Варто замислитись

Відкритість – це завжди вразливість

Відкриваючись, ми даємо право і можливість ближньому, другові і ворогові всадити в наше серце бойовий томагавк з криком радості і перемоги: нарешті, це сталося! Відкриваючи двері у свій внутрішній світ і впускаючи туди інших людей, крім тих, хто любить вас безумовно, ви немов даєте їм в руки ніж, яким вони або зможуть захистити вас, або вирішать погубити, знаючи потаємні ходи вашої душі…
Відкритість у стосунках, яку багато хто чекає і навіть вимагають, – це вразливість, беззахисність, і вирішує це не інший, а я сам, кому відкривати двері, вручати в руки ніж і повертатися до ближнього спиною. Це вирішується за внутрішнім переконанням, а не на вимогу. Бути відкритим і вразливим у відносинах – результат мого рішення, а не вимоги іншого… І все ж, до слова про уразливість …
У 2002 р. у мене настала криза, викликана глибоким розчаруванням Богом і християнською спільнотою (це окрема тема, і я обов’язково про це напишу), яка довела мене до того, що в листопаді того ж року я стояв на мосту через трасу Е40 біля Лувена, дивився на траки, які з ревом проносяться під мостом, і вибирав, під яким з них мені знайти легкість від нестерпного внутрішнього болю, розчарування, запитань… Молодий і успішний християнський служитель і викладач богослов’я – виявився на мосту…

Стоячи на мосту у 2002 р. я відчував себе зовсім по-іншому (ключове слово: відчував)… Це було зіткнення з Богом, Близьким і Невідомим одночасно… Який відкрився мені як Бог любові і благодаті і покликання. Це було зіткнення з Ним, яке зруйнувало дощенту той «релігійний» образ Бога, який я створив для себе в силу різних об’єктивних і суб’єктивних факторів… Це було зіткнення, в результаті якого я пізнав Бога в якості Особистостей: Отця і Сина і Духа Святого… Повертаючись до вразливої сповіді…
Що мене зупинило в той момент, коли я тримався за поручні, дивлячись на траки внизу, і відчував, що стосовно рішення залишити це безглузде життя пройшов вже точку неповернення, і справа залишилася зовсім за малим: двосекундне падіння назустріч удаваному позбавленню від внутрішнього роздираючого болю ? Що мене зупинило? Не голос з неба, не друзі, не перехожі… а любов до Наташі, яку я полюбив з першого погляду з 15 років, і так само сильно і безмірно люблю її до сьогоднішнього дня. Зупинила любов до моїх дітей, які були бажані й народжені в любові…
Через багато років я усвідомив, що зупинив мене Господь Своєю любов’ю через любов до Наташі й дітлахів, і через їхню безмірну любов до мене.
Але я досі не можу собі пояснити й зрозуміти, чому понад десять років тому Той же Бог не зупинив мого студента, який через місяць після отримання богословського диплома наклав на себе руки… Шануймося!
[sc name=”futerblock” ]

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Анатолій Якобчук

Засновник і редактор Всеукраїнської християнської газети «Слово про Слово». Одружений, разом з дружиною Оленою виховує 3 дітей. Член Асоціації журналістів, видавців і мовників, "Новомедіа".

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to top button