Блог Сергія Головіна

Славна співучасть

У світі, підвладному гріхові, прославлення сприймається, як щось чуже. Чому це я повинен когось славити? Втім, якась частка істини в цій заяві є. Адже справжнє прославляння, дійсно, є несумісним зі словом «повинен». Ніщо зі зробленого з примусу не може бути славним!

Зрозуміти суть цього поняття буде простіше, якщо абстрагуватися від релігійного контексту. Славити, віддавати хвалу − значить захоплюватися чимось, висловлювати радість. Сповнившись почуттів, важко втриматися і не вимовити про себе або вголос: «Вау!», «Оце так!».

Спостерігаючи захід, ми захоплено вимовляємо: «Яка краса!». Яка мета цього висловлювання? На дифракцію і дисперсію світла в атмосфері наші слова ніяк не впливають. Та й динаміка планетарного руху не зміниться, якщо ми промовчимо. Але наш захват від самого видовища виявиться неповним.

Коли майстерно приготована страва приносить нам задоволення, ми обов’язково скажемо: «М-м-м-м, смакота!». Від того, що ми похвалили частування, ні склад, ні якість продуктів не змінилися. Але чи можна повною мірою насолодитися трапезою, не похваливши її?

Звичайно, я можу в гостях приємно відгукнутися про частування, бажаючи догодити господині, в надії, що мене знову запросять. Але це буде швидше лукавством, ніж прославлянням. Справжнє прославляння виражається в щирому захваті, від якого важко втриматися. Ми захоплюємося чимось не тому, що повинні, а тому, що така наша природа. Ми створені, щоб славити те, що дається нам Господом, і, тим самим, − Його Самого, що дає все це.

За нашою схильністю віддавати хвалу стоїть щось більше. Ми створені за образом і подобою Божою. А властивість вихваляти все, що того варте − атрибут Самого Творця. Так, вже в першому розділі книги Буття шестикратно йдеться: «І побачив Бог, що це добре» (Буття 1: 4,10,12,18,21,25). А після підбивається підсумок: «І побачив Бог усе, що Він створив, і воно було дуже добре» (1:31). Тому-то і найперші слова людини, записані в Писанні, − це пісня хвали, гімн захоплення. Людина славить надбаного супутника життя − дар, посланий йому Творцем.

Читайте також:

Саме цей аспект незмінною Божої природи виражений в Христовій обітниці «А коли прийде Він, Дух істини, … Він прославить Мене, бо Він візьме з Мого та й вам сповістить» (Від Івана 16: 13,14) і в первосвященницькій молитві Господа: «Отче ! Прийшла година, прослав Сина Свого, щоб і Син Твій прославив Тебе, … Я прославив Тебе на землі, довершив Я те діло, що Ти дав Мені виконати. І тепер прослав мене Ти, Отче, у Тебе Самого славою, яку Я мав у Тебе раніше буття світу »(17: 1,4-5). Поки світ не постав Бог Син перебував у славі Бога Отця. І що може бути радісніше, ніж дарована нам можливість стати співучасниками цієї слави?

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Сергій Головін

Доктор філософії (Ph.D), доктор прикладного богослів'я (D.Min), магістр гуманітраних наук МА, релігієзнавство,, магістр природознавства (фізика землі), магістр педагогіки (фізика). Президент Християнського Науково-аполегетичного Центру.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button
Дорогий читачу, дякуємо, що ви з нами

Запрошуємо стати частиною спільного майбутнього та приєднатися до друзів “Слово про Слово” – тих, кому не байдуже, чим наповнюється український інформаційний простір. Тих, хто дивиться на світ з християнської позиції. Підтримати проєкт

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!