Проза

Віктор

Багато років тому в «передовій і могутній державі» жив один чоловік. Назвемо його Віктор, бо в тій країні було багато хлопців із таким ім’ям, яке в перекладі з грецької означає «переможець». Цей хлопець, як і багато інших, вірив у перемогу комунізму та світле майбутнє всього людства. Він жив, як жили всі довкола, і був упевнений, що Союз «незламний республік вільних» ніколи не зруйнується. Навчався, одружився, працював. Не просто працював, а сміливо працював у шахті, сміливо спускався щодня на глибину до шестисот метрів. Віктор добував вугілля. Коли ж він, увесь чорний, як кріт, піднімався на поверхню й виходив із кліті, то почувався переможцем, героєм. Він знову вижив у темряві та, працюючи в поті, в пилюці, виконав свій обов’язок! Перше, що впадало у вічі відважному шахтареві, був плакат «Даєш країні вугілля!», а на будівлі збагачувального комбінату − інший: «Партія сказала: “Надо” − комсомол відповів: “Єсть”».

У вихідні Віктор розслаблявся з друзями чи сусідами за пляшкою і вголос міркував про те, чого не знав, але думав, що знає: про еволюцію, про космос, в якому Гагарін не побачив Бога, про забитих і темних баптистів, які найкраще працювали на шахті та з якими всі хотіли йти на зміну, про те, що нібито баптисти приносять дітей у жертву, вимикають світло на своїх зборах тощо.

Усе було б гаразд, але… стався у Віктора інфаркт. Потім другий і навіть третій. Він пив пігулки жменями й потайки дякував Богові, що живий. До шахти його більше не пустили. Згодом і друзі запрошувати припинили, не подобалися їм його розмови про хворобу та про «сенс життя». Та й пити Віктор перестав − який із нього компаньйон?!

Справа була наприкінці вісімдесятих, у період антиалкогольної кампанії, перебудови та гласності. Гласність − оце так! Ти можеш сказати, що думаєш, і навіть написати. Ти можеш прочитати те, що було приховано за сімома печатками. Тоді серед баптистів (і не лише) курсувала приказка: «Куй залізо, поки Горбачов».

Усією країною святкували тисячоліття християнства на Русі. До цієї події приурочили євангелізації, християнські концерти, вечори питань і відповідей, допомогу в лікарнях і реабілітаційних центрах, відвідування в’язниць та багато іншого.

А Віктор, утративши основу своєї віри, згас, зажурився і… замислився.

Схожі статті

Якось, повертаючись від лікаря додому, він побачив одного зі своїх колишніх колег, працьовитого та наївного баптиста Петра.

– Як справи, друже? – запитав той.

– Які тут справи? До лікаря, в аптеку, за талонами, в чергу за милом… Хіба це справи? – відповів Віктор.

– А ти знаєш, у неділю, після обіду, в нашому Будинку культури заплановано концерт християнських пісень? Ми святкуємо тисячоліття християнства на Русі. Підеш зі мною?

– Чому б і ні? Ти знаєш, я ж православний, дід мене в дитинстві хрестив. Тоді батьки соромилися говорити про це, а зараз модно. Дивись, як усі раптом про віру й Бога говорити почали! Свобода в нас…
Домовилися, зустрілися та пішли до Будинку культури. Будівля начебто знайома, але не про партію та не про Леніна там ішлося. Співав хор, і так потужно! Музика та слова аж за душу брали.

А між піснями простий роботяга-шахтар говорив про глибоке й, можливо, навіть про високе, – говорив просто, хоч і не завжди зрозуміло: «Дорогий друже, Богу Христі примирив із Собою світ…» І знову чудовий спів. Наприкінці пролунала пропозиція – всі охочі дізнатися істину могли отримати Євангеліє. Вперше в житті Віктор узяв до рук Слово Боже, про яке говорив із друзями на гулянках, стверджуючи, що все це казки та брехня. Тепер він був сповнений очікувань. «Що ж у цій книжечці написано?» – цікавився він. А оскільки зі здоров’ям мав негаразди і працювати він не міг, часу на читання було вдосталь.

Він читав про Ісуса. І що довше читав, то більше подобалася йому ця Людина. Наступної неділі святкувалося тисячоліття християнства на Русі в кінотеатрі сусіднього міста. Віктор поїхав туди вже без запрошення, з власної ініціативи. Той самий хор, ті ж пісні, тепер уже начебто знайомі чи навіть рідні, а між ними − прості слова звичайних шахтарів. Віктор уважно слухав. «Дорогий друже, Бог став Людиною! Він жив на землі в особі Ісуса Христа. Він, єдиний безгрішний, помер за мої та твої гріхи. Відкрий Йому своє серце, попроси про прощення гріхів. Бог «же: “І дам вам нове серце, і нового духа дам у ваше нутро, і викину камінне серце з вашого тіла, і дам вам серце із плоті”», – лунало зі сцени.

Віктор відчув. як його підірване трьома інфарктами серце потяглося до цього Ісуса. Який був, виявляється, не просто Людиною, а Боголюдиною. «Якщо ви маєте запитання чи бажання примиритися з Богом, візьміть картки з адресою церкви» – вів далі ведучий.

Віктор узяв картку і почав ходити до баптистів. Деякі старі друзі та знайомі дивувалися з цього, але все вже було не так, як раніше. Кожен намагався знайти якусь опору в житті після того, як звалилися основи комунізму та зруйнувався Союз, той, що «незламний республік вільних».

