Для життя

Як сумлінно працювати на невдячній роботі

«Не можу дочекатися, коли вже піду додому», − стогнала моя колега. Ми з нею щойно провели дві години, приймаючи замовлення від хвилі важких клієнтів. Ми працювали на роздачі в місцевому ресторані швидкого харчування і шкварчали на спеці, як філе на кухні. Одне з наших завдань полягало в тому, щоб спрямувати потік машин так, щоб він рухався безпечно і впорядковано, подібно до пастуха, який пасе отару овець (що дає мені досить кумедну картину того, як повинен відчувати себе Господь, коли він має справу з нами).

Водій останньої машини, який звинуватив нас особисто в тому, що у нас закінчився спрайт, щойно під’їхав до вікна, вивергаючи нецензурну лайку.

Служба у сфері обслуговування

Цей досвід не є унікальним. Я працювала у сфері обслуговування майже п’ять років − з 15 років − з попередніми роботодавцями, серед яких були сендвіч-бар і стадіон нижчої ліги.

У сфері обслуговування люди є як найкращою, так і найгіршою частиною роботи.

Бували дні, коли, як тільки я приходила на роботу, мені хотілося піти. На мене та моїх колег кричать, не поважають, ставляться до нас просто як до посудин для отримання бажань. Мало хто взагалі дивиться на нас, не кажучи вже про зоровий контакт. Ви будете здивовані, як мало людей спілкуються з нами як з людьми − я завжди люблю повторювати, що люди − це і найкраща, і найгірша частина роботи.

Ця робота монотонна, виснажлива і не для людей зі слабкими нервами. Люди, які тут працюють, часто діляться на дві категорії: або це їхній останній варіант, або вони тримаються доти, доки не з’явиться «щось краще» і не переманить їх звідси.

Впевненість у собі за будь-яких обставин

Однак я задоволений тим, що до кінця життя працюватиму у сфері обслуговування.

«Все, що ви робите, робіть на славу Божу», − сказано в 1 Коринтян 10:31. Я розглядаю сферу обслуговування не як важку роботу, а як унікальну можливість служити незліченній кількості людей. Якщо я зневажаю роботу, яку дав мені Бог, я тикаю Його носом, кажучи Йому, що я занадто хороша для цього − це чиста зарозумілість.

Я розглядаю сферу обслуговування не як важку роботу, а як унікальну можливість послужити незліченній кількості людей.

Кожне моє завдання − це дана Богом можливість прославляти Його, служачи людям, які заходять у мої двері, і це честь, так само як проповідувати Євангеліє в джунглях. Це честь прибирати столи, щоб наступні відвідувачі могли насолоджуватися їжею, не борсаючись у безладі попередніх клієнтів. Це честь нести замовлення перевантаженої мами до її столика, щоб вона могла заспокоїти своїх дітей. Честь залагоджувати скарги зі співчуттям, розуміючи, що ми помилилися і просто додали зайвого клопоту в чийсь день.

Іноді доводиться зціпити зуби й нагадувати собі про все це. Іншим разом − зовсім забуваю. Але істина залишається незмінною: Бог не ділить нашу роботу на ті, що більше прославляють, трохи прославляють і зовсім не прославляють. Це ми самі користуємося цими категоріями всупереч Його Слову. Для Нього важлива кожна професійна мета, яку Він дає Своєму народові, в тому числі й сфера обслуговування.

Вірна праця

Все ще так легко впасти у відчай. Як ці маленькі дії в незначному ресторані можуть зробити хоч якийсь просвіт у темряві, яка збирається в кожному куточку світу, особливо коли здається, що ніхто не помічає і не цінує твоїх зусиль?

У Павла є відповідь для нас: «У Господі не марна ваша праця» (1 Кор. 15:58). Зауважте, він не обіцяє, що ми відчуємо це, і навіть не обіцяє, що побачимо плоди нашої праці. Тім Келлер добре перефразував цей вірш: «Якщо Бог Біблії існує … тоді кожне добре починання, навіть найпростіше, яке здійснюється у відповідь на Божий заклик, може мати значення назавжди».

Читайте також:

Це не наша робота − говорити Господу, яка галузь принесе найбільше плодів, а потім вказувати Йому, щоб Він негайно помістив нас туди. Насправді, як також говорить нам 1 Коринтян 10:31, якщо метою нашої роботи є досягнення результатів, то ми рухаємось не в тому напрямку. Ні, давайте не будемо подібними до Фоми, який потребував видимих доказів, щоб увірувати (Івана 20:24-25). Господь сказав, що наша праця у відповідь на Божий заклик буде плідною, і ми повинні вірити в це, незалежно від того, чи побачимо ми це по цей бік вічності.

«Я не можу дочекатися, коли вже піду додому», − застогнала моя колега. Ми з нею подивилися на нову чергу, що формувалася, повну людей, які були роздратовані і голодні після завершення робочого дня. Моя колега виглядала роздратованою. Я розуміла її виснаженість, але водночас мене охопила хвиля співчуття до покупців. Це був, напевно, найгірший час для того, щоб йти додому. У нас була робота.

Автор: Емілі Елліс

Джерело: thegospelcoalition.org

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Редакція

Слово про Слово – інформаційний християнський ресурс. Публікуємо щоденні новини, коментарі, аналітику, що висвітлюють релігійну тематику в Україні та світі. Публікуємо статті різних жанрів, авторські блоги, оповідання, поезію, притчі.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button
Дорогий читачу, дякуємо, що ви з нами

Запрошуємо стати частиною спільного майбутнього та приєднатися до друзів “Слово про Слово” – тих, кому не байдуже, чим наповнюється український інформаційний простір. Тих, хто дивиться на світ з християнської позиції. Підтримати проєкт

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!