Все включено

0
Поширень
Pinterest WhatsApp

Все включено? Якось в студентські роки ми з друзями відправилися в похід уздовж Головного Кавказького хребта. Але погода зіпсувалася, і через снігопади, каменепади й небезпеку сходження лавин пригода ця виявилося значно складнішою і небезпечнішою, ніж ми очікували. Всі були неабияк виснажені як фізично, так і морально. Вела ж нас вперед мрія, що зародилася вночі в заметіль у занесеному снігом наметі, що стояв прямо на льодовику: спустившись з гір, ми повернемося додому на білому пароплаві! Коли ми дісталися до моря, нас чекали дві новини — хороша і погана. Між кавказьким і кримським узбережжями, дійсно, курсував теплохід «Абхазія», проте вартість квитка на нього була невимовно вище будь-яких наших очікувань. Така подорож було нам явно не по кишені.

Але що може зупинити юних мрійників? Ми пішли по дворах місцевих жителів найматися на роботу. Користуючись наявним у нас альпіністським спорядженням, ми підіймалися на величезні евкаліпти й обпилювали гілки, що закривали сонце мандариновим деревам в їхніх садах. Крім договірної плати гостинні абхази завжди виставляли нам їжу і питво, і за кілька днів ми зібрали суму, достатню для плавання з Сухумі в Ялту плюс по рубль-двадцять на брата на тролейбусний квиток звідти до Сімферополя.

Однак незабаром з’ясувалося, що лайнер наш до Криму зовсім не поспішав. Щоночі він йшов до наступного порту, де залишався стояти цілий день. Час минав, їсти хотілося все сильніше, а грошей на їжу не було. Ми стали під’їдати крихти з мішків від сухарів, навіть намагалися розпалити в каюті примус і заварити пакетик супу, який завалявся на дні чийогось рюкзака. Найважчим був останній день, коли корабель цілий день стояв у Феодосії: до дому було рукою сягнути, але на автобус не вистачало грошей, а подорожувати «автостопом» при нашому розмірі групи й рюкзаків було нереально.

Моїм сусідом по каюті був хтось не з нашої групи. Звичайний відпочиваючий — «матрацник», як ми їх називали. Тричі в день він кликав мене з собою в ресторан і кожен день — на екскурсію по місту. Але, не маючи грошей, я соромився навіть запитати, скільки це коштує — платити-то мені все одно було нічим. Я мимрив щось на зразок того, що не голодний, і що мені й так добре, і через деякий час він дав мені спокій.

Лише набагато пізніше ми дізналися, що це був круїзний рейс — тому-то квиток на нього коштував так дорого. У вартість квитка було все включено — від триразового харчування в ресторані до маси всіляких екскурсій і розваг. Але нас-то він цікавив лише як транспортний засіб, далі цього наша мрія не виходила. Ми були настільки впевнені у власному сприйнятті ситуації, що навіть не поцікавилися умовами плавання. Кожен день для нас накривалися столи в ресторані, але ми не прислухалися до запрошень. Зате — залишалися керманичами свого життя.

*******

Як часто ми навіть не уявляємо, яких благословень позбавлені лише тому, що не наважуємося передати штурвал свого життя Христу. Ми живемо безрадісно, ​​впроголодь, в той час як стіл духовного бенкету для нас постійно накритий. Більш того, часто ми навіть не намагаємося запитувати, побоюючись, що ціна доведеться нам не до душі. А Христос за все вже заплатив сповна. Потрібно лише чути Його поклик

Приєднатися до нас у Facebook  Twiter   Instagram

Підтримайте розвиток сайту "Слово про Слово"

Slovoproslovo.info – Газета “Слово про Слово є неприбутковим проєктом і працює коштом пожертв.

 Ми прагнемо забезпечити якісну незалежну християнську журналістику, якій ви можете довіряти. Але на те, що ми робимо, потрібно багато важкої праці, часу та грошей.

 Просимо вас фінансово підтримати розвиток та діяльність цього інформаційного християнського ресурсу.

Попередня Стаття

Зобов'язання які підтримують відносини.

Наступна Стаття

Сьогодні розпочалося святкування єврейського свята Кучок (Суккот)

Без коментарів

Залиште коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *