Ми виправдуємося даром Божою ласкою, що через викуплення в Ісусі Христі (Рим.3:24). А що таке викуплення? Це визволення з рабства, з неволі! В такому разі виправдання не може бути суто декларативним актом. Воно неминуче повинно призводити до свободи від влади гріха.
Інакше кажучи, розрізнення між виправданням та освяченням існує тільки в головах богословів, тому що в реальності вони нероздільні. В Слові Божому виправдання ніколи не мислиться і не розглядається ізольовано від нашого внутрішнього преображення Божою благодаттю.
Переконаний, що багато хто погодиться зі мною, що рафіноване чи дистильоване вчення про виправдання в багатьох проповідях та книгах має трохи інший присмак, ніж у Писанні, де воно завжди синтезоване з освяченням. Ось чому немає повної правди в жодної сторони протестантсько-католицької суперечки XVI ст. І всім треба повертатись до Нового Завіту, а не до Кальвіна чи Лютера; беручи їх, звісно ж, із собою під руку на цій дорозі до джерел. Як і всіх отців церкви, зрештою.
І варто напевно вже потрохи позбуватися цього наївного полемічного тону, коли хвалиш свого власного коника, а іншу сторону звинувачуєш у проповіді «іншого євангелія». Це вже не цікаво. Побавились трохи в д’Артаньянів, та й годі. Сьогодні ж уже наче очевидно, що в XVI ст. всі були трохи неправі й дещо перестарались із анатемами. Для чого продовжувати ці безглузді суперечки, які вже давно вважаються вичерпаними у світлі здобутків сучасної біблеїстики?
Читайте також:
Теорія влитої праведності чи зарахованої – все це лише теорії. І жодна з них не є досконалою. І жодна не є вичерпною. І жодна немає монополії на біблійність. І Слово Боже судитиме нас усіх і всі наші теорії. Тому до Нього нам і треба повертатись, а не тицяти іншим, які в них хибні теорії, вихваляючи водночас свою, як єдино біблійну. Бо в кінці нас може чекати неабияке розчарування. Будь-яка теорія – це тільки образ істини, не варто робити з неї ідола.
