Притчі

Вибір

Днями мене відвідала несподівана гостя.

– Я не заважатиму?

– Хіба можеш ти прийти і не завадити?

– Так, я знаю, ніхто не радіє моєму приходу, – відповіла моя відвідувачка, – але що мені залишається робити, як не постукати самій і сказати – час! Одного з вас, тебе чи твою дружину, — я маю забрати з собою!

— Слухай, кумо, — відповів я, — який би чоловік не віддав життя за свою дружину? Вмирати нікому не хочеться, але я люблю свою дружину і якщо так має бути, то забери мене, вона ще так радіє життю.

– Ти кажеш, не подумавши – заперечила кума Смерть, – вибір не такий простий. Легше тому, хто вмирає. Він звільняється від усіх земних турбот. Все, що сьогодні пригнічує тебе: боротьба за існування, сварка із сусідами, переслідування кредиторів, страх перед старістю, турботи про те, чи вистачить грошей, відкладених на чорний день, чи залишиться задоволеним шеф, проблеми з колегами — це залишиться позаду. Мертвому завжди добре. Він не чує штормів, що вирують навколо його будинку, не бачить повеней, ніякий лист не може принести йому сумну звістку, туфлі йому не тиснуть, зуби не болять, він може нарешті відпочити й забути свої турботи.

— Це ти так думаєш — відповів я. — Це входить у твої обов’язки — заспокоювати людей, за якими ти приходиш. Що стосується мене, то моя надія завжди була сильніша за страх. Йдучи перш за свою дружину, я не думаю про якусь вигоду, тому що люблю її і хочу зберегти їй всі радості земного життя.

Кума подивилася на мене довгим поглядом. Щось добре промайнуло на її обличчі.

— Саме тому, що ти любиш свою дружину, тобі слід було ще раз продумати своє рішення. У такому міцному, щасливому шлюбі, як ваш, тридцятирічному, коли подружжя завжди готове допомогти один одному, коли немає нічого, що не належало би вам обом, − тому, хто залишився живим, завжди буде болючіше, ніж померлому. Ти не віриш мені?

Подумай, як виглядатиме життя твоєї дружини. Її серце розбите. Різниця лише в тому, що їй доведеться жити з цим довше, і всі турботи, які ви раніше несли разом, ляжуть на її плечі. Її важке життя стане їй тягарем, коли тебе більше не буде поруч. Вона буде як сліпа, зачіпатиметься за кожен камінь, який ти більше не зможеш прибрати з її шляху. Ніхто не осушить її сльози, спогади мучитимуть її під час кожної пісні, кожної прогулянки. Навіть вид твоєї ложки поранить її, коли вона накриватиме стіл для себе однієї. Вона буде самотньою, ваші друзі покинуть її, тому що ті, хто товаришує з подружжям, зазвичай не знають що робити з половиною, що залишилася. Вони виправдовуватимуться, шукаючи поважних причин. У святкові дні вони, можливо, ще побажають їй добре справити свято, не замислюючись над тим, як їй від цього боляче.

Твоя дружина буде самотньо сидіти на стільці й постійно дивитися на годинник, що цокає, але ніхто не ввійде в дім: ні ти, ні хтось інший, який запитав би про тебе, як це бувало раніше. Вона буде тихо сидіти, стиснувши губи й згадувати все, що вона могла б тобі зробити доброго і не зробила, що жодного разу не подякувала тобі за те, що взяв її за дружину, що ти був хорошим чоловіком. Невисловлені слова кохання каменем ляжуть на її серці, стиснуть їй подих, потягнуть її вниз. Вона проклинатиме ті хвилини, коли змушувала тебе чекати, кожна зникла хвилина сприйматиметься як тисяча зниклих хвилин… Її розум помутніє, вона розмовлятиме зі стільцем і столом, бо в неї більше немає нікого, кому вона могла б вилити свою душу. Потім вона не захоче вставати з ліжка: навіщо вставати, адже на неї ніхто не чекає.

Скажи, ти справді хочеш добровільно вкинути її в таке горе?

Я схопив її за руку.

– Ні! — крикнув я. — Вона не повинна так жити, в такому горі й нещасті. Візьми її. Нехай вона розплющить очі тільки коли опиниться у Славі Божій. Не дай їй прокинутися раніше, бо вона переживатиме, чи впораюся я без неї.

Кума кивнула на знак обіцянки, потім встала і попрямувала до сходів, що вели на верхній поверх.

– Ні! — крикнув я. — Облиш її! Або візьми мене! Я не перенесу цього. Не чути більше її голосу, її кроків у будинку, легкого деренчання посуду, коли вона накриває на стіл для сніданку. Я не зможу сидіти за столом один, не зможу лежати в ліжку, не чуючи поруч її дихання. Хіба буде ще радість у цьому світі, якщо у ньому немає її?!

Стілець у кімнаті, на якому вона сиділа, пальто на вішаку, яке вона носила, навіть дерев’яна табличка, яку вона чистила щоп’ятниці, кожна сорочка, яку я візьму з шафи і яка була випрасувана нею, кожна моя шкарпетка, заштопана нею, лава в церкві, де ми разом молилися.

Як я переживу все це? Я втрачу розум від думки про все втрачене мною. Як багато ніжних слів я не висловив, скільки доброго я не зробив. Навіщо я читав газету замість того, щоб розмовляти з нею, дивитися на неї, адже вона була така гарна?! Вона мені подобалася, а я останні роки зовсім не говорив їй про це. Чому я жодного разу не сказав їй: «Дякую, що ти є, дякую, що ти вийшла за мене заміж, дякую, що я можу любити тебе так само як у перший день нашого кохання». Я ніколи не дякував їй за те, що вона дарує мені своє життя, за її терпіння, яким вона бентежила моє нетерпіння, за погляд, яким вона завжди дивилася на мене, — за цю посмішку з глибини її серця. Тепер я знаю, що слова «моя дружина», які ми, не замислюючись, вимовляємо все життя, найпрекрасніші будь-якою мовою.

Пусти мене ще один раз до неї, перш ніж ти забереш її в мене, дай мені ще три дні, один лише тиждень, щоб надолужити все, що я пропустив.

Тут кума відійшла від сходів, що вели вгору і підійшла до вхідних дверей.

— Я виявила в моїй книзі, що помилилась номером будинку, — сказала вона. — Ви записані лише за кілька сторінок… Вибач, друже, і моя порада: використовуйте час, поки я не повернусь. Коли я прийду, я не зможу дати вам три дні, навіть три хвилини, щоб надолужити все те, що ви пропустили за тридцять років.

Джерело: xristianin.org

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Редакція

Слово про Слово – інформаційний християнський ресурс. Публікуємо щоденні новини, коментарі, аналітику, що висвітлюють релігійну тематику в Україні та світі. Публікуємо статті різних жанрів, авторські блоги, оповідання, поезію, притчі.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Дивіться також
Close
Back to top button
Дорогий читачу, дякуємо, що ви з нами

Запрошуємо стати частиною спільного майбутнього та приєднатися до друзів “Слово про Слово” – тих, кому не байдуже, чим наповнюється український інформаційний простір. Тих, хто дивиться на світ з християнської позиції. Підтримати проєкт

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!