Хтось у релігію подався, а хтось – і в бізнес (о, ні, вибачте, тоді ми цього слова навіть не знали). Виникли кооперативи, пішла приватизація. Хто до Бога йшов, а хто, за незнанням, − до біса. Багато хто ставив питання, намагаючись зрозуміти. що добре, а що погано: біла магія добре, чорна магія – погано, зцілення – добре, оргії та аморальність – погано. Блукали люди, не навчені користуватися свободою, що раптом звалилася на них. Але багато хто навертався до віри в істинного, живого й люблячого Бога.

Так і Віктор увірував від щирого серця й готувався вступити в завіт із Господом. Дізнавшись, що хрещення – це обіцяння Богові служити Йому доброю совістю, він не сумнівався, що його дитяче хрещення такою обіцянкою не було. Він полюбив Ісуса, полюбив і простих, які тепер уже не здавалися такими вже й наївними, віруючих. Уранці, перед хрещенням, він знову прочитав слова з Біблії: «І дам вам нове серце, і нового духа дам у ваше нутро, і викину камінне серце з вашого тіла, і дам вам серце із плоті» (Єр 36:26). Прочитав і молився: «Дякую Тобі, Ісус, що Ти дав мені нове серце й нове життя. Тепер я живу для Тебе». Помолився, а в думках далі міркує: «Якщо я маю нове серце, навіщо мені всі ці медикаменти?». І викинув увесь пакет із пігулками у відро для сміття.

Хрещення відбувалося у відкритій водоймі. Народу зібралося дуже багато. Кожен віруючий привів друга чи сусіда, прийшли й родичі тих, хто збирався «вступати в завіт із Господом». Віктор уже знав, що так називають ці святі люди акт хрещення. Віктор був схвильований, але вірив від щирого серця, що після хрещення буде здоровий не тільки душею, а й тілом.

І ось він уже стоїть у воді та чує запитання:

– Любий брате, чи віриш ти, що Ісус Христос – Син Божий і твій особистий Спаситель?

– Так, вірю – майже прокричав наш новий брат, аби всі, хто стояв на березі, почули.

– За вірою твоєю хрещу тебе в ім’я Отця і Сина та Святого Духа. Амінь!

– Амінь! – промайнула багатоголоса луна.

Потім почалося богослужіння на березі та благословення кожного нового члена церкви, члена Тіла Христового. На березі розстелили килимки, на яких схилили коліна понад п’ятдесят людей. Це нові люди з новими серцями для нового життя. А пресвітер благословив їх словами зі Священного Писання:

– А Сам Бог миру нехай освятить вас цілком досконало, а непорушений дух ваш, і душа, і тіло нехай непорочно збережені будуть на прихід Господа нашого Ісуса Христа. Вірний Той. Хто вас кличе, – Він і вчинить оте! Амінь!

– Амінь! – знову голосно повторили всі.

– Амінь, амінь! – тріумфував Віктор.

Так почалося його нове щасливе життя з Господом.

Минув рік тисячоліття християнства на Русі. Прийшов другий, третій… І хоча Горбачова «путчували», але залізна завіса виявилася дірявою й потік усіляких світлих і темних учень уже ніхто не міг зупинити. З’явилися гуру, маги та цілителі, а також усі супутні їм біди.Тоді ж під час гласності та перебудови, розвалу та смути, Бог будував і Своє Царство. На той час не тільки щонеділі каялися люди, а й на кожному зібранні серед тижня.

Якось Віктор зустрів у під’їзді колишнього товариша по чарці:

– Дорогий, заходь до нас. Наразі по телевізору сеанс лікування буде.

Віктор сказав щасливо у відповідь:

– Мене Ісус Христос зцілив, я після хрещення жодного разу не приймав ліків і почуваюся чудово.

– А ти знаєш, що цей, що в телевізорі буде, тобі навіть рубці з серця зніме?

Це диявол говорив через сусіда, звідки ж сусідові знати, що Віктор від трьох інфарктів має великі шрами на серці? І Віктор вирішив зайти й подивитися… Йому одразу стало погано. Довелося викликати швидку та їхати до лікарні.

Відчуваючи, що вмирає, Віктор захотів поговорити з пресвітером.

– Брате, я такий радий, що ти встиг прийти! Обов’язково розкажи в церкві про моє зцілення (до цього він нікому не розповідав) і моє падіння. Господь пробачив мені, я знаю. Тепер я йду до Нього. Скажи всім, аби не йшли від Бога до біса, як це зробив я.

Сказав і невдовзі помер. (О ні, звісно ж, не помер, «але перейшов від смерти в життя»).

«Поправді, поправді кажу вам: Хто слухає слова Мого, і вірує в Того, Хто послав Мене, – життя вічне той має, і на суд не приходить, але перейшов він від смерти в життя» (Ів. 5:24).

Віктор пішов, залишивши нам попередження. Ось так Бог укотре з поганого добре зробив. Йому слава!

Автор: Фріда Еверт

Джерело: Віра і життя №1(2022)

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Редакція

Слово про Слово – інформаційний християнський ресурс. Публікуємо щоденні новини, коментарі, аналітику, що висвітлюють релігійну тематику в Україні та світі. Публікуємо статті різних жанрів, авторські блоги, оповідання, поезію, притчі.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Дивіться також
Close
Back to top button
Дорогий читачу, дякуємо, що ви з нами

Запрошуємо стати частиною спільного майбутнього та приєднатися до друзів “Слово про Слово” – тих, кому не байдуже, чим наповнюється український інформаційний простір. Тих, хто дивиться на світ з християнської позиції. Підтримати проєкт

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!