Актуальне

Він воскрес! Не шукай і не бентежся

Воскресіння Ісуса – це найбільше диво, про яке не перестають сперечатися.

Порожня гробниця хвилює уяву людей.

Перші учні хвилювалися ще більше. Вони повністю розгубилися. Навіть після кількох років слідування за Ісусом, вони дивувалися тому, що сталося. Тут є над чим замислитись усім нам.

З одного боку, наш Бог не перестає нас дивувати: нескінченно милує, постійно дбає, чудесним чином позбавляє небезпек.

З іншого боку, можливо, нам час перестати дивуватися. Бо інакше й не може бути. Бог саме такий, і ми маємо про це знати. І коли Він творить чудеса, вони не повинні бути для нас несподіванкою.

Зізнаюся, я люблю і те, й інше – і почуття подиву, і почуття спокійної впевненості.

Іноді люди кажуть із захопленням: ти уявляєш, Бог відповів, допоміг, врятував!

А іноді люди спокійно чекають: ми знаємо, що Він відповість, інакше не може бути. А коли і як – знати не обов’язково, ми довіряємо Йому.

І все-таки найчастіше ми демонструємо не впевненість у Богові, але зрозумілу приреченість, погану впевненість у тому, що в цьому світі все буде погано.

Так було й після смерті Ісуса. Його оплакали, поховали як мертвого. З Ним поховали загиблі надії, поховали свою померлу віру. Хоча це було передбачено, навіть це було частиною Божого плану. Але учні та учениці були розгублені, вражені. Історія Воскресіння – це історія про те, як їхня розгубленість змінилася впевненістю. Давайте про це прочитаємо з Євангелія від Луки

«У перший же день тижня, дуже рано, несучи приготовлені аромати, прийшли вони до труни, і разом із ними деякі інші; але знайшли камінь відваленим від труни. І ввійшовши, не знайшли тіла Господа Ісуса. Коли ж дивувалися вони про це, раптом постали перед ними два чоловіки в шатах блискучих. І коли вони були в страху й нахилили обличчя свої до землі, сказали їм: Чого ви шукаєте живого між мертвими? Його немає тут: Він воскрес; Згадайте, як Він казав вам, коли був ще в Галілеї, говорячи, що Сину Людському належить бути відданим до рук людей грішників, і бути розп’ятим, і третього дня воскреснути» (Луки 24:1-12).

Ми бачимо друзів Ісуса здивованими, зляканими, розгубленими.

Ми знаємо це по собі. Іноді ми так шоковані побаченим, що забуваємо обіцянку Ісуса бути з нами до кінця днів, забуваємо про Його перемогу і Його присутність. Так було і з першими учнями Ісуса.

Вони все забули. Варто було лише забрати в них Вчителя, і вони розпорошилися, розгубилися, загубилися. Вони відразу забули все, що Він їм казав.

Для того, щоб вони могли пережити всі потрясіння, їм потрібно було згадати слова Вчителя, адже Божі слова – це та червона нитка, яка допомагає нам не загубитися у вирі подій.

Ми не повинні дивуватися порожній гробниці, ми повинні стверджуватись у нашій вірі на основі Божого Слова і свідчити про виконання Божого плану в Ісусі Христі, Його смерті та воскресінні.

По-перше, ми не повинні дивуватися порожній гробниці. Адже воскресіння Христове – не випадковість, а виконання Божого плану. По-людськи цього бути не могло. Але для тих, хто знає Писання і слова Ісус, воскресіння було відомим наперед фактом, інакше й бути не могло.

Чудо Божого Слова важливіше за порожню гробницю, Все було так, як було сказано.

Виповнилося написане. Сталося те, що було передбачено. Найдивовижніше не сама подія, а те, що про неї було відомо наперед. Слово Боже виповнилося – так було сказано, так написано. Бог не має випадковостей. Ми повинні дивуватися не порожній гробниці, а силі Божого слова. Не тому, що відбувається, а Божому плану, за яким це відбувається.

Не сталося нічого несподіваного. Сталося те, що мало статися. Ангели не сказали нічого нового, лише нагадали. Що ми шукаємо? Чому бентежимося? Хіба ми не маємо «найвірнішого пророчого слова»?

По-друге, ми повинні утверджуватись у нашій вірі на основі Божого Слова. Порожня гробниця не робить нас віруючими. Завжди можна сумніватися. Так було і з учнями навіть за явища Воскреслого. Ті, хто вірують у нас, робить Слово Боже. Чи не дива. Ісус виявляє Себе, але також посилається на слова Писання: так написано.

Ми повинні пам’ятати Слово Боже, щоб розуміти сенс подій. Якщо ми не пам’ятаємо Боже слово, ми починаємо губитися, бентежитись, шукати не там. Але якщо ми пам’ятаємо, ми завжди застосовуємо правильно. Тому нам потрібно просити Ісуса, щоб Він відкрив розум до розуміння Писань.

По-третє, слухаючи Боже Слово і розуміючи його через одкровення Духа Святого, ми повинні свідчити про виконання Божого плану в Ісусі Христі, Його смерті та воскресінні.

Ми покликані свідчити про силу Божого Слова в історії світу та нашого особистого життя, про воскресіння Ісуса як виконання Божого плану.

Ми не просто глядачі, ми живі свідки Божої сили.

Сьогодні мені хочеться сказати кожному християнину: не шукай і не бентежся. Краще слухай Ісуса та запам’ятай Боже Слово.

Тоді ти знатимеш наперед найголовніше, готовий і до труднощів, і до чудес.

Тоді ти будеш спокійний і впевнений, розумітимеш Божий план і довірятимеш йому.

Тоді ти зможеш бути вірним свідком того, як Боже Слово сповнюється у стражданнях і смерті, воскресінні та перемозі.

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Михайло Черенков

Міжнародний директор Mission Eurasia, доктор філософських наук, професор Українського католицького університету, автор кількох книжок про євангельський протестантизм, активний проповідник, батько 4 дівчат: Був ректором Донецького християнського університету. Експерт з питань релігійної свободи. Пастор церкви Revival, м. Ванкувер

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button