цілителів, тлумачів снів, авгурів, чарівників, віщунів, провісників майбутнього. Не останню роль в «професії» волхва грала астрологія. Волхви несли відповідальність за передбачення які ними робилися, і, можливо, тому, саме їх відправили в тривалий і небезпечний шлях з візитом ввічливості до передбачуваного новонародженого Царя.
Можна уявити, як засмутилися волхви, виявивши, що в царському палаці ніхто не має уявлення про нового спадкоємця престолу, і як зраділи вони, коли, вирушивши за порадою місцевих колег-книжників до Віфлеєму, з настанням сутінків знову побачили Зірку!

******

Що ж являла собою та печера, в якій волхви відвідали Немовля?

Уявлення про печеру, знову ж таки, відображає пізній символізм, вкладений в інтерпретацію євангельських подій. Воно вперше з’являється лише в середині Другого століття, і сходить до апокрифічного тексту «Євангеліє від Томи» або «Євангеліє дитинства», який представляє набір відомостей з Луки, змішаних з ідеями з Матвія і порослих масою фольклорних деталей, які свідчать про повну відсутність у його автора уявлень про спосіб життя і побут давніх іудеїв. Печера взагалі ніде не згадується в текстах достовірних життєписів Христа. У Матвія ж (2:11) однозначно сказано: волхви увійшли в будинок (буквально – «в той будинок», грец. – eis ten oikia).
Далі, переклад Луки 2: 7 «в готелі місця їм не знайшлося» неспроможний ні з точки зору лінгвістики, ні культурології. Готелі (грец. – pandocheion, пор. Луки 10:34) в Палестині були римським нововведенням, в той час як юдеям належало давати притулок мандрівникам, тим більше – родичам, в своїх будинках. Якщо подорожньому не знаходилося притулку і доводилося ночувати на вулиці, це вважалося ганьбою для всієї громади (порівняй Буття 19, Суддів 19, Йов 31:32). Віфлеєм був невеликим селищем далеко від торговельних шляхів і не так далеко від Єрусалима, так що наявність там готелів малоймовірно; немає це і археологічного підтвердження.
Крім того, те ж саме слово katalyma, перекладене в 2:11 «готель», Лука використовує в 22: 11-12: «І скажіть до господаря дому: Учитель питає тебе: Де кімната [katalyma], в якій би Мені їсти пасху з Своїми учнями? І він вам покаже великую горницю вистелену: там приготуйте».
Археологічні дані свідчать, що характерні для цього регіону і історичного періоду будинки мали двох-або трирівневу структуру. У цокольній частині знаходилися господарські приміщення і просторі сіни, куди на ніч заводили для збереження худобу, яка заодно обігріває будинок своїм теплом і слугувала сигналізацією на випадок вторгнення сторонніх. Середня частина будівлі була повсякденним житлом, а горищне простір ( «мансарда» або «антресоль», як ми назвали б його сьогодні) представляла один великий зал – світлицю (горницю/верхню кімнату), де брали і розміщували на нічліг гостей. Так що більш обґрунтованим буде переклад «вітальня», а не «готель».

******

Чи йшлося про готель або вітальну кімнату, у якій місця Йосипу і Марії там все одно не знайшлося. Що ж це були за ясла, де волхви відвідали новонародженого Ісуса?

Найбільш ймовірна, на мій погляд, реконструкція подій виглядає так: коли Йосип з вагітною дружиною вже були в Віфлеємі (Лука 2: 6 – тобто з моменту їх «реєстрації за місцем прописки» до Різдва проходить деякий час) їй прийшов час народити . Але вітальня кімната, велика встелена світлиця в будинку родича, у якого вони зупинилися (адже Віфлеєм – рідне місто Йосипа), була заповнена іншої ріднею, яка також з’їхалися до Віфлеєму в зв’язку з переписом, і разом з Немовлям їм там місця вже не було. Тому молодих батьків відселили в інше, не призначене для прийому гостей приміщення. Через брак інших підходящих меблів, Марія, сповила Немовля належним чином, поклала Його в ясла – годівницю для худоби, ймовірно запозичену Йосипом з сіней. Саме цей незвичайний для житлового приміщення предмет інтер’єру і повинен був послужити знаменням для пастухів: «Ось вам знак: ви знайдете дитини, який лежить сповитий в яслах» (2:12).
До приходу волхвів і втечею в Єгипет (Матвій 2:14) Немовля обрізали на восьмий день, нарікли його ім’ям Ісус (Лука 2:21), а на сороковий день присвятили його Господу як первістка (2:22). За цей час інша рідня, що збиралася в Віфлеємі з нагоди перепису, роз’їхалася, і Святе Сімейство жило в звичайних умовах. Тому в оповіданні Матвія про прихід волхвів ясла взагалі не згадуються.

