Для України, Європи, хліб − це спосіб життя. Прапор України, який зараз зображений по всьому світу в знак солідарності, проголошує сільськогосподарський спадок нації, де жовтий колір символізує пшеничні поля, а синій – небо над нами.
«Хліб дуже важливий в нашій культурі, але Ісус сказав, що ми живемо не хлібом єдиним, − сказав пастор Федір Райчинець, завідувач теологічного департаменту української євангельської богословської семінарії. (УЄТС), − це щось невидиме, щось нематеріальне, щось поза межами фізичного хліба».
Поки війна продовжується, пастори та церкви по всій Україні працюють над тим, щоб забезпечити людей хлібом, як духовним, так і фізичним.
Натхненний 7 віршем з Ісаї 58 розділ про роздачу хліба голодним та нужденним, BREADtrust є одним з декількох служінь, які допомагають доставляти хліб в руки українців.
Благодійна акція з Великобританії фінансує місцевих пасторів, які залишились в країні, щоби продовжувати служити. Вони можуть придбати хліб, іншу їжу та необхідні товари для тих, хто цього потребує.
«Це ті, хто відчуває глибоке посвячення та покликання там, де вони є, − сказав Філ Даунворд, координатор BREADtrust, − один пастор та його сім’я залишились, поки їхній житловий будинок не розбомбили, в них не було вибору, вони поїхали. Це вимагає надзвичайного рівня вірності та сміливості».
Деякі служіння печуть хліб, який вони роздають. Наступного дня після початку війни, голландська організація через Oekraïne Zending, яка розташована під Києвом у Броварах, захотіли зібрати достатню кількість пекарів, щоб пекти хліб 24/7. Вони відправляють хліб у лікарні, віддають військовим разом із написаними біблійними віршами.
Слов’янська місіонерська організація Outreach повідомляє, оскільки продуктові магазини часто не працюють, співробітники намагались купити хліб оптом або самі його пекли. Деякі з їхніх сусідів цілі дні проводили без їжі.
«У нас є власна маленька пекарня, яка випікає 1700 буханців хліба щоденно, які потім наші співробітники роздають голодним людям, − написали вони у листі з проханням підтримки, − ми не знаємо, як довго ми ще зможемо це робити. Ми намагаємось купувати залишки борошна на великих хлібозаводах, які закрилися».
Україна відома як житниця Європи. Вплив війни на врожай пшениці пошириться у всьому світі. У звітах вже очікується, що це вплине на Ліван, Єгипет, які залежать від імпорту субсидованого урядом хліба, щоб нагодувати голодних. Україна та Росія забезпечують майже третину світового експорту пшениці та ячменю.
Поки російські загарбники намагаються відрізати українців від їхнього власного урожаю та припасів, найстарше покоління згадує смертельний голод, спричинений арештом товару Йосипом Сталіним у минулому столітті. Радянський диктатор захопив урожай, худобу та їжу.
Після конфлікту в Криму, Іван Русин, президент УЄТС, розмірковував над історією з Bible Study Magazine:
«Для українців хліб дуже важливий. В 1932 та 1933 був Голодомор – штучно створений голод. До 6 мільйонів українців померло від голоду…через це хліб у нашій культурі є священним. Не можна викидати хліб».
Метафора Ісуса як хліба життя багато значить для українців, а образ того, що Біблія є хлібом для наших душ – дуже важлива. Ми використовуємо це, щоб допомогти іншим зрозуміти, як Біблія необхідна для нашого життя.
У вересні деякі українські церкви святкують свято Жнив. Під час церковного служіння пастор тримає хліб, поки інший тримає відкриту Біблію. Вони моляться і за те, і за те, визнаючи ці потреби. Фізичні та духовні потреби в хлібі не конкурують, а доповнюють одна одну.
Сергій Накул, пастор реформаторської церкви «Благодать» у Києві, нещодавно опублікував відео, де було видно окремі частини в супермаркеті, такі як прилавки з м’ясом та морепродуктами, які були порожні, але дякуючи Богу, хліб там був.
«Так, ми маємо хліб, − сказав він, − але в цей період ми краще розуміємо слова нашого Господа Ісуса: “Я – Хліб життя”».
Українські церкви розвинули мережу для обміну припасами під час війни. У перші дні вони допомагали людям евакуюватися. Зараз вони поставляють необхідні речі тим, хто залишився, наприклад, літнім людям, яким нікуди йти або тих, хто відмовляються залишати свої домівки.
Сирени спрацьовують так часто, що деякі з них просто залишаються у підвалі замість того, щоб кожного разу туди спускатися. Саме там волонтери роздають хліб та пропонують необхідні речі. Також команда роздає припаси родинам військових.
Хліб серед військових знову нагадує про ту надію, коли Райчинець пропонує причастя. Його команда приносить Новий Завіт з виділеними уривками надії та підбадьорення. Приблизно два-три десятки беруть екземпляри.
З досвіду Балканської війни, відвідування таких країн як Ліван, Ізраїль та Північна Ірландія, Райчинець переживав невизначеність, страх, біль людей в тяжких обставинах. Він ніколи не намагається нав’язати їм свою віру, але коли люди приходять до нього з питаннями про Бога та страждання, він залучає їх до розмови.
«Особисто я не вірю у відповіді. Я вірю в гарні запитання. Коли вони запитують мене, я можу поставити зустрічні питання, щоб заохотити їх думати далі, думати глибше, думати ширше про цю ситуацію», − сказав Райчинець.
Багато українців не знають, звідки прийде їхня наступна їжа. Багато з їхніх знаменитих пшеничних полів не дадуть врожаю цього року. Проте, ті, хто вірно служить в Україні, сподіваються, що врожай в країні все одно буде.
«Коли ти знаходишся в такій ситуації, як ці люди, ви стаєте більш чутливими до божественного, до того, що виходить за межі нашої людяності, − сказав Райчинець, − ми потребуємо фізичного хлібу як харчування для наших тіл, але нам також потрібен духовний хліб. Слово Боже годує наші душі».
Джерело: christianitytoday.com