******

Чи не руйнує такий скрупульозний аналіз наше уявлення про Різдво як про чудову подію?

Факти можуть бути загрозою лише для поверхневої релігійності. Насправді ж, чим ясніше перед нами постає реальна картина справжніх історичних подій – тим дивовижніше незбагненна таємниця Різдва: Предвічне Слово стало реальною плоттю, і дійсно перебувало між нами повне благодаті та правди

(З інтерв’ю газеті «Християнин» №4, 2009)

Доповнення:

Як давно виникла традиція святкувати Різдво, і наскільки достовірна обрана для цього дата народження Ісуса?

Про традицію Церкви святкувати Різдво згадує ще Климент Олександрійський на рубежі II і III століть в ході полеміки з гностиками. Скептично ставлячись до можливості встановити точну дату цієї події, він згадує існуючі на той час варіанти святкування 6 і 10 січня, 25 і 28 березня, 19 квітня, 20 травня, 25 грудня – все визначалося виключно місцевими законами. Сам Климент при цьому схилявся до варіанту 17 листопада.
Традиція співвідносити Різдво з 25 грудня і вимовляти в зв’язку з цим особливі проповіді закріплюється лише в IV столітті завдяки авторитету таких вчителів Церкви як Василій Великий з Кесарії Каппадокійської, Григорій Богослов в Константинополі і Іоанн Златоуст в Антіохії.

******

Коли ж насправді народився Ісус?

Прихід у світ Спасителя воістину став найбільшою подією історії від створення світу. Але нам часом навіть не приходить в голову, як багато уявлень про Різдво виникло далеко не з Біблії. До того ж Писання не повідомляє нам конкретну дату цієї події. Євангелісти не настільки дбали про хронологію, як ми сьогодні, і єдина пряма тимчасова прив’язка в їхніх хроніках – початок служіння Іваана Хрестителя (п’ятнадцятий рік правління Тиверія кесаря ​​– Від Луки 3: 1). За свідченням Іоанна Златоуста традиція прив’язувати святкування Різдва до часу Зимового сонцестояння виникає в окремих церквах лише в IV ст. н.е. А Новий Рік тижнем пізніше стали відзначати ще два століття по тому, при введенні системи літочислення “Від Різдва Христового” – як святкування Обрізання Господнього на восьмий день після Його народження. Реальну ж дату народження Ісуса Біблія залишає невідомою, що відкриває широке поле для досліджень. Наприклад астрономи, які ототожнюють Віфлеємську Зірку з зафіксованими в хроніках спостережень світилами, схильні вважати часом Різдва весну.
З іншого боку, ряд дослідників Писання стверджує, що служіння Авіевої черги священства, до якої належав Захарія (батько Предтечі – Від Луки 1: 5), припадав в той рік на період з 13-го по 19-е червня (The Companion Bible, 1974, Appendix 179, p. 200). У цьому випадку найбільш ймовірна дата народження Івана Хрестителя доводиться на кінець березня, а Ісуса – на кінець вересня, шістьма місяцями пізніше (Від Луки 1:36), тобто – на час святкування Кущів (євр. Суккот).
Цікаво відзначити, що деякі дослідники вважають Суккот не тільки часом Першого пришестя, але і пророчим знаком Другого пришестя Месії. У цьому випадку вихід з будинків в кущі (намети або тимчасові житла) символізує не тільки вихід з Єгипту, але і остаточне залишення ураженого гріхом світу.
Підготовка до Свята Кучок починається з першого дня місяця тишрей – Свята труб (Рош-а-Шана),яке вважається в сучасному Юдаїзмі початком року (хоча відповідно до Тори тишрей є сьомим місяцем, а першим– авів або нісан – див. Левит 23 : 24). Вважається, що саме Свято труб пророчо вказує на піднесення Церкви з подальшим настанням Дня Господнього (1 Солунян 4: 16-17).
Той, хто йде далі (10 тишрей) День спокутування (Йом Кіпур) означає покаяння єврейського народу (пор. Захарія 12: 10-13: 2, Римлян 11:26), а початок Свята Кучок (15 тишрей) – повернення Месії разом з Його Церквою на землю. Нарешті, Симхат-Тора ( “Радість Тори”), фінальна кульмінація Свята Кучок, втілює ідею Шлюбного бенкету Агнця та встановлення Царства Божого у всій його повноті.
Як би там не було, ми повинні використовувати будь-яку можливість вилити Богу подяку за даний нам по благодаті дар Його Сина, і, слідуючи Господнім повчанням, в будь-який момент бути готовими до Його повернення.

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Сергій Головін

Доктор філософії (Ph.D), доктор прикладного богослів'я (D.Min), магістр гуманітраних наук МА, релігієзнавство,, магістр природознавства (фізика землі), магістр педагогіки (фізика). Президент Християнського Науково-аполегетичного Центру.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Дивіться також
Close
Back to top button